XIII веках начали появляться отдельные пособия по

воспитанию детей высшей феодальной знати.

Одним из наиболее известных есть

произведение Винцента из Бовэ (XIII ст.) «О

наставлении сынов из благородных семей», которое

состояло преимущественно из высказываний из

различных источников.

В XV-XVI веках в ряде стран Западной и

Центральной Европы начала основываться буржуазная

идеология и культура, обусловленные рождением

капиталистического способа производства. Появление

признаков новых социальных отношений стало

следствием возникновения новых взглядов на мир и

человека в противовес средневековому мировоззрению.

П е д а г о г и к а э п о х и В о з р о ж д е н и я

Средневековый аскетизм с его отрицанием благ

земной жизни и проповедованием подготовки к

загробному, вечному существованию постепенно

вытесняется идеями гуманизма, что противопоставило

теологии светскую науку. Передовые мыслители этого

периода особенное внимание стадии уделять изучению

литературы древнего мира, забытой в прежние века.

Началась эпоха, известная в истории под названием

Возрождение.

Гуманизм эпохи Возрождения сыграл,

безусловно, позитивную роль в культурном развитии

Европы, но он носил ярко выраженный классовый

характер и отвечал интересам буржуазии.

Педагогические идеи эпохи гуманизма

представлены в работах целого ряда мыслителей того

времени. Французский гуманист Франсуа Ралбле

(1494-1553) в романе «Гаргантюа и Пантагрюэль»

поддал уничтожающей критике схоластическую систему

воспитания и противопоставил ей систему воспитания,

которая развивает человека умственно и физически,

формирует высокие моральные качества. Рабле

высмеивал методы средневековой школы, видел путь к

овладению знаниями в активной деятельности ребѐнка,

который, наблюдая окружающую природу и жизнь,

сравнивает, обобщает, делает выводы.

Другой мыслитель Франции – Мишель

Монтень (1533-1592) в своей работе «Опыты»

критикует как традиционную школьную схоластику, так

и крайности гуманизма, представители которого всю

образовательно-воспитательную работу с детьми

сводили к чтению латинских и греческих авторов.

Монтень, как и Рабле, стремился, чтобы в процессе

обучения дети приобретали навыки мышления,

познавали окружающий мир.

Наиболее радикальные педагогические идеи в

эпоху Возрождения были выдвинуты известным

английским гуманистом Томасом Мором (1478-1535),

который представлял демократическое крыло 12

гуманізму. Ряд сторінок своєї «Золотої книжки,

настільки ж корисної, як і забавної, про найкращий

устрій держави і про новий острів Утопія» Мор

присвятив розгляду проблем навчання та виховання,

висунувши вперше такі найважливіші вимоги, як

загальне навчання рідною мовою, рівність освіти для

чоловіків і жінок, поєднання навчання з працею.

У цілому слід зазначити, що педагогіка

гуманізму, що виникла в епоху Відродження, своїми

ідеями вплинула на розвиток теорії й практики

виховання в наступні сторіччя. Проте сам гуманізм до

кінця епохи Відродження поступово почав набувати

чисто філологічного характеру: перед школою

висувалося завдання навчити дітей досконало володіти

класичною латинню. Типовим прикладом у цьому

відношенні може служити знаменита гімназія Штурму

(1507-1589 рр.) у Німеччині, в якій протягом 10 років

вивчалися тільки латинська і грецька мови, а викладання

математики обмежувалося початками арифметики.

Формалістичне вивчення граматики й імітація стилю

Цицерона — основний зміст роботи гуманістичних шкіл

XVI ст.

Ця неосхоластична течія у педагогіці одержала

назву ціцероніанства й засуджувалося передовими

педагогами того часу. Особливо різкій критиці воно

було піддано знаменитим гуманістом Еразмом

Роттердамським у його творі «Цицероніанець» (1528 р.).

Позитивні педагогічні ідеї гуманізму були використані і

розвинуті пізніше Яном Амосом Коменським, Джоном

Локком і Жан-Жаком Руссо.

В и н и к н е н н я п е д а г о г і к и я к н а у к и

У ХYІІ ст. педагогіка сформувалася в окрему

науку. Це пов’язано з виходом ряду фундаментальних

наукових праць про навчання та виховання видатного

чеського філософа і педагога Яна Амоса Коменського,

зокрема, його книги ―Велика дидактика‖(1632).

Ян Амос Коменський (1592-1670) – видатний

педагог-демократ, громадський діяч XVII в. Він

народився в Південній Моравії в сім’ї члена общини

Чеських братів. Освіту одержав традиційну для того

часу — закінчив латинську школу, учився в

Гернборнському і Гендельбергському університетах у

Німеччині. Після цього Коменський був проповідником,

а потім і главою своєї релігійної общини, займався

педагогічною діяльністю в різних країнах Європи — у

Чехії, Польщі, Угорщині. Завдяки своїм підручникам

Коменський став знаменитий ще за життя, ними

користувалися в багатьох країнах світу, включаючи

Росію.

Коменський був першим із педагогів, що

послідовно обґрунтували принцип природовідповідності

у вихованні. У цьому він йшов від гуманістичних

традицій попередників, у першу чергу представників

Відродження — Рабле і Монтеня. Природне в людині,

вважав Я.А.Коменський, володіє самодіяльною і

саморушною силою.

Принцип природовідповідності у вихованні

виходив із визнання природної рівності людей. Люди

наділені однаковою природою, вони однаково

потребують більш повного розумового і морального

европейского гуманизма. Ряд страниц своей «Золотой

книги», настолько полезной, как и забавной, о

наилучшем устройстве государства и о новом острове

Утопия» Мор посвятил рассмотрению проблем

обучения и воспитания, выдвигая впервые такие

важнейшие требования как общее обучение на родном

языке, равность образования для мужчин и женщин,

соединение обучения с трудом.

В целом, следует отметить, что педагогика

гуманизма, которая возникла в эпоху Возрождения,

своими идеями повлияла на развитие теории и практики

воспитания в следующие столетия. Однако сам

гуманизм к концу эпохи Возрождения постепенно стал

приобретать чисто филологический характер: перед

школой ставилась задача обучить детей в совершенстве

владеть классической латынью. Типовым примером в

этом отношении может служить знаменитая гимназия

Штурму (1507-1589 гг.) в Германии, в которой на

протяжении 10 лет преподавались латинский и

греческий языки, а преподавание математики

ограничивалось началами арифметики.

Формалистическое изучение грамматики и имитация

стиля Цицерона – основное содержание работы

гуманистических школ XVI ст.

Это неосхоластическое течение в педагогике

получило название цицеронианства и осуждалось

передовыми педагогами того времени. Особенно резкой

критике оно было поддано знаменитым гуманистом

Эразмом Роттердамским в его произведении

«Цицеронианец» (1528). Позитивные идеи гуманизма

были использованы и позже развиты Яном Амосом

Коменским,, Джоном Локком и Жан-Жаком Руссо.

В о з н и к н о в е н и е п е д а г о г и к и к а к н а у к и

В XVII ст. педагогика сформировалась в

отдельную науку. Это связано с выходом ряда научных

работ выдающегося чешского философа и педагога Яна

Амоса Коменского, в частности, его книги «Великая

дидактика» (1632).

Ян Амос Коменский (1592-1670) –

выдающийся педагог-демократ, общественный деятель