2. Топоніміка

В моєму рідному селі і по за його межами є багато мальовничих куточків, які милують око кожного хто приїжджає до нього.

В кожному населеному пункті є місця які шануються всіма жителями і про які розповідають різні цікаві історії та легенди. Дуже часто такі розповіді можна почути від старожилів. Деякі люди навіть не здогадуються про походження назви свого місце - проживання. Тому в моїй роботі я досліджувала топонімічні особливості свого населеного пункту.

Існує легенда пов’язана з назвою села Морозівка. За народними переказами з самого початку воно мало назву „мрозівка”. Це через те, що ранками над долинами, ставками та й саме сило куталося в легкі тумани і туманчики. Вони як хмари пропливали над селом, і зникали далеко над луками, коли піднімалося сонечко. Але в одному важливому документі в назві морозівка було частково стерто хвостик букви „у” і з тих пір село носить назву „морозівка ”.

Все в житті має свою назву. Так і люди, за час розвитку села, давали назву своїм лісам, водоймам, полям, вулицям.

Так перші поселенці на вулицях залишали свої назви „Олексіївка” від Олекси, „Кирилівка” від Кирила, „Буєлівка” від Буєла. Велика частина села носить назву Липівка. Колись на цій території села росло багато лип, їх вирізали і потім з них в сусідньому населеному пункті робили дранці, якими згодом накривали хати. Це село і до сьогодні носить назву „Дранка”.

В селі є „Палацова гора” , таку назвувона одержала від графського палацу графа Шеремєтьєва. Цей палац зберігся до нашого часу, навколо нього розкинувся парк з віковічними деревами.

На південній частині села є горби, від цього і носить ця частина назву „Горанка”. Між „Горанкою” і „Палацовою горою” розташувався видолинок, який носить назву „Яр”

В селі на місці колишньої панської ґуральні, де був панський спиртовий завод, росте сосновий лісок. Це місце в селі називають „Гуральня”. Чим ціниться у наш час „Ґуральня”, то це тим, що тут є велика криниця. З цього джерела беруть цілющу воду і продають її. А називається ця вода „Шереметьєвська”.

З північного боку селу, теж на видолинку протікає маленька річечка – „Копійка”. Це місце і долина і ставочки ( їх аж два ) і поля називаються „Закопієвське”.

Через село, сполучаючи два ставки, протікає річка „сальничка”. Один із ставків носить назву „Лисий”. Мабуть через те, що на ньому не росло ніяких очеретів, а був він чистим і росло по воді біле латаття. А інший ставок називається „морозівський”, тому що розташований в центрі села.

На захід від села колись робили балки. Від цього частина села яка до них прилягає, носить назву „Балки”. Поля, які розкинулись нижче від балок, носять назву „За Рудкою”. Це через те, що з джерел витікають маленькі струмочки , вони не впадають ні в які річечки і утворюють болітця ( так звані „родовища”). От від цього пішла назва „Рудка”.

Далі на захід від села ростуть ліси. Багатьом знайомий ліс „Три криниці”. А носить цей ліс таку назву тому, що О. В. Суворов, перебуваючи в Тиманівці писав свою книгу „Наука перемагати” . Солдати його і викопали неподалік від села, в лісі, три криниці. Там ще й досі ростуть два старих „Суворівських” дуби віком понад 250 років.

На північний захід від села росте ліс, який носить назву „Хутір”. В давнину біля нього люди побудували три хати. Дожили вони в них свого віка, і так нічого крім назви не залишилося.

В морозівці є і такі місця які шануються усіма жителями, це пам’ятник загиблим воїнам односельчанам які загинули під час Великої Вітчизняної війни. 465 чоловіків залишили свої родини і більше ніколи не повернулись до них. Пам’ятник було відкрито в 1985 році, на честь сорокаріччя перемоги над військами фашистами. Перед музеєм О. Суворова височіє пам’ятна стела на честь воїнам які загинули визволяючи Морозівку від фашистських загарбників. Біля пам’ятника височіє рука воїна, що тримає факел вічного вогню, також тут розташована братська могила в якій поховані воїни – односельчани. В цьому ж місці був похований П. О. Желюк та перший голова колгоспу Шестопалько. До цих пам’ятників, на всі свята, жителі покладають квіти та з великою пошаною ставляться до них.

Є в нашому селі криниці, які мають свою назву. Поблизу будинку П. О. Желюка є поляна, яка називається „Бузник” і притікає тут струмочок від криниці, яка називається „Желюкова”, вода в ній надзвичайно чиста та смачна. В долині є ще одна криниця, яка носить назву „Парахонькова”, а викопав її колись, ще дуже давно чоловік на прізвище Парахонька. До цієї криниці сходились люди з усієї Горанки, тому що там води не було.

Біля Шереметєвського парку, є ще одне дуже цілюще джерельце, люди беруть з нього воду, щоб лікувати нею різні недуги.

У моєму краї легенди про чарівні скарби не відомі, але з розповідей літніх людей, я дізналась про ще один не менш цікавий факт: стало відомо що біля Липівської церкви було поховано багато шанованих людей, зокрема священики та князь Олександр Бахметєв Протасов. І після того як в 60х роках церква була повністю розвалена, люди вирішили, що в могилі князя повинні знаходитись родинні скарби. Та коли відсунули бетонну плиту то побачили, що тіло князя ніби щойно поховане, він лежав у мундирі, та ніяких цінностей біля нього не було, а тіло розсипалось прахом за лічені хвилини. Люди намагались відчинити інші поховання, але не змогли зрушити з місця бетонні плити. Тому досі не відомо чи є цінності в цих могилах. На даний час на цьому місці будується нова церква і огороджується територія поховань.

В селі ніхто не пам’ятає про підземні ходи, тому на мою думку їх і не було.

Щоб викликати дощ, на час коли була засуха, люди ходили до джерел і криниць та чистили їх промовляючи слова „Іди, іди дощику, зварю тобі борщику у новому горщику. Тобі каша мені борщ, щоб ішов великий дощ”. Після цих дій завжди, через декілька днів починався дощ.

На старому кладовищі є курган насипаний з могил наших предків, біля нього стоїть пам’ятна колона на якій висить дзвін. Ця увіковічена колона символізує вічну пам’ять про наших предків які будували Тиманівку і робили все можливе для її процвітання.

З плином часу все змінюється, так і деякі вулиці в Тиманівці перейменували. Колись була вулиця „Садова” на ній росло багато плодових дерев, але згодом стала носити назву „ Желюка” на честь П. О. Желюка, двічі героя Соціалістичної Праці, а також голови колгоспу ім. Суворова. Вулиця „Горянська” була названа „Шестопалька” на честь першого Тиманівського голови колгоспу. Також була вулиця „Нижня” яка стала носити назву „Чапаєва”.

В моєму селі є ще дуже багато місць про які люди почали забувати історії їх давно втрачені.