31. Суд і судочинство Запорізької Січі

На Запорожжі склалася своєрідна судова система. Військова старшина виконувала не лише адміністративні, а й судові функції. Так, кошовий отаман був верховним суддею, військовий суддя, який здійснював основні судові функції, передавав йому вирішення складних справ. Суд кошового отамана був судом першої інстанції для військової старшини, а судом другої інстанції була військова рада. Військовий осавул виконував функції слідчого і слідкував за виконанням вироків. Найтяжчим злочином у козаків було вбивство свого товариша. За це карали на смерть; інколи навіть закопували живим у землю разгом з покійником. Судочинство та виконання вироків на Січі було публічним. При винесенні вироку судді враховували громадську думку щодо особи злочинця.Джерелом права на Запорозькій Січі було звичаєве право, яке регламентувало діяльність суду, порядок укладення договорів та порядок користування майном і земельними угіддями, правила воєнних дій, види злочинів і покарань. Козаки всіляко відстоювали своє право, яке визнавалось польським королем та російським царем.

32.Русько-Візантійські договори

Перші міжнародні угоди - договори Русі з Візантією. Це не випадково. Київські князі в Х в. проводили свою зовнішню політику за допомогою військових походів на Візантію. При цьому Русь в першу чергу прагнула придбати заморські ринки і забезпечити для російського купецтва безпеку торгових шляхів. За мирним договором 907 р. візантійці зобов'язалися виплатити Русі грошову контрибуцію, а потім щорічно сплачувати ще й данину; він домігся для руських купців права безмитної торгівлі на візантійських ринках. Договір 907 р. надавав російською дуже широкі права: руси навіть отримали право митися в константинопольських лазнях стільки, скільки захочуть. У 911 р. Олег підтвердив свій мирний договір з Візантією. Новий мирний договір був укладений після російсько-візантійської війни 941 - 944 рр.. в 945 році. Між країнами відновлювалися мирні відносини. Візантія зобов'язалася як і раніше виплачувати Русі щорічну грошову данину і надати військову контрибуцію. Були підтверджені багато статей договору 911 р. Але з'явилися і нові, відповідали стосункам Русі та Візантії вже в середині Х в., однаково вигідні обом сторонам норми. Однак право безмитної російської торгівлі в Візантії було скасовано.

33.Тексти Литовських статутів

Стату́т Вели́кого кня́зівства Лито́вського — основний кодекс права Великого князівства Литовського, Руського, Жемайтійського. Видавався у трьох основних редакціях 1529, 1566 і 1588 років, які відомі як Литовські статути. Джерелами Литовського статуту були звичаєве литовське, білоруське, українське право, відповідна місцева судова практика, «Руська правда», польські судебники та кодекси інших держав.Статут Великого князівства Литовського увібрав у себе основні положення державного, цивільного, сімейного, кримінального і процесуального права князівства, норми римського, руського, польського і німецького кодифікованого звичаєвого права, відповідна місцева судова практика, «Руська правда», польські судебники. Його положення діяли на землях Литви і Русі-України аж до середини XIX століття.Статут декларував рівність громадян незалежно від соціального стану й походження, віротерпимість, відповідальність суддів перед законом, заборону перетворювати вільних людей на рабів і т. ін. Водночас запроваджував привілеї князів, магнатів та шляхти, у тому числі право на закріпачення селян. Литовський статут був основним збірником права в Україні з XVI ст. до 40-х років XIX ст. Став джерелом російського «Соборного уложения» (1649 р.), «Прав, по которым судится малороссийский народ» та приватних українських кодифікаційних проектів. На території Київської, Подільської та Волинської губерній дію Литовського статуту було припинено сенатським указом від 25 червня 1840 р. У Лівобережній Україні 4 березня 1843 р. його було замінено Зводом законів Російської імперії.