1917 Г. В Украине действовало 4322 общества, читальни

и дома. В начале 1922 г. большую частицу их

ликвидировали, остальные преобразовали в сельдомы,

дома-читальни.

Музыкально-образовательными делами и

вопросами музыкально-эстетичного воспитания в УНР 42

інструментах, фортепіано і фісгармонії. У 1912 р. в

Київській семінарії організували струнний квартет, в

якому брав участь П.Козицький. Ознайомлення з

найкращими зразками світової музичної літератури,

вивчення специфіки звучання і технічних можливостей

камерного ансамблю згодились у наступній творчій

праці композитора.

Р о з в и т о к м у з и ч н о ї о с в і т и і

в и х о в а н н я в У к р а ї н і п і с л я 1 9 1 7 р .

Необхідно відзначити, що після 1917 р. початок

так званого процесу революційних перетворень в

історіографічному плані можна поділити на декілька

характерних відтинків: 1917-1920 рр., 20-30 рр., які за

своїм особливостями яскраво свідчать про дуже

складний процес злету української самосвідомості і

водночас руйнівної зміни буття народів у єдиній союзній

державі.

На жаль, цей процес майже не висвітлювався в

історичних працях, а офіційні першоджерела, які

тенденційно на догоду більшовицької ідеології

розкривали його сутність, зводились до декларативних

посібників, відтворюючих ілюстрації політичних схем.

І все ж таки період 1917-1920 рр., залишаючись

чи не найменш вивченим, має відповідні теоретичні

досягнення, які свідчать про соціально-політичне

зростання свідомості українського народу. До зразків цих

досягнень можна віднести тритомник В.Винниченка

«Відродження нації» (1920), його «Лист до українських

робітників» (1920), також праці М. Гру шевського,

зокрема «На порозі Нової України» (1918).

Матеріалом для розуміння позицій уряду

Української Народної Республіки (УНР) служать чотири

Універсали Центральної Ради та проект Конституції

Української Народної Республіки.

Цей період відзначається не тільки

теоретичними розробками, а й практичною діяльністю

української демократичної інтелігенції: В.Винниченко

пише Універсали і веде переговори з Тимчасовим, а

потім Радянським урядом; М.Грушевський керує

парламентом і створює закони, формує лінію політики

республіки; О.Олесь активно працює в щоденних

газетах, створює тенденцію української публіцистики;

І.Стешенко провадить реформування народної освіти;

Г.Нарбут і О.Мурашко — створюють Академію

мистецтв; К.Стеценко, Я.Степовий, О.Кошиць,

М.Леонтович, Б.Яворський беруться до реформування

музичної культури, розробки принципів,

законопроектів, заснування диригентського інституту,

народної консерваторії, музичних шкіл, факультетів

музикології в університетах, створення й утримання

концертних колективів, зокрема, Першого державного

симфонічного оркестру, національних хорів, оркестрів

народних інструментів, а також музичних бібліотек,

видавництв, творчих товариств.

Цей процес, незважаючи на пануючі більшовицькі

руйнівні нахили, не мав на меті усунення існуючих вже

закладів дореволюційного часу, а навпаки, створював

тенденцію збереження вже існуючого позитивного

досвіду, створюючи нову систему. Лінія уряду УНР була

спрямована на створення національних засад розбудови

державного мистецтва: поряд з Київською оперою було

засновано українську музичну драму, планувалося

занимался Музыкальный отдел при Генеральном

секретариате Центрального Совета, с работой которого

связана деятельность К.Г.Стеценка. Его усилия были

направлены на составление программ и методик

преподавания пения в общеобразовательных школах,

использование украинского песенного наследия в

музыкально-эстетичном воспитании молодежи. На І

Всеукраинском съезде учителей он выступил с докладом

«Украинская песня в школе», который стал

своеобразным проектом, направленным на

реорганизацию музыкального образования в Украине.

К.Стеценко настаивал на угосударствовании

(национализировании) музыкальных школ и

консерваторий, на перенесении внимания музыкально-

эстетичного воспитания на общеобразовательные

средние школы.

Учитывая то, что общеобразовательные средние

школы не имеют достаточного количества

квалифицированных учителей музыки и пения,

К.Стеценко настаивал на том, чтобы консерватории и

музыкальные факультеты при университетах заботились

о воспитании и подготовке таких учителей. Суть его

позиций относительно реорганизации музыкального

образования состояла в создании учреждений двух

ступеней: музыкально-технических (музшкол) и

музыкально-академических (консерваторий и

музыкальных факультетов при университетах). А

третюю ступень музыкального образования должна

завершать Академия искусств с разными

художественными и литературными отделами.

Значительный вклад в проведение практических

реорганизаций музыкально-эстетичного воспитания

внес Н.Леонтович, который в 1918 г. издал учебник

«Сольфеджио» и несколько методических разработок по

вопросам обучения пению.

В начале 1918 г. в Киеве начали действовать

разные курсы хорового пения, где обучение певцов шло

по всем требованиям вокального искусства.

Характерной особенностью курсов было то, что они

были тесно связаны с деятельностью

общеобразовательных школ. Об открытии этих курсов

широко сообщали украинские газеты "Возрождение",

"Народная воля", "Новый Совет", "Рабочая газета",

журналы "Путь", "Луч" и др. Так, на курсах под

руководством И.Давидовського, кроме изучения

украинских хоровых произведений, излагалась

постановка голоса, сольфеджио, школа пения по нотам.

В этом же году в Киеве были открыты режиссерско-

инструкторские курсы, где рядом с историей

украинского и европейского театров изучалась история

украинской музыки (руководитель К.Квитка).

Вместе с тем, с деятельностью отдельных

структур Центрального Совета по упорядочению

организации музыкально-эстетического образования и

воспитания в Харькове при НАРКОМПРОСЕ

создается

Всеукраинский Музыкальный Комитет (ВУКМУЗКОМ)

во главе с Л.Собиновым. В его музыкальных отделах к

тому времени работали Н.Леонтович, Я.Степовой.

Деятельность комитета оказывала содействие

установлению сурового государственного контроля в

области искусства, в частности над деятельностью его

учреждений, что на много лет поставило украинское

национальное искусство в границы огосударствления и

иногда отрицательно влияло на его развитие. 43

46

Енциклопедія українознавства. – Париж, Нью-Йорк, 1970. – Т.6. – С.2365.

47

Пархоменко Л.О. Кирило Григорович Стеценко. Життя і творчість. – К.: Музична Україна, 1973.

147

Наш голос. — 1919. — 6 травня.

створити демократичне музичне товариство. Утримання

цих закладів здійснювалося за рахунок кооперативних

спілок «Вернигора», «Дніпросоюз» та ін.

Крім державних, культурних і освітніх установ,

масово виникають культурно-освітні громади,

учительські й мистецькі товариства, спілки, жіночі

комітети, молодіжні організації. Особливого значення

набуває діяльність культурно-освітньої громади

«Просвіта» з філіями у містах і селах України. У вересні

1917 р. у Києві відбувся І Всеукраїнський з'їзд

«Просвіти», який став представництвом майже 5000

осередків «Просвіт» з усієї України. У червні 1917 р. в

Україні діяло 4322 товариства, читальні й будинки. На

початку 1922 р. велику частину їх ліквідовано, решту

перетворено на сільбуди, хати-читальні 46

.

Музично-освітніми справами та питаннями

музично-естетичного виховання в УНР займався

Музичний відділ при Генеральному секретаріаті

Центральної Ради, з роботою якого пов'язана діяльність

К.Г.Стеценка. Напрямки його зусиль були спрямовані на

складання програм і методик викладання співу у

загальноосвітніх школах, використання української

пісенної спадщини в музично-естетичному виховання

молоді. На І Всеукраїнському з'їзді вчителів він

виступив з доповіддю «Українська пісня в школі», яка

стала своєрідним проектом, спрямованим на

реорганізації музичної освіти в Україні.

К.Стеценко наполягав на удержавленні

музичних шкіл і консерваторій, на перенесенні уваги

музично-естетичного виховання на загальноосвітні

середні школи. Зважаючи на те, що загальноосвітні

середні школи не мають достатньої кількості

кваліфікованих учителів музики та співу, К.Стеценко

наполягав на тому, щоб консерваторії та музичні

факультети при університетах дбали про виховання і

підготовку таких учителів. Суть його позицій щодо

реорганізації музичної освіти полягала у створенні

закладів двох ступенів: музично-технічних (музшкіл) і

музично-академічних (консерваторій та музичних

факультетів при університетах). А третій ступінь

музичної освіти повинна довершувати Академія

мистецтв з різними мистецькими та літературними

відділами 47

.

Значний внесок в проведення практичних

реорганізацій музично-естетичного виховання вніс

М.Леонтович, який у 1918 р. видав підручник

«Сольфеджіо» і декілька методичних розробок з питань

навчання співу.

На початку 1918 р. у Києві почали діяти різні

курси хорового співу, де навчання співаків йшло за

усіма вимогами вокального мистецтва. Характерною

особливістю курсів було те, що вони були тісно

пов'язані з діяльністю загальноосвітніх шкіл. Про

відкриття цих курсів широко повідомляли українські

газети "Відродження", "Народна воля", "Нова Рада",

"Робітнича газета", журнали "Шлях", "Промінь" та ін.

Так, на курсах під керівництвом І.Давидовського, крім

вивчення українських хорових творів, викладалась

постановка голосу, сольфеджіо, школа співу по нотах, у

Но прогрессивность такого огосударствления

заключалась в предоставлении возможности самой

одарѐнной молодежи бесплатного обучения в новых

музыкально-учебных заведениях. Так, по инициативе

известных деятелей-педагогов: Б.Яворского,

К.Михайлова, В.Пухальского, С.Богатырѐва в Киеве и

Харькове создаются Народные консерватории. В Киеве

– Киевская Рабочая консерватория. Ярким примером

деятельности таких заведений была деятельность,

созданной еще в 1916 г. по инициативе Б.Яворского,

Киевской Народной консерватории, которая положила

начало основательной разработки проблем начального

музыкально-эстетичного образования и воспитания

детей и взрослых.

В Народной консерватории преподавали

ученики Б.Яворского: С.Протопопов, Н.Гольденберг,

Г.Верѐвка, Р.Зарицкая, Е.Скрипчинская и др. Здесь

также работали инструкторские курсы, на которых

Б.Яворский проводил циклы семинаров о классической

музыке, изучение хоровых произведений Н.Лысенко,

Я.Степового, Н.Леонтовича, М.Верикивского,

В.Верховинца, П.Козицкого.

Система музыкального образования и

воспитания с самого начала была сориентирована на

комплексный подход, концепция которого была

изложена в теоретических разработках теоретиков –

Б.Асафьева (Б.Глебова) и Б.Яворского, согласно этому

система музыкально-эстетического образования и

воспитания должна быть тесно связанная с

производством. Таким образом, трудящиеся массы

активно привлекались к музыкально-эстетической

работе, принимали участие в деятельности

любительских музыкальных коллективах, лекториях.

Проблемы, связанные с гражданской войной и

призывом к сохранению завоеваний революции,

существенно повлияли на подъем значимости

музыкально-эстетического воспитания в борьбе за

новую жизнь. 27 апреля 1919 г. в Харькове состоялся І

Всеукраинский съезд профсоюзов оркестрантов, в

решениях которого вопросы перестройки музыкального

образования заняли ведущее место. Итогом его работы

постоянная резолюция: «...став на точку зрения

поддержки Советской власти как власти пролетариата,..

войти как контролирующий орган во все музыкальные

учебные заведения, средние, высшие и

общеобразовательные учебные заведения, где ведѐтся

преподавание музыки, а также открыть для

пролетариата музыкальные школы» 147 . Но только после

окончания гражданской войны стало реальным

осуществление Наркомпросом Украины реформы

музыкально-эстетичного образования и воспитания,

которая была осуществлена в 1923-1925 гг.

За эти годы была создана трехступенная

система музыкального образования в Украине:

музыкальная профшкола, музыкальный техникум,

институт, которая отвечала начальному, среднему и

высшему музыкальному образованию. За этот период

было открыто шесть музыкальных профшкол в Киеве,

которые позднее были объединены в музыкальный 44

48

Наркомос — Народний комісаріат освіти — державний орган на зразок сучасного Міністерства освіти і науки.

49

Історія української музики в шести томах. — Т.4. — К.: Наукова думка, 1992. — С.484-493.

50

Наш голос. — 1919. — 6 травня.

цьому ж році у Києві було відкрито режисерсько-

інструкторські курси, де поряд з історією українського

та європейського театрів вивчалась історія української

музики (керівник К.Квітка).

Водночас з діяльністю окремих структур

Центральної Ради по впорядкуванню організації

музично-естетичної освіти і виховання у Харкові при

Наркомосі 48

створюється Всеукраїнський Музичний

Комітет (ВУКМУЗКОМ) на чолі з Л.Собіновим. У його

музичних відділах на той час працювали М.Леонтович,

Я.Степовий. Діяльність комітету сприяла встановленню

суворого державного контролю у галузі мистецтва,

зокрема над діяльністю його закладів, що на багато

років поставило українське національне мистецтво в

межі удержавлення та іноді негативно впливало на його

розвиток. Але прогресивність такого удержавлення

полягала в наданні можливості найобдарованішій

молоді безкоштовного навчання у нових музично-

навчальних закладах. Так, за ініціативою відомих діячів-

педагогів: Б.Яворського, К.Михайлова, В.Пухальського,

С.Богатирьова у Києві та Харкові створюються Народні

консерваторії. У Києві — київська Робітнича

консерваторія. Яскравим прикладом діяльності таких

закладів була діяльність створеної ще у 1916 р. за

ініціативою Б.Яворського Київської Народної

консерваторії, що поклало початок ґрунтовної розробки

проблем початкової музично-естетичної освіти й

виховання дітей і дорослих. У Народній консерваторії

викладали учні Б.Яворського: С.Протопопов,

Н.Гольденберг, Г.Верьовка, Р.Зарицька, Є.Скрипчинська

та ін. Тут також працювали інструкторські курси, на

яких Б.Яворський проводив цикли семінарів з класичної

музики, вивчення хорових творів М.Лисенка,

Я.Степового, М.Леонтовича, М.Вериківського,

В.Верховинця, П.Козицького 49

.

Система музичної освіти і виховання з самого

початку була зорієнтована на комплексний підхід,

концепція якого була викладена у теоретичних

розробках теоретиків — Б.Асаф'єва (Б.Глєбова) і

Б.Яворського, згідно з цим система музично-естетичної

освіти і виховання повинна бути тісно пов'язана з

виробництвом. Таким чином, трудящі маси активно

залучались до музично-естетичної роботи, брали участь

у діяльності аматорських музичних колективів,

лекторіях.

Проблеми, пов'язані з громадянською війною і

закликом до збереження завоювань революції, суттєво

вплинули на піднесення значущості музично-

естетичного виховання у боротьбі за нове життя. 27

квітня 1919 р. у Харкові відбувся І Всеукраїнський з'їзд

профспілок оркестрантів, у рішеннях якого питання

перебудови музичної освіти посіли провідне місце.

Підсумком його роботи стала резолюція: «...ставши на

точці зору підтримки Радянської влади як влади

пролетаріату... ввійти як контролюючий орган в усі

музичні навчальні заклади, середні й вищі і

загальноосвітні навчальні заклади, де ведеться

викладання музики, а також відкрити для пролетаріату

музичні школи» 50 . Але тільки після закінчення

техникум.

До революции 1917 г. в Украине было три

консерватории (Киев, Харьков, Одесса), но они только

условно считались высшими заведениями, поскольку

они почти полностью исключали общеобразовательный

фактор в обучении и были узкопрофессиональными. С