5.Держава кімеріців

Першу досить потужну військову структуру в степах Північного Причорномор'я створили кіммерійці. Походження кiммерiйцiв досi остаточно не з'ясовано. Однi дослідники вважають, що вони мали давньоiранськi кopeнi та близькі до paннix скiфiв, iншi, - що їхньою прабатькiвщиною було нижнє Поволжжя, ще iншi,- що це були племена фракiйсько-фрігійської групи (до якої належать сучаснi вiрмени). У VIII-VІІ столiть до н. е. кіммерійці виявили неабияку військово-політичну активність. Вони здійснювали воєнні походи проти могутніх рабовласницьких держав – Урарату, Ассирії. На початку VII ст. до н. е. кiммерiйському об'єднанню нищівного удару завдали скiфи - його колишнi союзники. Вiдтодi з джерел зникає нaвiть назва кiммерiйцiв. Частина з них, була винищена, iнша частина витіснена з Надчорноморщини, а ще інша - асимiлювалася iз завойовниками.

6.Державний лад Скіфії.

За формою правління Скіфія – різновид рабовласницької монархії з деспотичною царською владою. Глава держави – цар зі спадковою, божественного походження владою.Навколо царя формувався апарат державного управління, який становили найближчі родичі царя та його особисті слуги, здебільшого військові; притому особлива роль належала військовій дружині царя і воєначальникам; а найбільш впливові помічники царя утворювали Царську раду.Існував демократичний орган - Народні збори воїнів. На них обговорювали важливі питання державного життя. Цар не був зобов'язаний у своїх діях керуватися ухвалами народних зборів, але він нерідко прислухався до їх думки. З посиленням царської влади роль зборів поступово зійшла нанівець.Поява державного апарату не знищила родової організації остаточ­но. Її пережитки тривалий час давалися взнаки, особливо в місцево­му управлінні, де й далі верховодили місцеві вожді та впливові старій­шини.

7.Право Скіфії

Правова звичаях, рішеннях Народних зборів, постановах царів. Основне джерело права – звичаєве право (усне, оскільки скіфи були неписемними), а також рішення Народних зборів, постанови царів. На території скіфської держави зберігались також групи населення, які жили за своїми законами, - племінні союзи таврів у Криму та неври, розселені на півдні від Прип`яті. Захищалась сімейна приватна власність на худобу, вози, домашні речі, посіви, житло, рабів. Особистою приватною власністю була зброя, знаряддя виробництва, прикраси. Верховна власність на землю належала царю, який встановлював порядок користування пасовищами і землями. Шлюбно-сімейне право грунтувалось на принципах патріархату – ведення родоводу за батьківською лінією, панівна роль чоловіка у господарстві, сім`ї і суспільстві; жінка перебувала під владою чоловіка, а по його смерті – його спадкоємця. Дозволялось багатожонство, притому старша жінка (як і в мусульманстві) займала привілейоване становище. У спадковому праві діяв принцип мінорату – перехід батьківського майна неподільно до наймолодшого сина, щоправда, одружені сини мали право на виділ їм майна ще при житті батька.