Місце розгортання подій у творах

«Бондарівна» — у Богуславі

«Гайдамаки» — на Правобережжі

«За мить щастя» — у Рангуні

«Зачарована Десна» — на березі Десни

«Земля» — на Буковині

«Інтермецо» — біля Кононівки

«Кайдашева сім’я» — у Семигорах

«Камінний хрест» — на Західній Україні (Галичина)

«Лісова пісня» — на Волині

«Максим Гримач» — біля Черкас

«Маруся Чурай» — у Полтаві, Києві

«Мина Мазайло» — у Харкові

«Місто» — у Києві

«Наталка Полтавка» — під Полтавою

«Подвійне коло» — під Компаніївкою

«Сом» — на річці Оскіл

«Сон» — Україна, Сибір і Петербург

«Тигролови» — Сибір, праліси Сіхоте-Аліня

«Тіні забутих предків» — на Гуцульщині

«Україна в огні» — у Тополівці

«Хіба ревуть воли як ясла повні» — у Пісках

«Чорна рада» — на хуторі Хмарище, у Києві, Ніжині

«Шаланда в морі» — біля Одеси

Цитати про авторів

Іван Вишенський «Наближається до кращих взірців барокового стилю» Д. Чижевський

Григорій Квітка-Основ’яненко Т.Шевченко вважав Г. Квітку- Основ’яненка засновником нової української прози.

Тарас Шевченко «Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культурі» І. Франко

Пантелеймон Куліш «Куліш – перворядна зірка в нашому письменстві, великий знавець української мові, а притім добрий знавець язиків і літератур європейських народів» І. Франко

Марко Вовчок «Основоположниця дитячої української прози»

Панас Мирний «Корифей української прози»

Ольга Кобилянська «Гірська львиця» «Велика українська письменниця, бо час нічого не заподіяв її творам, а тільки утвердив їх в нашому народі» В. Земляк «Пишна троянда в саду української літератури» М. Старицький

Михайло Коцюбинський «Сонцепоклонник» «Його проза — це синтез народності і гуманізму, воістину загальнолюдського масштабу інтереси, глибинність естетичного змісту, рівне мислення, вивершеність образів, найяскравіші грані майстерності, завдяки чому твори Коцюбинського – це і духовний образ, і суть буття народу, його жива історія, великі гуманістичні уроки, мрія про будучину» П. Кононенко

Павло Тичина «Шукання й шукання, праця і вимогливість, і, нарешті, вміння з безконечного плину образів відібрати найсвіжіший, наймісткіший, наймузикальніший» О. Гончар

Князь української поезії

Володимир Сосюра «Глибинно-бентежний березень та замріяно прозорий вересень» М. Стельмах

Микола Хвильовий «Основоположник української прози ХХст.»

Іван Нечуй-Левицький «Всеобіймаюче око України»

Остап Вишня «Король українського тиражу» «Остап Вишня – справжній мисливець і при тому поет полювання» (М.Рильський)

Андрій Малишко «Солов’яне серце України»

Іван Драч «Сонячний поет»

Василь Стус «Поезія Василя Стуса – наскрізь людська і людяна, вона повна піднесень і падінь, одчаїв і спалахів радості, прокльонів і прощень, криків болю й скреготів зціплених зубів, зіщулень у собі і розкривань безмежності світу» Ю. Тевельов «Цільність і всеохопність… патріотизму» М. Коцюбинська

Є. Маланюк «Імператор залізних строф»

Типи римування

Суміжне (парне) — умовне позначення: АА.

Я не люблю тебе, ненавиджу, беркуте! За те, що в грудях ти ховаєш серце люте…(І. Франко)

Перехресне: АБАБ.

Я дуже тяжко Вами відболіла. Це все було, як марення, як сон. Любов підкралась тихо, як Даліла, а розум став довірливий Самсон. (Ліна Костенко)

Кільцеве, охоплююче, оповите: АББА.

Вічний революціонер, Дух, що тіло рве до бою, Рве за поступ, щастя й волю, Він живе, він ще не вмер. (І. Франко)

Початкове — римуються перші слова у строфі:

Милий друже! Скільки років Ми не бачились з тобою…(І. Муратов)

Таке римування можна розглядати як звукову анафору, воно рідковживане.

Наскрізне, монорима, монорим — вірш, у якому всі рядки пов’язані однією римою: АААА…

Когда будете, дети, студентами, Не ломайте голов над моментами, Над Гамлетами, Лирами, Кентами, Над царями и над президентами, Не якшайтеся вы с оппонентами, Поступайте хитро с конкурентами. (О. Апухтін)

Там тополі у полі, на волі…(П. Тичина)

Верлібр (фр. vers libre — вільний вірш) — неримований нерівнонаголошений віршорядок.

Діти одягнені у пташині сорочки летять на подобах весняного сонця у простір розгорненої книжки що сміється білим сміхом сіяча який сіє у полі себе з руки (В. Голобородько).