6. Колективні та групові фактори соціалізації особистості.

Соціалізація протікає у взаємодії дітей, підлітків, юнаків з величезною кількістю різноманітних умов, більш-менш активно впливають на їх розвиток. Ці діючі на людину умови прийнято називати факторами. Фактично не всі з них виявлені, а з відомих далеко не всі вивчені. Про тих факторах, які досліджувалися, знання досить не рівномірні: про одні відомо досить багато, про інших - мало, про третіх - зовсім трохи. Більш-менш вивчені умови або фактори соціалізації умовно можна об'єднати в чотиригрупи.  Перша - мегафактори, (мега - дуже великий, загальний) - космос, планета, світ, які в тій чи іншій мірі через інші групи факторів впливають на соціалізацію всіх жителів Землі.  Друга - макрофактори (макро - великий) - країна, етнос, суспільство, держава, які впливають на соціалізацію всіх, хто живе в певних країнах (цей вплив опосередковано двома іншими групами факторів)  Третя - мезафактори (мезо - середній, проміжний), умови соціалізації великих груп людей, виділених: по місцевості і типу поселення, в яких вони живуть (регіон, село, гордий, селище); за належністю до аудиторії тих чи інших мереж масовоїкомунікації ( радіо, телебачення та ін); за належністю до тих чи інших субкультур. Мезофактори впливають на соціалізацію людини як прямо, так і опосередковано через четверту групу - мікрофактори. До них відносять

Виділяють наступні фактори соціалізації:

• сукупність ролей і соціальних статусів, що пропонуються людині суспільством;

• соціальні спільноти, в межах яких індивід може реалізувати певні соціальні ролі і набути конкретний статус;

• система соціальних цінностей і норм, які домінують у суспільстві;

• соціальні інститути, які забезпечують виробництво і відтворення культурних взірців, норм і цінностей;

• загальна ситуація в країні.

Колектив — це соціально значуща група людей, які об'єднані спільною метою, узгоджено діють у напрямі досягнення означеної мети та мають органи самоврядування. Отже, для дієвого колективу характерні взаємозалежні ознаки: спільна мета, колективна діяльність, наявність органів самоврядування.

A.C. Макаренко наголошував: "Колектив — це соціальний живий організм, який має органи, що там є повноваження, відповідальність, співвідношення частин, взаємозалежність, а якщо нічого цього немає, то немає і колективу, а є просто юрба або зборище"1.

Виховання особистості в колективі є вираженням відповідних закономірностей розвитку суспільства. Лише в колективних взаєминах створюються умови для соціально-психічного розвитку особистості. Відокремлення людини від інших людей, від соціального середовища — це соціально-психічний вакуум, який стоїть на заваді розвитку окремої людини та спільноти взагалі.

Українська народна педагогіка акумулювала тисячолітній досвід народу стосовно місця й ролі колективу у вихованні людини. У колективі вона вбачала живильне джерело всебічного

розвитку особистості, передусім соціальну силу, що забезпечує формування її моральних цінностей. У народних прислів'ях зустрічаємо думки, які підтверджують колективістську психологію українців: "Громада — великий чоловік"; "Де дружно, там і хлібно"; "Добре там живеться, де гуртом сіється і жнеться"; "Громада — це рада, як вирішила, так і буде"; "У товаристві лад — усяк тому рад" тощо.

Народна педагогіка, вбачаючи у колективі могутню силу виховного впливу на особистість, зосереджувала увагу на тому, щоб соціальний колектив виступав джерелом всебічного розвитку кожного його члена, був надійним захисником інтересів і прав особистості. Оскільки характерними рисами менталітету українців завжди були гуманізм та демократизм, не допускалось використання колективу як інструмента пригнічення його членів, розпалювання конфліктів між ними. Лише в тоталітарних суспільних утвореннях дбали про організацію колективів і використання їх як інструмента тиску на особистість, пригнічення її "Я", нівелювання тощо. В умовах розвитку демократичного суспільства будь-які колективи мають формуватися та розвиватися на засадах гуманізму й демократизму. Поява тенденцій нехтування принципом виховання особистості в колективі є проявом нігілізму стосовно закономірностей і досвіду нашого народу в царині соціального й психічного розвитку.

Педагогічні засади формування й розвитку колективу загальноохоплюючі. Тому говорячи про види колективів, не можна обмежитись лише означенням дитячих колективів. У загальному аспекті функціонування колективів варто визначити такі їх види: первинний, загальношкільний, виробничий (колектив заводу, фабрики, установи, сільськогосподарського підприємства та ін.), тимчасовий, сімейний, референтний (неформальний).

Первинний колектив об'єднує людей (школярів), які згуртовані в порівняно невелику соціальну групу, члени якої перебувають у постійних ділових, дружніх, побутових стосунках. Це може бути колектив класу, виробничої бригади на підприємстві, професійної групи в установі, підрозділу у військових з'єднаннях та ін. За кількісним складом первинний колектив має нараховувати 10—15 осіб. Якщо їх більше, то в такій групі створюються мікроколективи, формуються групові та міжособистісні стосунки. Якщо соціальна група нараховує менше як 1—8 осіб, вона не є колективом у соціально-педагогічному значенні. Це вже просто група.

З погляду якісного складу колектив має налічувати пропорційне співвідношення осіб протилежної статі. Якщо ця педагогічна вимога реалізується в загальноосвітніх закладах, то у виробничих колективах, колективах професійних навчальних закладів вона недотримується через об'єктивні та суб'єктивні причини, що породжує значні труднощі в розвитку колективу, організації міжособистісних стосунків.

Загальношкільні колективи об'єднують усіх учнів загальноосвітнього навчально-виховного закладу та педагогічних працівників. Щодо кількісного складу, то загальношкільний колектив має налічувати 500—600 осіб. Це забезпечує можливість членам колективу знати один одного, збиратися разом для розв'язання завдань, а педагогам, зокрема керівникам навчально-виховного закладу, знати вихованців, безпосередньо впливати на них. У цьому колективі має бути однакова кількість людей протилежної статі. Особливо гострою з цього погляду є проблема співвідношення жінок і чоловіків серед учителів-вихователів. Якщо в загальноосвітніх школах, інших навчально-виховних закладах, на підприємствах налічується понад тисяча осіб (1500—2500), то колективу, по суті, немає. Член такого штучного соціального об'єднання є анонімною особою, що негативно впливає на її виховання.

Виробничі колективи об'єднують професіоналів для розв'язання різних завдань у галузі науково-дослідної роботи, виробництва промислової та сільськогосподарської продукції, захисту держави, охорони порядку, лікування людей та ін. Ці колективи розвиваються за загальними законами.

Тимчасовий колектив групує людей, які є членами постійних колективів і об'єднуються для виконання тимчасових завдань, задоволення своїх пізнавальних і соціальних інтересів (танцювальний колектив, хор, туристська група тощо). Як правило, тимчасові колективи невеликі, згруповані на основі спільних інтересів.

Окреме місце займає сімейний колектив, який об'єднує членів однієї родини. Він складався історично і виступав важливим соціальним утворенням у суспільстві. Оскільки тенденції розвитку української сім'ї характеризувалися багатодітністю, спільністю співжиття в одній родині двох-трьох поколінь, сім'я була досить міцним колективом, що забезпечував оптимальні умови для фізичного, психічного та соціального розвитку особистості. Для того щоб у сім'ї склалися колективістські стосунки, в ній мають бути мати, батько, щонайменше двоє-троє дітей і члени сім'ї старшого покоління. Якщо в сім'ї є лише батько й мати та одна дитина, складаються стосунки на основі парної залежності: батько, мати і дитина, що в основному негативно впливає на виховання дитини. "Єдиність дитини, — писав А.С. Макаренко, — приводить до концентрації неспокою, сліпої любові, страху, паніки. І в той же час у такій сім'ї нема нічого, що могло б у такому ж природному порядку цьому протистояти. Нема братів і сестер — ні старших, ні молодших, — нема, отже, ні досвіду піклування, ні досвіду гри, любові й допомоги, ні наслідування, ні пошани, нема, нарешті, досвіду розподілу, спільної радості і спільного напруження, — просто нічого нема, навіть сучасного сусідства... Небезпечний шлях виховання єдиної дитини в сім'ї кінець кінцем зводиться до того, що сім'я втрачає якості колективу"1,

У соціально-психологічному і педагогічному плані колективи можуть бути одновікові й різновікові. Природний шлях, що випливає з досвіду народної педагогіки, — це виховання особистості в різновіковому колективі. Тут старші за віком і соціальним надбанням члени колективу передають свій досвід молодшим, турбуються про їх захист, допомагають долати труднощі. Молодші прагнуть оволодівати соціальним досвідом старших, відчувають відповідальність перед ними та ін. Тому досить ефективно розвивається і впливає на своїх членів повноцінний сімейний колектив. Доцільно також формувати різновікові колективи в школах-інтернатах, дитячих будинках, на виробництвах та в установах.

Група - це людська спільнота, що виділяється на підставі певної ознаки, наприклад, соціальної належності, наявності та характеру, спільної діяльності, особливостей організації тощо. Серед таких груп можна виділити великі і малі.

Великі групи можуть бути реальними (контактними), які утворюють соціальну спільноту, що включає значну кількість людей, і яка існує в загальному просторі та часі. До великих груп може бути зарахованим трудовий колектив на великому підприємстві або педагогічний колектив великої школи, де багато які викладачі можуть і не знаходитись в безпосередньому зв’язку одне з одним, але при цьому підпорядковуються одним й тим самим керівникам (директору, завідувачу навчальною частиною), входити до однієї профспілкової організації, дотримуватися загальних для всіх правил шкільного життя.

Великі групи можуть бути умовними, які виділяються та поєднуються на підставі деяких ознак - статевих, національних, вікових тощо). Люди, які виявляються включеними до великої умовної групи, можуть ніколи не зустрічатися одне з одним, але в зв’язку з тією ознакою, на підставі якої вони були виділені в подібну групу, мати загальні соціальні та психологічні характеристики (підлітки). Вивчення великих умовних груп (в віковій психології, соціальній психології) дозволяє в результаті виділення загальних їх властивостей виробити науково обґрунтовану стратегію та тактику роботи з ними.

Малі групи - це завжди контактні спільноти, які пов’язані реальною взаємодією осіб, що входять до них, та реальними взаєминами між ними. Вона являє собою невелике об’єднання людей (від 2-3 до 20-30 людей), які зайняті якою-небудь спільною справою і які знаходяться в прямих взаєминах одне з одним. Прикладами малих груп, найбільш значимими для людини, можуть бути сім’я, шкільний клас, трудовий колектив, об’єднання близьких друзів, приятелів тощо.

Малу групу характеризує психологічна та поведінкова єдність її членів, яка виділяє та уособлює групу, робить її відносно автономним соціально-психологічним утворенням. Ця єдність може виявлятися у різних характеристиках - від суто зовнішніх (наприклад, територіальна єдність людей як сусідів) до досить глибоких внутрішніх (наприклад, члени однієї сім’ї). Ступень психологічної єдності визначає згуртованість групи - одну з основних характеристик рівня її соціально-психологічного розвитку.

Малі групи можуть бути різними: за розміром, за характером, структурою взаємин, які існують між її членами, за індивідуальним складом, особливостями цінностей, норм та правил взаємин, міжособистісними стосунками, цілям та змістом діяльності.

Кількісний склад групи на мові науки зветься її розміром, індивідуальний склад -композицією. Структуру міжособистісного спілкування, або обміну діловою та особистою інформацією, звуть каналами комунікацій, морально-емоційний тон міжособистісних стосунків - психологічним кліматом групи. Загальні правила поведінки, яких дотримуються члени групи, звуть груповими нормами. Всі перелічені характеристики являють собою основні параметри, за якими виділяють, розділяють та вивчають малі групи в соціальній психології.

Розрізняють природні та лабораторні, формальні та неформальні, референтні та нереферентні, високорозвинені та слаборозвинені малі групи.

Природними звуть групи, які складаються самі по собі, незалежно від бажання експериментатора. Вони виникають та існують, виходячи з потреб суспільства або включених до цих груп людей. На відміну від них лабораторні групи створюються експериментатором з метою проведення якого-небудь наукового дослідження, перевірки висунутої гіпотези. Вони діють так само як і інші групи, але існують тимчасово - лише в лабораторії.

Природні групи поділяються на формальні та неформальні (інша назва - офіційні та неофіційні). Перші відрізняє те, що всі вони складаються та існують лише в рамках офіційно визнаних організацій, другі виникають та діють ніби поза рамок цих організацій. Цілі, переслідувані офіційними групами, задаються зовні на підставі задач, які постають перед організацією, до якої дана група включена. Цілі неофіційних груп зазвичай виникають та існують на базі особистих інтересів її учасників, можуть співпадати або розбігатися з цілями офіційних організацій.

Малі групи можуть бути референтними та нереферентними. Референтна - це будь-яка реальна або умовна мала група, до якої людина добровільно себе зараховує або членом якої вона хотіла б стати. В референтній групі індивід знаходить для себе взірці для наслідування. Її цілі та цінності, норми та форми поведінки, думки та почуття, судження стають для неї значущими взірцями для наслідування. Нереферентною вважається така мала група, психологія та поведінка якої непридатна для індивіда або байдужа для нього. Крім цих двох типів груп можуть існувати й антиреферентні групи, поведінку та психологію членів яких людина зовсім не приймає, засуджує.

Всі природні групи можна поділити на високорозвинені та слаборозвинені. Слаборозвинені малі групи характеризуються тим, що в них відсутні достатня психологічна єдність, налагоджені ділові та особисті взаємини, структура взаємодії, чітко розподілені обов’язки, визнані лідери, ефективна спільна праця. Високорозвинені малі групи являють собою соціально-психологічні спільноти, які відповідають всім переліченим вище вимогам. Слаборозвиненими за визначенням є лабораторні групи на перших етапах їх функціонування. Серед високорозвинених особливо виділяються колективи.