Тема 3. Особливості культури Київської Русі та Галицько-

Волинського князівства.

1. Специфіка та характерні риси дохристиянської культури Київської Русі.

2. Вплив християнства на духовну культуру Київської Русі.Матеріальна та

духовна культура Київської Русі (книжна культура, архітектура та

образотворче мистецтво тощо).

3. Особливості та характеристика культури Галицько-Волинської Русі.

1.Культура Київської Русі постала на ґрунті матеріальних і духовних

здобутків тих народів, що протягом попередніх тисячоліть заселяли нашу

землю. Часті міграції населення, які відбувалися у стародавні часи на її теренах,

сприяли жвавому культурному обміну між народами. Але водночас вони

призводили й до значної руйнації окремих культурних утворень, які інколи й

зовсім зникали внаслідок асиміляції або знищення. З усього розмаїття

матеріальних та духовних надбань прийдешніх народів відбиралися ті, що

найбільшою мірою відповідали кліматичним і геополітичним умовам існування

па нашій землі, засвоювалися корінними мешканцями цих земель і відповідали

загальносвітовим тенденціям культурного розвитку. Зрештою, це й утворило

самобутню вітчизняну культуру, зумовило неповторність її обличчя.

Культура збагачувалась та ускладнювалась за рахунок поширення

території держави, включення до її складу інших народів і племен та за рахунок

міждержавних конфліктів із сусідами. Все це сприяло розвитку ремесел,

мистецтва, культурних традицій місцевого населення.

Торгівля, війна, дипломатичні контакти сприяли пожвавленню

культурного життя русичів. Але культурний поступ Київської Русі

зумовлювався, в першу чергу, власними потребами й силами, що їх

задовольняли. Ось чому сторонні впливи, навіть із найбільш передової в

тогочасному світі держави — Візантії, могли лише прискорити ті тенденції,

потреба в яких вже відчувалась на вітчизняному ґрунті.

Красномовним свідченням цієї особливості давньоруської культури може

служити будь-яка її галузь, але перш за все це унаочнюють пам'ятки

матеріальної культури.

Особливо вражають ювелірні вироби давніх майстрів. Вироби із золота,

срібла, бронзи і кістки, що створювалися майстрами Київської Русі,

відзначаються оригінальністю, високою художньою цінністю навіть у тих

предметах, технологію виготовлення яких було запозичено.

Зокрема, це стосується мистецької технології черні, скані, зерні.

Якщо з майстерності ювелірів могли скористатися лише князі та старші

бояри, то плоди праці гончарів зустрічалися в кожній оселі.

Культура часів Київської Русі не була явищем однорідним, уніфікованим

для всіх регіонів держави, яка обіймала великі території від Чорного до Білого

морів, населені цілком різними племенами.

Вельми показовою ілюстрацією розбіжностей у релігійних уявленнях населення

різних регіонів Київської Русі може служити поховальний обряд, який суттєво

відрізнявся навіть у найближчих сусідів, що складали етнічне ядро держави — у

полян та древлян.

Слід зазначити, що фольклор у Давній Русі, як і пізніше, слугував не

тільки засобом передачі інформації, виконував він і ритуально-магічну

функцію.

Великого значення й розвитку набуває у Київській Русі обрядова й

календарна поезія.

Музичним супроводом частіше за все служила гра на рожку, сопілці,

гудку, гуслях. Особливою любов'ю в південній частині Русі користувалися

струнні інструменти. Пісні, музика й танці супроводжували давніх русичів і під

час розваг та відпочинку. Князі й представники заможних верств населення

запрошували на бенкети (пири) професійних співаків та акторів, яких інколи й

постійно тримали при своїх дворах. Але переважна частина професійних

виконавців, згуртувавшись у невеликі колективи, вела мандрівний спосіб життя,

виступаючи в різних містах на ринковій площі (торжищі). Таких акторів

називали скоморохами.

Різниця в умовах і способі життя на селі й у місті за часів Київської Русі

відчувається досить помітно.

Попри істотну різницю в житті села й міста, існували і досить впливові

фактори створення єдиної національної культури: релігія мова, спільні

політичні інтереси. Оскільки все населення однаково страждало від нападів

кочових сусідів зі сходу й півдня, докорінні прагнення всіх жителів Давньої Русі

були пов'язані зі зміцненням військової могутності держави. Народна мрія про

надійну й міцну державу знаходила втілення у творах героїчного епосу. Його

напівлегендарні, напівміфічні герої - захисники рідної землі - були популярні

серед населення усіх князівств, від півдня до півночі. Найбільшою любов'ю

користувалися фольклорні твори про Микулу, Святогора, Вернигору,

Прудивуса, Вирвидуба, Добрито, Микиту Кожум'яку, Альошу Поповича, Іллю

Муромця.

Отже, духовна культура дохристиянської Русі вбирала специфічні риси своєї

епохи, пізніше чимало її досягнень запозичило християнство: рукоділля,

витвори декоративного мистецтва, елементи старої дерев'яної архітектури — в

кам'яній, старі орнаменти — в книгах тощо.