19.Повість минулих літ

«Повість минулих літ» — це перший літопис, який дійшов до нас, його ще називають «Початковим літописом». До речі, саме він проливає світло на історію нашого народу від найдавніших часів і до днів життя Нестора Літописця — автора цього твору. Літопис розповідає про початок української держави, про перших наших князів. Оригінал «Повісті минулих літ» не зберігся, текст літопису дійшов до нас у двох списках — Лаврентіївському та Іпатіївському. «Повість минулих літ» — це не лише своєрідний підручник історії, а й скарбниця поетичних й епічних сказань, байок, оповідань. Оповідь у літописі ведеться то спокійним, то драматичним тоном, який іноді переривається надзвичайно емоційними сплесками. У мові літопису чимало порівнянь (стріли летять, як дощ; князь Святослав ходив легко, як барс), стійких сполук слів (втирати сльози, зломити спис), народних приказок (смерть спільна всім, мертві сорому не мають).

20.Причини феодальної роздробленості

Причинами роздробленості Київської держави були:1) великі географічні розміри Київської Русі та етнічна неоднорідність населення, що об'єктивно сприяло зростанню сепаратистських (відцентрових) настроїв (такою державою важко було управляти);2) криза росту наприкінці XI ст. феодальних відносин;3)насильницькеоб'єднання східнослов'янських племен у IX ст., яке дало зворотну реакцію у XII ст.;4) відсутність чіткого порядку спадкоємності великокнязівської;5) занепад Києва як торгового центру. З іншого боку, роздробленість знизила обороноздатність держави, що співпало з посиленням монголо-татар. Феодальна роздробленість була не випадковим явищем, усі країни Європи пройшли через цей етап розвитку.

21.Загальна характеристика держави і права Русі в період феодальної роздробленості.

Усередині розглянутого періоду існував чіткий рубіж – Татарська Навала 1237 – 1241 років, після якого природний хід російського історичного процесу був порушений. У даній статті висвітлюється тільки перша фаза феодальної роздробленості, що нерідко називають узагальнено «домонгольским періодом» історії Русі. Поступово на Русі сформувалася нова політична карта з багатьма політичними центрами. Місцеві князі мали всі права суверенних государів. Невеликі розміри князівств дозволяли їм особисто вникати в усі дела по керуванню, вершити суд на своєму дворі або об’їзд володінь. При князі, як правило, існувала боярська «дума», що складалася з родовитих бояр і духівництва. Цей дорадчий орган не мав юридичного статусу, його склад, скликання, питання для обговорення повністю залежали від князя. Рекомендації думи були не обов’язкові, але найчастіше князі прислухалися до них. У кожному князівстві, згідно особливостям його історичного розвитку, складалося своє співвідношення сил, визначалася специфіка політичного й економічного розвитку. Наприкінці XII – початку XIII вв. на Русі визначилися три основних політичних центри, кожний з яких впливав на розвиток сусідніх земель і князівств: для північно-східної й західної, а також до деякої міри й для північно-західної Русі – Володимиро-Суздальське князівство; для південної й південно-західної Русі – Галицько-Волинське князівство; для північно-західної Русі – Новгородська феодальна республіка.