1920-1930 Гг., которые своими особенностями ярко

свидетельствуют об очень сложном процессе взлѐта

украинского самосознания и вместе с тем

разрушительного изменения бытия народов в едином

союзном государстве.

К сожалению, этот процесс почти не освещался

в исторических работах, а официальные

первоисточники, которые тенденциозно на угождение

большевистской идеологии раскрывали его сущность,

сводились к декларативным пособиям, 41

С.Блуменфельда надавало можливість здобути не тільки

загальну музичну освіту, а й вокально-сценічну. У 1894

р. у школі було відкрито перші на Україні класи

драматичного мистецтва. Вихованцями їхнього

вокального відділу були О.А.Кошиць, Т.Г.Львов,

Г.І.Внуковський. Цілісна система музичної освіти,

високий фаховий рівень викладання музичних

дисциплін, добре вишколений учнівський хор дозволили

цьому приватному закладу стати одним з найбільш

впливових і діяльних у другій половині XIX ст.

Якщо школа С.М.Блуменфельда практично

орієнтувалася на програму музичних училищ, то заклад

М.А.Тутковського в своїй діяльності наблизився до рівня

вимог консерваторії. У цьому була велика заслуга

висококваліфікованого колективу викладачів, до складу

якого входили найкращі педагоги та музиканти Києва.

За час свого існування школа М.Тутковського виховала

ряд відомих музикантів, серед яких — піаніст

С.Г.Румшинський, співаки Н.В.Птицин, М.І.Донець,

С.І.Друзякіна, М.А.Янса, М.І.Закревська, М.Я.Будневич,

Є.Г.Азерська. Таким чином, успішна діяльність

приватних музичних закладів в Україні в 80-90-х рр. XIX

ст. доводить великі внутрішні потенції приватної

ініціативи, переконує в її спроможності долати значні

труднощі в організації музичної освіти, досягати

високого рівня професіоналізації, гнучкіше реагувати на

суспільно-культурні запити часу.

Співи й музика, як відомо, посідали чільне місце

в багатьох духовних навчальних закладах

(церковноприходських школах, єпархіальних училищах,

семінаріях, духовній академії). Музична освіта в них

нерідко була основою для подальшого розвитку

професіоналізму. Учні оволодівали грою на різних

інструментах, вивчали теорію, гармонію, частково —

історію музики. Вихованці не стояли осторонь

мистецького життя, що мало неабияке значення для

провінційних, не дуже щедрих на події міст. Чимало

видатних українських композиторів і діячів

(М.Леонтович, О.Кошиць, К.Стеценко, П.Козицький,

П.Тичина та ін.) одержали початкову музичну підготовку

в духовних навчальних закладах.

Найбільш доступною для демократичних верств

населення була початкова й середня духовна освіта. В

середніх закладах обов'язково вивчали церковний спів і

основи хорового диригування, сольфеджіо, канони.

Значна увага приділялася вивченню народних пісень та

патріотичних гімнів, розучуванню рухливих ігор зі

співами. Великих змін зазнав репертуар училищних і

семінарських хорів, до яких іноді включались й обробки

українських народних пісень. Під впливом передових

ідей і посилення уваги до народної творчості учні охоче

записували зразки музичного фольклору. Деяким з них

надавалося право керувати семінарським хором.

Практичне студіювання хорового звучання, тембрових

барв, засвоєння виразних можливостей людського

голосу — все це відігравало важливу роль у формуванні

майбутніх композиторів. Саме таку школу пройшли

видатний майстер хорової мініатюри М.Леонтович,

тонкий знавець хорового жанру К.Стеценко, геніально

обдарований хоровий диригент О.Кошиць, талановитий

композитор П.Козицький.

Обов'язковий церковний спів був не єдиною

формою музичної освіти семінаристів: програма

передбачала навчання гри на струнних, духових

воспроизводящим иллюстрации политических схем.

И все же период 1917-1930 гг., оставаясь или не

наименее изученным, имеет соответствующие

теоретические достижения, которые свидетельствуют о

социально-политическом росте сознания украинского

народа. К образцам этих достижений можно отнести

трехтомник В.Винниченко «Возрождение наций» (1920),

его «Письмо к украинским рабочим» (1920), также

работы М.Грушевского, в частности «На пороге Новой

Украины» (1918). Материалом для понимания позиций

правительства Украинской Народной Республики (УНР)

служат четыре Универсала Центрального Совета и

проект Конституции Украинской Народной Республики.

Этот период отмечается не только

теоретическими разработками, а и практической

деятельностью украинской демократической

интеллигенции: В.Винниченко пишет Универсалы и

ведет переговоры с Временным, а потом Советским

правительством; М.Грушевский руководит парламентом

и создает законы, формирует линию политики

республики; А.Олесь активно работает в ежедневных

газетах, создает тенденцию украинской публицистики;

И.Стешенко ведет реформирование народного

образования; Г.Нарбут и А.Мурашка – создают

Академию искусств; К.Стеценко, Я.Степовой, А.Кошиц,

Н.Леонтович, Б.Яворский берутся за реформирование

музыкальной культуры, разработку принципов,

законопроектов, учреждение дирижерского института,

народной консерватории, музыкальных школ,

факультетов музыкологии в университетах, создание и

содержание концертных коллективов, в частности,

Первого государственного симфонического оркестра,

национальных хоров, оркестров народных

инструментов, а также музыкальных библиотек,

издательств, творческих обществ.

Этот процесс, несмотря на господствующие

большевистские разрушительные уклоны, не имел

целью устранения существующих уже учреждений

дореволюционного времени, а наоборот, создавал

тенденцию сохранения уже существующего

положительного опыта, создавая новую систему. Линия

правительства УНР была направлена на создание

национальных основ развития государственного

искусства: рядом с Киевской оперой было основано

украинскую музыкальную драму, планировалось создать

демократическое музыкальное общество. Содержание

этих закладов осуществлялось за счет кооперативных

союзов «Вернигора», «Дніпросоюз» и др.

Кроме государственных, культурных и

образовательных учреждений, массово возникают

культурно-образовательные общины, учительские и

художественные общества, союзы, женские комитеты,

молодежные организации. Особое значение приобретает

деятельность культурно-образовательной общины

«Просвита» с филиалами в городах и селах Украины. В

сентябре 1917 г. в Киеве состоялся І Всеукраинский

съезд «Просвити», который стал представительством

почти 5000 ячеек «Просвит» из всей Украины. В июне