1. Концепція стратегічного управління

Концепція стратегічного управління з'явилася на початку 70-х р. ХХ ст. Уперше вона була розроблена провідною американською консультативною організацією „Мак кінзі” і впроваджена (починаючи з 1972 р.) у корпораціях „Дженерал Електрік”, „ІБМ”, „Тексас Інструментс”, „Кока-Кола” та інших провідних американських корпораціях. На початку 80-х р. її використовували 45 % корпорацій з числа найбільших. Як сказав у той час президент „ІЬМ”, ця концепція „орієнтована на ринок завтрашнього дня”. Мова йшла не просто про результат науково-прикладних розробок американських учених, а про реальне управлінське нововведення, що широко розповсюдилося й виправдало себе в сучасній світовій управлінській практиці.

Наприкінці 80-х років ХХ ст. у науковій економічній літературі набув поширення термін „сталий розвиток”, який визначає розвиток економіки без забруднення та порушення природного середовища. Концепція сталого розвитку, що розроблена на Всесвітньому форумі по навколишньому середовищу, скликаному у 1992 р. за ініціативою ООН у Ріо-де-Жанейро, розглядається нині як концепція розвитку суспільства. Відповідно до цієї концепції розвиток економіки не повинний здійснюватись на шкоду інтересам розвитку та охорони навколишнього середовища Відповідно до концепції сталого розвитку економічна система може одержувати максимально можливу вигоду з обов’язковим збереженням динамічної рівноваги. Нині на підставі концепції сталого розвитку формується енвайронментальна економіка, яка передбачає орієнтацію не лише на споживачів, а на гармонійне поєднання соціальних, природних та економічних пріоритетів розвитку і зорієнтована на збереження стабільності та цілісності природного, соціального та економічного середовищ. Зазначимо, що на сучасному етапі в США широкого поширення набула концепція „стійкого” підприємства, яка ґрунтується на принципі сталого розвитку. „Стійке” підприємство ліквідує причини багатьох криз, тому що економічний розвиток такого підприємства пов'язується з вирішенням проблем навколишнього середовища. Створення такого підприємства можливо тільки за визнання системного взаємозв’язку екологічних, економічних та організаційних аспектів його діяльності.

2. Причини та умови виникнення стратегічного менеджменту

1. Елементи стратегічного управління були описані ще в перших наукових працях з управління підприємством Г.Емерсоном, Ф. Тейлором, А. Файолем, а запровадження стратегічного підходу до управління підприємствами почалося в першій половині ХХ ст.

2.У першій половині ХХ ст.. домінувало довгострокове планування і стратегічний підхід до управління підприємством використовувався не системно.

В 1965 р. запропоновано модель стратегічного планування, яке передбачало постійну переоцінку і переробку початково розроблених концепцій розвитку підприємства з урахуванням зовнішніх „сигналів”.

У 70-х роках І. Ансоффом запропонований термін „стратегічне управління”.

Піттсбургська конференція, проведена в США у 1971 р., була визначальною подією в становленні стратегічного управління. На той час стратегічне управління було визначене як процес, пов’язаний з підприємницькою діяльністю організації, її зростанням, відновленням, і, у першу чергу, з розробкою і використанням стратегії, яка повинна керувати роботою організації. Починаючи з 1972 р. стратегічне управління запроваджували такі зарубіжні компанії, як General Electric, IBM, Cocа-Cola, Texas Instruments Inc. У 1973 р. у м. Нешвілл (США) було проведено Першу Міжнародну конференцію зі стратегічного управління.

В еволюційному розвитку стратегічного управління з початку 50-х рр. ХХ ст.до початку ХХІ ст. виділяють, як правило, декілька етапів.

Перший етап охоплює кінець 50-х – початок 60-х рр. Для цього етапу характерним було довгострокове планування, яке передбачало розробку системи стабільних цілей підприємства на довгостроковий період, використання методу екстраполяції та виключення варіативного рішення щодо довгострокового розвитку підприємства.

Другий етап (кінець 60-х – 70-ті рр.) – це період формування моделі стратегічного планування, в системі якого передбачався підхід „від майбутнього до сьогодення” до визначення перспектив розвитку підприємства.

Третій етап, який охоплює 80-ті рр. і по теперішній час, характеризується переходом до організації системи стратегічного управління на підприємствах.

На ранніх етапах еволюції стратегічного управління (50-70-ті рр.) цей вид управління розглядався як діяльність з розробки плану дій підприємства на перспективу. Характерно, що за умов посилення конкурентної боротьби у 80-ті рр. стратегічна орієнтація стає складовою філософії підприємництва, що означає управління підприємством на принципах стратегічного управління.

Наприкінці 90-х рр. ХХ ст. „спадкоємцем” стратегічного управління стає стратегічне підприємництво, що обумовлювалось необхідністю розв’язання

проблем забезпечення довгострокових конкурентних переваг в умовах глобалізації та посилення загрози поглинання конкурентами.