Питання до державного іспиту з предмету

“Цивільне право”

1. Відносини, що регулюються цивільним законодавством.

2. Метод цивільно-правового регулювання суспільних відносин.

3. Функції цивільного права.

4. Загальні засади цивільного законодавства (принципи).

5. Дія цивільного законодавства у часі, просторі та за колом осіб.

6. Види юридичних осіб в залежності від порядку їх створення.

7. Поняття цивільних правовідносин.

8. Види цивільних правовідносин.

9. Цивільна правоздатність фізичної особи.

10. Ім’я та місце проживання фізичної особи. Акти цивільного стану.

11. Цивільна дієздатність фізичної особи.

12. Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи.

13. Умови, порядок і правові наслідки визнання особи недієздатною.

14. Умови, порядок і правові наслідки визнання громадянина безвісно відсутнім.

15. Умови, порядок і правові наслідки оголошення громадянина померлим.

16. Поняття, ознаки і види юридичних осіб, її правоздатність і дієздатність.

17. Припинення юридичних осіб.

18. Філії та представництва юридичних осіб.

19. Поняття об’єктів цивільних прав та їх види.

20. Речі як об’єкт цивільних прав. Класифікація речей, її правове значення.

21. Поняття та види правочинів.

22. Форма правочину. Способи волевиявлення.

23. Поняття недійсності правочину і правові наслідки недійсності правочину.

24. Правові наслідки визнання правочинів недійсними.

25. Правові наслідки недодержання простої письмової і нотаріальної форми правочину.

26. Поняття і види представництва.

27. Поняття і види строків позовної давності. Значення позовної давності.

28. Початок перебігу строків позовної давності.

29. Зупинення перебігу строків позовної давності.

30. Перерив строку позовної давності.

31. Віндикація майна від добросовісного набувача.

32. Поняття особистих немайнових прав. Види цих прав.

33. Поняття і ознаки юридичної особи, її правоздатність і дієздатність.

34. Зміст і суб’єкти права власності.

35. Форми та види права власності в Україні.

36. Підстави набуття права власності.

37. Поняття договору пожертви і його відмінність від договору дарування.

38. Захист права власності. Поняття і способи.

39. Речово-правові способи захисту права власності.

40. Віндикаційний позов. Умови, необхідні для віндикації майна.

41. Негаторний позов.

42. Правові наслідки вчинення правочину під впливом обману, насильства.

43. Поняття зобов’язання, його елементи.

44. Підстави виникнення зобов’язань.

45. Поняття та види договору.

46. Укладення договору. Стадії. Форма договору.

47. Поняття і принципи виконання зобов’язань

48. Зобов’язально-правові способи захисту права власності.

49. Місце і строк виконання зобов’язання.

50. Способи забезпечення виконання зобов’язання.

51. Неустойка. Види неустойок.

52. Поняття, види і функції цивільно-правової відповідальності.

53. Поняття вини в цивільному праві. Форми вини.

54. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду.

55. Набувальна давність.

56. Поняття договору купівлі-продажу і його відмінність від договору поставки.

57. Поняття та ознаки договору найму (оренди).

58. Договір ренти.

59. Договір лізингу.

60. Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю.

61. Поняття і види недоговірних зобов’язань, які виникають із правомірних дій.

62. Поняття договору перевезення і його юридична характеристика.

63. Договір перевезення вантажів. Перевізні документи.

64. Поняття договору страхування. Сторони. Предмет. Види.

65. Поняття договору позики.

66. Договір комерційної концесії.

67. Поняття договору факторингу. Сторони. Предмет.

68. Поняття і види зобов’язань про надання послуг. Відмінність цих зобов’язань від зобов’язань про виконання робіт.

69. Сторони, предмет і форми договору доручення.

70. Діяльність в інтересах іншої особи без доручення.

71. Поняття договору комісії і його відмінність від договору доручення.

72. Поняття зобов’язань про зберігання майна і їх види.

73. Договір позички як різновид договору найму.

74. Договір про спільну діяльність. Просте товариство.

75. Відшкодування шкоди в галузі адміністративного управління та у сфері нормотворчої діяльності.

76. Поняття і види недоговірних зобов’язань, що виникають із правомірних дій і деліктів.

77. Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду.

78. Поняття та види права спільної власності.

79. Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.

80. Зобов’язання, що виникають внаслідок набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

81. Поняття і значення спадкового права.

82. Спадкування за законом.

83. Спадкування за заповітом.

84. Поняття та система деліктів за ЦК України.

85. Право зворотної вимоги до винної особи.

86. Різновиди договорів, за якими майно передається у власність.

87. Поняття спадкування. Суб’єкти спадкових правовідносин.

88. Правові форми участі держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних відносинах.

89. Право на обов’язкову частку у спадщині.

90. Поняття права інтелектуальної власності і основні його інститути.

1. Відносини, що регулюються цивільним законодавством.

Цивільне законодавство регулює майнові та особисті немайнові відносини між юридично рівними особами (фізичними і юридичними), а також за участю публічно-правових утворень (державою, територіальними громади).

ЦК України встановлює поняття врегульованих цивільним законодавством цивільних правовідносин, які можна поділити на дві однорідні групи: а) особисті немайнові та б) майнові відносини, які засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК).

Доктрина цивільного права особистими немайновими відносинами визнає суспільні відносин, що виникають з приводу немайнових благ, в яких проявляються індивідуальні особливості особистості чи організації шляхом виявлення та оцінки їх моральних, інших соціальних якостей.

Особисті немайнові відносини передбачають взаємну оцінку їх учасниками тих нематеріальних (духовних) благ, з приводу яких ці відносини складаються.

Особисті немайнові відносини не мають безпосереднього, а іноді навіть опосередкованого економічного змісту. Об’єктом таких прав виступають немайнові блага, невід’ємні від особистості. Носіями особистих немайнових прав можуть бути фізичні та юридичні особи. Окремі з особистих немайнових прав можуть належати лише фізичним особам (йдеться про особисті права, передбачені Книгою II ЦК України). Юридичним особам також можуть належати окремі особисті немайнові права (зокрема, право на непорушність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію тощо).

Особисті немайнові відносини поділяють на дві групи: 1) особисті відносини, пов’язані з майновими (наприклад, авторські, патентні, інші види відносин інтелектуальної власності); 2) особисті відносини, не пов’язані з майновими (наприклад, право на честь, на таємницю кореспонденції тощо).

До сфери цивільно-правового регулювання можуть бути віднесені будь-які особисті немайнові відносини, встановлені цивільним законом. Неохоронювані законом особисті немайнові блага не мають цивільно-правового значення.

Майнові відносини є суспільними відносинами, які виникають з приводу приналежності (присвоєння) або використання різного роду матеріальних благ, які визнаються речами, роботами, послугами.

Майнові відносини присвоєння та використання майнових благ мають майново-вартісний характер.

При цьому цивільне право регулює лише ту частину майнових відносин, що мають майново-вартісний характер і засновані на юридичній рівності учасників, автономії волі та їх майновій самостійності (відокремленості).

Майново-вартісний характер мають майнові відносини, які передбачають взаємну оцінку їх учасниками кількості та якості праці, втіленої в такому матеріальному благу, з приводу якого ці відносини складуються.

У зв’язку з цим майнові цивільні відносини опосередковують відносини присвоєння (володіння, власності), обігу (еквівалентного чи безеквівалентного), їх передумов (організаційні відносини), відшкодування шкоди, інші майнові відносини між юридично рівними суб’єктами.

Юридична рівність учасників передбачає їх виступ як приватних осіб, самостійних в реалізації власних приватних прав, де відсутні відносини влади і підпорядкування щодо один одного.

Автономія волі приватних осіб полягає у вільному розсуді щодо того, чи вступати їм в майновий оборот, з яким саме контрагентом і на яких умовах.

Майнова самостійність учасників цих відносин полягає в тому, що такі учасники є власниками свого майна або є оперативними управителями (для унітарних державних підприємств, інші юридичні особи публічного права) і в цій якості присвоюють отриманий доход і несуть ризик можливих збитків.