2. Абсолютна та відносна бідність
До головних видів бідності соціологи та економісти відносять два: абсолютну та відносну бідність.
Під абсолютною бідністю розуміється такий стан, при якому індивід на свій дохід не здатний задовольнити навіть основні потреби в їжі, житло, одязі, теплі або здатний задовольнити тільки мінімальні потреби, щоб забезпечити біологічне виживання. Кількісним критерієм виступає поріг бідності (прожитковий мінімум). Абсолютну бідність Л.А. Бєляєва та Л.А. Гордон визначають як стан, коли доходи тієї чи іншої сім'ї або цілої групи населення не забезпечують споживання , відповідного прийнятим у суспільстві мінімальним нормативам. Причому ці дослідники виділяють три ступені абсолютної бідності:
.Убогість - найбільш глибока гостра бідність. У положенні абсолютної убогості, найбільш глибокій бідності знаходяться люди, що не мають фізіологічного мінімуму коштів для життя. Це ті, хто стоїть на межі постійного недоїдання, якщо не голоду, живуть за цією гранню. У сьогоднішній обстановці в нашій країні умовним показником такої грані можна вважати вартість простого набору продуктів харчування, що входять в офіційний прожитковий мінімум.
Потреба - середня бідність; охоплює ті групи населення, яким вистачає засобів на прості фізіологічні потреби, але хто не може задовольнити соціальні потреби, навіть самі елементарні. У цих групах зазвичай немає регулярного недоїдання, але не оновлюється одяг і взуття, немає засобів на лікування, відпочинок . В сьогоднішній ситуації верхню межу потреби утворює офіційний прожитковий мінімум, що розраховується Міністерством праці і що фактично є у нас показником саме соціального мінімуму (на відміну від вартості одного лише продуктового набору, вказуючого зразкові межі чисто фізіологічного мінімуму). Таким чином, в стані потреби виявляються люди, доходи яких менше офіційного прожиткового мінімуму, але більше його половини або двох третин.
Незабезпеченість, або недостатня забезпеченість, помірна бідність. Звичайно, кількісні, виявляється в грошах, межі досить умовні. Задовольняються елементарні потреби -- як фізіологічні, так і соціальні, але залишаються незадоволеними потреби складніші і вищі. У таких умовах люди більш менш ситно їдять (хоча їх раціон зовсім не збалансований і їх живлення не можна вважати здоровим), якось оновлюють одяг, лікуються, відпочивають. Проте все це робиться на рівні і у формах, що не досягають зразків, що вважаються в рамках даної культури нормальними і гідними. Іншими словами, тут забезпечений прожитковий мінімум, але немає достатку.
Абсолютна бідність протиставляється відносній бідності. Це поняття суб'єктивніше, оскільки воно вимагає чиєї-небудь оцінки рівня бідності, а хто повинен винести оцінку -- питання спірне. Відносне визначення бідності засноване на порівнянні життєвого стандарту бідних і життєвого стандарту верств населення, що не бідними є. Як правило, при цьому використовується середній життєвий стандарт.
Відносна бідність показує те, наскільки ви бідні в порівнянні з іншими людьми, вона є порівняльною характеристикою у двох сенсах. По-перше, вона показує, що ви бідні щодо того достатку або достатку, яким володіють інші члени суспільства, що не зважають бідними. Перше значення відносної бідності полягає в порівнянні однієї страти з іншими стратами або шарами. По-друге, вона показує, що ви бідні щодо деякого стандарту життя, наприклад, стандарту гідного життя.