1.2.Исторические источники возникновения

музыкальной педагогики

Сформировавшись на основе древнерусской

народной педагогики, процесс воспитания в течение

столетий вобрал в себя лучшие достижения духовности

народа, сущность и особенности национальной

психологии, характера, самобытного способа познания

действительности., народного мировоззрения.

На одном из первых мест в украинской

народной педагогике было воспитание у детей

эстетического вкуса, привитие им любви ко всему

прекрасному, так как музыка и пение имели

синкретический характер – составляли неотъемлемую

частицу повседневной жизни народа. Испокон веков

украинцы отмечались своими художественными

способностями, о чем очень метко написал музыковед

Н.Гринченко – автор одной из первых книг по истории

украинской музыки: «Всем известно, как много

одаренный самой природой украинский народ, сколько в

нем тонкого музыкального чувства, способности к

пению, эстетическому вкусу, сколько в нем любви,

влюблюлѐнности в свою родную песню, ценнейшую,

наиболее дорогую жемчужину из его культурных

багацтв». Не случайно, с раннего возраста в семьях

приобщали детей к пению, музыке, танцам.

Неисчерпаемые воспитательные и учебные

возможности имел детский фольклор, в частности его

песенные жанры: колыбельные и шуточные песни,

колядки, щедровки, веснянки. Детский фольклор, как

неотъемлемая часть практической педагогики народа, в

течение столетий формировал эстетические вкусы

ребенка, представляя морально-этическую основу

развития личности. В глубине возрастов теряются

истоки колыбельных песен, которыми кодировались в

душе ребенка такие первостепенные качества, как

доброта, честность, трудолюбие, почтительное

отношение к родителям. Трогательные кроткие мелодии

под ритмическое покачивание колыбели вводили

ребенка в волшебный мир музыкальных звуков,

положительно влияли на развитие ее музыкального

слуха. Мать обращалась к грудному ребенка словами,

преисполненными безграничной любви, теплоты и

нежности, которые создавали особую эмоциональную 23

5 Дитячий фольклор / Упор. І передова г.В. Довженко; відпр. Ред. І.Дей – к.: Дніпро, 1986. – с. 11-22.

тематична й сюжетна різноманітність, барвистість

образів і думок, вони чарують своєю безпосередністю,

простою художньою досконалістю.

Спілкування дорослих з малятами не

обмежувалося лише колисковими піснями. Щоб розвити

фізичну активність дитини, підтримувати її бадьорий і

радісний настрій, використовувалися різноманітні

пестушки й утішки. Так називали короткі весела

пісеньки, якими дорослі забавляли дитину у важливі для

неї моменти повсякденного життя: коли дитина

прокидалася в ранці, коли її вмивали, розчісували,

годували, гралися з нею 5

.

Пісні, почуті в ранньому віці, міцно входили в

запас музичних вражень дитини й давали їй перші

уявлення про навколишній світ. З роками ці уявлення

ширшали, зв’язок з оточуючим середовищем ставав

тіснішим.

Важливим засобом духовного та

інтелектуального зростання були ігри з елементами

пісень, танців і ритмічних рухів, як, наприклад:

„Заїнько‖, „Перепілка‖, „Подоляночка‖, „Мак‖, які

давали поштовх фантазії й творчій уяві дитини.

Формуванню естетичних смаків дітей та молоді

значно сприяли численні календарні обрядові свята.

Тісно пов’язані з господарськими сезонами, трудовою

діяльністю, побутом, вони вчили шанувати працю,

любити природу, робити добро, проявляти милосердя.

Упродовж багатьох століть український наро безупинно

творив тільки своє, тільки йому властиве духовне

середовище, наповнюючи його своєрідними обрядами й

ритуалами. Тут було все, що зворушує й звеселяє душу:

пісні, жарти, ігри, танці.

Безпосередня участь у них дітей та молоді

сприяла розвитку художніх здібностей підростаючого

покоління, давала можливість відчути власні творчі

сили.

Важливе місце в дитячому репертуарі посідали

новорічні й різдвяні колядки та щедрівки. Діти і молодь

збиралися ватагами в залежності від віку. Малі хлоп’ята

співали під вікнами сусідів а старші обходили майже все

село. Адресувалися колядки та щедрівки, як правило,

господарям дому із щирими побажаннями здоров’я,

щастя, багацтва, гаразду в господарстві. Старша молодь

часто організовувала вертеп – веселе різдвяне

театральне дійство, яке давало змогу проявити свої

музичні та акторські здібності.

Навесні дівчата співали веснянки – хорові пісні

з іграми й танцями, в яких органічно поєднувалися

слово, рух і мелодія. Вони виконувалися разом з іграми,

поділом на хори, які переспівувалися між собою,

супроводжувалися відповідною мімікою, жестами.

Дуже урочисто, з багатьма обрядами й піснями

святкувався День Івана Купала, що припадає на час

літнього сонцестояння. Завдяки своїй поетичності,

атмосферу.

Украинским колыбельным песням присущий

тематическое и сюжетное разнообразие, яркость образов

и мыслей, они очаровывают своей

непосредственностью, простотой и художественным

совершенством.

Общение взрослых с малышами не

ограничивалось лишь колыбельными песнями. Чтобы

развить физическую активность ребенка, поддерживать

ее бодрое и радостное расположение духа,

использовались разнообразные пестушки и утешки. Так

называли короткие веселые песенки, которыми взрослые

забавляли ребенка в важные для его моменты

повседневной жизни: когда ребенок просыпался в ранце,

когда ее умывали, расчесывали, кормили, игрались с

ней.

Песни, услышанные в раннем возрасте, крепко

входили в запас музыкальных впечатлений ребенка и

давали ей первые представления об окружающем мире.

С годами эти представления расширялись, связь с

окружающей средой становилась более тесной.

Важным средством духовного и

интеллектуального роста были игры с элементами

песен, танцев и ритмических движений, как, например:

„заинька‖, „перепѐлка‖, „подоляночка‖, „мак‖, которые

давали толчок фантазии и творческому воображению

ребенка.

Формированию эстетических вкусов детей и

молодѐжи значительно оказывали содействие

многочисленные календарные обряды и праздники.

Тесно связанные с хозяйственными сезонами, трудовой

деятельностью, бытом, они учили уважать работу,

любить природу, делать добро, проявлять милосердие.

На протяжении многих столетий украинский народ

непрерывно создавал только своѐ, только ему присущую

духовную среду, наполняя еѐ своеобразными обрядами

и ритуалами. Здесь было всѐ, что трогает и увеселяет

душу: песни, шутки, игры, танцы.

Непосредственное участие в них детей и

молодежи оказывало содействие развитию

художественных способностей подрастающего

поколения, давала возможность ощутить собственные

творческие силы.

Важное место в детском репертуаре занимали

новогодние и рождественские колядки и щедровки. Дети

и молодежь собирались ватагами в зависимости от

возраста. Маленькие мальчики пели под окнами соседей

а старшие обходили почти все село. Адресовались

колядки и щедровки, как правило, хозяевам дома с

искренними пожеланиями здоровья, счастья, багацтва,

благополучия в хозяйстве. Старшая молодежь часто

организовывала вертеп – веселое рождественское

театральное действо, которое давало возможность

проявить свои музыкальные и актерские способности.

Весной девушки пели веснянки – хоровые

песни с играми и танцами, в которых органически

объединялись слово, движение и мелодия. Они

исполнялись вместе с играми, делением на хоры,

которые перепевались между собой, сопровождались

соответствующей мимикой, жестами.

Очень торжественно, с многими обрядами и

песнями праздновался праздник Ивана Купала, что 24

6 Кирчів Р. Цінна пам’ятка української етнографії та фольклористики / Інститут народознавства АН України – К.:

Наукова думка, 1992. – С.23.

7

Грушевський М. Ілюстрована історія України. – К.: МП Райдуга: Кооп. Золоті ворота, 1992. – С.80.

магічним обрядам, це свято було веселим гулянням для

молодих, які розважалися біля вогнища, пускали на воду

вінки, спалювали купальське деревце, топили опудало

міфічної Марени. У більшості купальських пісень

звучали мотиви кохання, сватання і шлюбу.

Восени та взимку, коли вже були завершені

основні сільськогосподарські роботи, молодь збиралася

на вечорниці. У святкові дні влаштовувалося застілля з

піснями й танцями, а в будні розваги поєднувалися із

заняттями рукоділлям. В українців не було заборони на

зустрічі й спілкування юнаків і дівча. Навпаки,

вечорниці, досвітки, „вулиці‖, різні свята зближували їх,

допомагали розпізнати одне одного для укладання

шлюбу.

Одруження й весілля на Україні з давніх давен

супроводжувалися цікавими звичаями й самобутніми

обрядами, що поєднували в собі елементи поетичного,

музичного і драматичного мистецтва. Звучала весела

музика, виголошувалися замовляння, приказки, загадки,

відбувалися танці, ігри. У центрі уваги були, звичайно,

наречені, а також їхні дружки, свашки, які виступали

активними учасниками більшості весільних обрядів.

Надзвичайно кількісне багатство і розмаїття весільних

пісень, серед яких „чимало справжніх шедеврів, які

вражають яскравою художністю образів, проникливістю

думок і висловів та глибоким ліризмом‖ 6

.

Отже, музично-естетичне виховання було

невід’ємною складовою частиною української народної

педагогіки. Оскільки основним чинником цього

виховання виступала сім’я, воно відбувалося природно і

в доступній формі через такі навчально-виховні засоби,

як фольклор, національні традиції, звичаї, обряди, свята.

Зростаючи в атмосфері поваги й великої любові до

народної музики, пісні, танцю, діти проймалися духом

народної творчості, яка збагачувала світ їхніх почуттів.

Це позитивно впливало на формування естетичних

смаків і збагачення музичної культури підростаючого

покоління.

Природна музична обдарованість багатьох

українських дітей вимагала подальшого розвитку їхніх

художніх здібностей і не могла обмежуватися лише

засобами народної педагогіки. Не випадково елементи

музично-естетичного виховання присутні уже в перших

школах, які відомі з часів княжої доби. Після хрещення

Русі „пішло будування церков, наставлювано

священників, віддавано їм дітей в науку‖ 7

.

Для навчання грамоти безпосередньо при

церквах і монастирях створювалися школи. Великого

значення тут надавалося хоровому співу, що

розцінювалося як підготовка учнів до участі у

церковному хорі. Музика в той час була тісно пов’язана

приходится на время летнего солнцестояния. Благодаря

своей поэтичности, магическим обрядам, этот праздник

был веселым гулянием для молодых, которые

развлекались возле костра, пускали на воду венки,

сжигали купальское деревце, топили чучело

мифической Марены. В большинстве купальских песен

звучали мотивы любви, сватанья и брака.

Осенью и зимой, когда уже были завершенные

основные сельскохозяйственные работы, молодежь

собиралась на вечерницы. В праздничные дни

устраивалось застолье с песнями и танцами, а в будние

развлечения объединялись с занятиями рукоделием. У

украинцев не было запретов на встречи и общение

юношей и девушек. Наоборот, вечерницы, досветки,

„вулиці‖, разные праздники сближали их, помогали

распознать друг друга для заключения брака.

Бракосочетание и свадьба на Украине с давних

времѐн сопровождались интересными обычаями и

самобытными обрядами, которые объединяли в себе

элементы поэтического, музыкального и драматического

искусства. Звучала веселая музыка, провозглашались

заговоры, поговорки, загадки, происходили танцы, игры.

В центре внимания были, конечно, молодожѐны, а также

их дружки, свашки, которые выступали активными

участниками большинства свадебных обрядов.

Чрезвычайно количественное богатство и разнообразие

свадебных песен, среди которых „множество настоящих

шедевров, которые поражают яркой художественностью

образов, проникновенностью мыслей и выражений и

глубоким лиризмом‖.

Итак, музыкально-эстетичное воспитание было

неотъемлемой составной частью украинской народной

педагогики. Поскольку основным фактором этого

воспитания выступала семья, оно происходило

естественно и в доступной форме через такие учебно-

воспитательные средства, как фольклор, национальные

традиции, обычае, обряды, праздники. Вырастая в

атмосфере уважения и большой любви к народной

музыке, песне, танцу, дети пронимались духом

народного творчерства, которое обогащало мир их

чувств. Это положительно влияло на формирование

эстетических вкусов и обогащение музыкальной

культурой подрастающего поколения.

Естественная музыкальная одаренность многих

украинских детей требовала дальнейшего развития их

художественных способностей и не могла

ограничиваться лишь средствами народной педагогики.

Не случайно элементы музыкально-эстетичного

воспитания присутствуют уже в первых школах,

которые известные из времен княжеской поры. После

крещения Руси «пошло строительство церквей,

наставлювано священников, отдавано им детей в

науку».

Для обучения грамоте непосредственно при

церквях и монастырях создавались школы. Большое

внимание здесь уделялось хоровому пению, которое

расценивалось как подготовка учеников к участию в

церковном хоре. Музыка в то время была тесно связана

с религиозным культом, поскольку была весомой 25

8

Успенский Н.Д. Древнерусское певческое исскуство / Вступ. ст. Ю.Келдыша 2-е доп. изд. – М.: Сов. композитор, 1971.

– С.31.

9 Повесть временных лет / Подготовка текста Д.С. Лихачева, перевод Д. С. Лихачева и Б.А. Романова. – М.; Л., 1950. –

Ч.1. – С.36.

10 Там само. – С.85.

11 Грінченко М. Історія української музики – К.: Спілка, 1992. – С.60.

з релігійним культом, оскільки була вагомим

складником багатьох християнських обрядів. Церковний

хор займав одне з найважливіших місць як за своєю

поширеністю і суспільно-громадською роллю, так і за

силою впливу на віруючих.

Навчання церковного співу в часи Володимира

Великого здійснювали співаки болгарського та

грецького походження, що з’явилися на Русі після

прийняття нею християнства. Відомо, що в Києві при

Десятинній церкві діяли великий хор і школа для

навчання співу 8 . Недалеко від церкви Богородиці

існував двір доместиків – співаків-солістів, що були

одночасно диригентами хору й учителями співу.

Справжнім осередком церковного співу і релігійної

культури поступово стала Київська Печерська Лавра, де

на ґрунті культової музики розкривався талант багатьох

тогочасних співаків і композиторів. Літописні джерела

донесли до нас імена деяких із них. Це, наприклад,

піснетворець Стефан, що був у Печерському монастирі

керівником хору, чернець Григорій (Печерський) 9

.

Неабиякий інтерес становлять відомості про

існування за часів Київської Русі жіночої освіти. У ХІ

ст.. при Андріївському монастирі в Києві дочка князя

Всеволода Ярославовича Анна заснувала школу для

дівчат, «…собравши же младых девиц несколько,

обучала их писанию, також ремеслам, швению, пению и

иным познаниям» 10

.

Невідомо, як саме відбувалося навчання

церковного співу в найдавнішу добу і чи були в той час

якісь теоретичні праці й підручники. Жодних

відомостей про це не збереглося. Аналіз найдавніших

пам’яток нотного письма ХІ – ХІІ ст. дав змогу

музикознавцям припустити, що церковний спів за часів

Київської Русі „був мелодійний (одноголосний) і

повинен був мати декламаційний характер, де словесний

ритм керував ритмом музичним‖ 11 . Ця система

церковного співу мала назву „знаменного розспіву‖, бо

музичні знаки для її запису називалися знаменами,

пізніше – крюками. Знамена ділилися на кондакарні

(дрібні знаки) і стовпові (великі знаки).

Вининкнення музичної освіти

Появу багатоголосного (партесного) співу в

Україні відносять до ХY – ХYІ ст. Його широкому

впровадженню сприяв інтенсивний розвиток шкільної

освіти. Початкову освіту в той час можна було здобути в

церковнопарафіяльних школах, де дяки навчали читання

церковнослов’янського письма та богослужбовому

співу. Одночасно на українських землях почали

з’являтися школи нового зразка, що поєднували

початкову освіту з освітою вищого ступеня. Перша з них

була Острозька слов’яно-греко-латинська колегія

составной частью многих христианских обрядов.

Церковный хор занимал одно из важнейших мест, так

как по своей распространенности и общественно-

гражданской роли, так и по силе влияния на верующих.

Обучение церковному пению во времена

Владимира Великого осуществляли певцы болгарского

и греческого происхождения, которое появились на Руси

после принятия ею христианства. Известно, что в Киеве

при Десятинной церкви действовали большой хор и

школа для обучения пению. Недалеко от церкви

Богородицы существовал двор доместиков – певцов-

солистов, которые были одновременно дирижерами

хора и учителями пения. Настоящей ячейкой церковного

пения и религиозной культуры постепенно стала

Киевская Печерская Лавра, где на основе культовой

музыки раскрывался талант многих тогдашних певцов и

композиторов. Летописные источники донесли к нам

имена некоторых из них. Это, например, песнотворец

Стефан, который был в Печерском монастыре

руководителем хора, монах Григорий (Печерский).

Незаурядный интерес представляют сведения о

существовании во времена Киевской Руси женского

образования. В ХІ ст. при Андреевском монастыре в

Киеве дочь князя Всеволода Ярославича Анна основала

школу для девушек, „собравши же младых девиц

несколько, обучала их писанию, также ремеслам,

швению, пению и иным познаниям.

Неизвестно, как именно происходило обучение

церковному пению в древнейшие времена и были ли в

то время какие-то теоретические работы и учебники.

Никаких сведений об этом не сохранилось. Анализ

древнейших памяток нотного письма ХІ-ХІІ ст. дал

возможность музыковедам предположить, что

церковное пение во времена Киевской Руси «было

мелодичным (одногласным) и должно было иметь

декламационный характер, где словесный ритм

руководил ритмом музыкальным». Эта система

церковного пения имела название „знаменного распева‖,

так как музыкальные знаки для ее записи назывались

знаменами, позднее – крюками. Знамена делились на

кондакарные (мелкие знаки) и столбовые (большие

знаки).

В о з н и к н о в е н и е м у з ы к а л ь н о г о

о б р а з о в а н и я

Появление многоголосного (партесного) пения в

Украине относят к ХY-ХYІ ст. Его широкому

внедрению оказывало содействие интенсивное развитие

школьного образования. Начальное образование в то

время можно было получить в церковноприходских

школах, где дьяки учили чтению церковнославянскому

письму и богослужебному пению. Одновременно на

украинских землях начали появляться школы нового

образца, которые объединяли начальное образование по

образованием высшей степени. Первая из них была

Острожская славяно-греко-латинская коллегия 26

12

Мицько І.З. Острозька слов’яно-греко-латинська академія (1576 – 1636) / АН УРСР. Ін-т суп. наук. – К.: Наукова думка,

1990. – С.160.

13

Православный собеседник. – 1864. – Кн. 3.

14 Линчевский М. Педагогика древних братских школ // Труды Киевской духовной академии. – 1870. – Т.ІІІ.

(академія), заснована у 1576 р. У цьому навчальному

закладі, створеному на зразок західноєвропейських,

викладали освічені гуманісти свого часу. Першим її

ректором став Герасим Смотрицький. За кілька

десятиліть існування з Острозької колегії вийшло багато

відомих політичних, культурних і освітніх діячів, як,

наприклад, Мелетій Смотрицький, майбутній гетьман

Петро Сагайдачний.

Острог виховав педагогічні кадри, що відіграли

важливу роль у процесі подальшого розвитку освіти і

педагогічної думки в Україні. Тут діяла друкарня, з якої

вийшли у світ видатні пам’ятки вітчизняного

письменства. Острог прославився і як центр традиційної

музичної культури, звідки поширився на Україну та

Білорусь знаменитий „острозький наспів‖. Музика

культивувалася саме при колегії і входила до шкільної

програми 12

.

Значного поширення набули також братські

школи, які мали на меті виховання дітей у дусі

православної віри і народності. У такий спосіб

прогресивне міщанство і духовенство намагалися

боротися із засиллям католицизму, що почав

загрожувати українському громадянству з релігійних та

національних засад.

Таку важливу діяльність розпочало Львівське

Успенське братство, заснувавши у 1586 р. школу, яка

утримувалася на кошти братчиків. Організаторами

Львівської школи були освічені городяни – брати Юрій

та Іван Рогатинці, Іван Красовський, брати Стефан та

Лаврентій Зизанії.

У другій половині ХYI ст. братства та їхні

школи швидко поширилися у містах Львівської,

Перемишльської, Хомської єпархій, а на початку ХYІІ

ст. почали з’являтися в інших місцевостях України.

Новостворені навчальні заклади засновувалися

переважно випускниками Львівської братської школи,

тому були організовані за її зразком, отримуючи від неї

вчителів і підручники.

Документально підтверджено, що в братських

школах поруч з основними науками велику увагу

приділяли музичному вихованню учнів. „Братства,

закладаючи школи, відразу ж запровадили в них

церковний спів як самостійний та один з обов’язкових

предметів викладання‖ – писав невідомий автор статті

„О влиянии южно-русских церковных братств на

церковное пение в России‖ 13 . У Львівській, Київській,

Луцькій та інших школах „мусика‖, як тоді називали

вокальний спів, була одним із головних предметів. Її

викладання запроваджувалось уже з першого року

навчання. Так у статті 20 статуту Луцької греко-

слов'янської школи зазначалося: „Школы словенские

науки починается непервей научившися складов литер,

потом граматике учат, потом же и церковному чину

учат, читанию, спеванию‖ 14 . Насамперед учні вивчали

необхідні для богослужінь церковні наспіви, а за

навчальні посібники їм слугували спеціальні півчі книги

(академия), основанная в 1576 г. В этом учебном

заведении, созданному наподобие западноевропейских,

преподавали просвещенные гуманисты в своего

времени. Первым еѐ ректором стал Герасим

Смотрицкий. За несколько десятилетий существования

из Острожской коллегии вышло много известных

политических, культурных и образовательных деятелей,

как, например, Мелетий Смотрицкий, будущий гетман

Пѐтр Сагайдачный. Острог воспитал педагогические

кадры, которые сыграли важную роль в процессе

дальнейшего развития образования и педагогической

мысли на Украине. Здесь действовала типография, из

которой вышли в свет выдающиеся памятники

отечественного письма. Острог прославился и как центр

традиционной музыкальной культуры, откуда

распространился на Украину и Беларусь знаменитый

„острозкий напев‖. Музыка культивировалась именно

при коллегии и входила в школьную программу.

Значительное распространение приобрели также

братские школы, которые имели целью воспитания

детей в духе православной веры и народности. Таким

образом прогрессивное мещанство и духовенство

старались бороться с засилием католицизма, который

начал угрожать украинскому гражданству по

религиозным и национальным основам.

Такую важную деятельность начало Львовское

Успенскоератство, основав в 1586 г. школу, которая

содержалась на средства братчиков. Организаторами

Львовской школы были просвещенные горожане –

братья Юрий и Иван Рогатинцы, Иван Красовький,

брать Стефан и Лаврентий Зизании.

Во второй половине ХYI ст. братства и их

школы быстро распространились в городах Львовской,

Перемишльской Хомскої епархий, а в начале ХYІІ ст.

начали появляться в других местностях Украины.

Новообразованные учебные заведения основывались

преимущественно выпускниками Львовской братской

школы, поэтому были организованы по ее образцу,

получая от неѐ учителей и учебники.

Документально подтверждено, что в братских

школах рядом с основными науками большое внимание

уделяли музыкальному воспитанию учеников.

„Братства, закладывая школы, сразу же ввели в них

церковное пение как самостоятельный и один из

обязательных предметов преподавания‖ – писал

неизвестный автор статьи „О влиянии южно-русских

церковных братств на церковное пение в России‖. В

Львовской, Киевской, Луцкой и других школах

„мусика‖, как тогда называли вокальное пение, была

одним из главных предметов. Еѐ преподавание

вводилось уже из первого года обучения. Так в статье 20

устава Луцкой греко-славянской школы отмечалось:

„…школы словенские науки починается непервей

научившися складов литер, потом граматике учат, потом

же и церковному чину учат, читанию, спеванию‖.

Прежде всего ученики изучали необходимые для

богослужений церковные напевы, а за учебные пособия

им служили специальные певчие книги - ирмологионы

(ирмолои), которые часто содержали еще и краткую 27

15

Козицький П. Спів і музика в Київській Академії за 300 років її існування / Переклад з рос. І.І. Стяшенко. – К.:

Музична Україна, 1971. – С.87.

16

Малышевский И. Милетий Пигас. – К., 1872. – Т. 2.

17

Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России. – Спб., 1853. – Т. 1. – №133.

18

Голубев С. История Киевской духовной академии. К., 1886. – Вып.І. – С.87.

19

Ісаєвич Я. Братства і українська музична культура XYI – XYIII ст. // Українське музикознавство. – К.: Музична

Україна, 1971. – Вип.6. – С.82-91.

– Ірмологіони (ірмолої), які часто містили ще й коротку

музичну азбуку.

По перших порах існування братських шкіл в

ужитку був переважно знаменний спів але поступово

почав запроваджуватися і партесний.

Українське православне духовенство добре

розуміло, що пишному католицькому богослужінню

необхідно протиставити щось рівноцінне за емоційним

впливом, як, наприклад, вокальна багатоголосна музика.

„Краса мусикійних согласій, що лунала в католицьких

храмах, змушувала чуйних православних співаків

відчувати убозтво одноголосної мелодії й примушувала

їхні серця трепітно прагнути тієї хвилини, коли

криласах їхніх храмів залунає солодка „мусикія‖, але не

чужої віри, а православна‖ 15 . Тому Львівське братство

звернулося до патріарха Мелетія Пегаса з проханням

дозволити в православній церкві застосовувати

гармонічний спів, на що отримало згоду 16

.

Поширенню партесного співу в Україні

сприяло й те, що з ХYІ ст. сини заможної шляхти й

міщан почали виїжджати на навчання за кордон.

Повертаючись в Україну, вони активно пропагували тут

кращі надбання західної культури, у тому числі й

багатоголосний спів. Збереглися відомості про те, що

спеціально для навчання церковного співу з різних

містечок Галичини посилали за межі України молодих

дячків. Так у 1558 р. молдавський господар Олександр

писав у листі до львівських братчиків: „Пришлите до

нас чотири диаки, молоденции добрии, а мы их дамо на

ученье петея греческого и сербского и коли научат, мы

их зася пустимо до вас, штобы мели голосы добрыи, бо

из Перемышля також до нас посланы суть дьякове на

науку‖ 17

.

Поступово партесний спів залунав у

православних церквах Львова, Луцька, Києва, де хори

під керівництвом освічених диригентів виконували 4-5-6

і навіть 8-ми голосні композиції. Коли у січні 1591 р.

Львівське братство відвідав київський митрополит

Михайло Рогоза, то місцеві школярі вітали його

„потрійним‖, тобто дванадцятиголосним хором 18 . А

луцька школа поставила свій братський церковний спів

так високо, що він став предметом заздрості місцевої

єзуїтської колегії.

Викладання співу зазвичай доручалося

учителеві, який одночасно керував хором. Інструкція

Львівського братства 1586 року, наприклад,

зобов’язувала вчителя Ф.Рузкевича підбирати півчих і

дбати про їхнє матеріальне забезпечення, керувати

хором під час відправ, наглядати за порядком у школі та

в церкві 19 . Учні, що були співаками хору, отримували

певну платню, харчі, одяг. У Луцьку хор і його регент

були на повному утриманні братства. В Київській та

Луцькій школах по суботах проводилися додаткові

музыкальную азбуку.

На первых порах существования братских школ

в обиходе было преимущественно знаменое пение но

постепенно начало вводиться и партесное.

Украинское православное духовенство хорошо

понимало, что пышному католическому богослужению

необходимо противопоставить что-то равноценное по

эмоциональному влиянию, как, например, вокальная

многоголосная музыка. „краса мусикійних согласій, что

звучала в католических храмах, заставляла чутких

православных певцов ощущать убожество неоздоленої

единогласной мелодии и принуждала их сердца трепітно

стремиться той минуты, когда клиросах их храмов

зазвучит сладкая „мусикія‖, но не чужой веры, а

православная». Поэтому Львовское братство

обратилось к патриарху Мелетию Пегасу с просьбой

разрешить в православной церкви применять

гармоничное пение, на что получило согласие.

Распространению партесного пения в Украине

оказывало содействие и то, что с ХYІ ст. сыны

зажиточной шляхты и мещан начали выезжать на

обучение за границу. Возвращаясь в Украину, они

активно пропагандировали здесь лучшие достояния

западной культуры, в том числе и многоголосное пение.

Сохранились сведения о том, что специально для

обучения церковному пению из разных городков

Галиции посылали за границы Украины молодых

дьячков. Так в 1558 г. молдавский хозяин Александр

писал в письме к львовским братчикам: „пришлите к

нам четыре диаки, молоденции добрии, а мы их дадим

на ученье петея греческого и сербского и когда научат,

мы их засия пустим к вам, штобы мели голосы добрыи,

так как из Перемышля также к нам посланы суть

дьякове на науку‖.

Постепенно партесное пение зазвучало в

православных церквях Львова, Луцка, Киева, где хоры

под руководством просвещенных дирижеров исполняли

4-5-6 и даже 8-ми голосные композиции. Когда в январе

1591 г. Львовское братство посетил киевский

митрополит Михаил Рогоза, то местные школьники

поздравляли его „тройным‖, т.е. двенадцатиголосним

хором. А луцкая школа поставила свое братское

церковное пение так высоко, что оно стало предметом

зависти местной иезуитской коллегии.

Преподавание пения по обыкновению

поручалось учителю, который одновременно руководил

хором. Инструкция Львовского братства 1586 года,

например, обязывала учителя Ф.Рузкевича подбирать

«півчих и дбать об их материальном обеспечении,

руководить хором во время відправ, присматривать за

порядком в школе и в церкви». Ученики, которые были

певцами хора, получали определенное жалованье,

продовольствие, одежду. В Луцке хор и его регент были

на полном содержании братства. В Киевской и Луцкой 28

20

Кудрик Б. Огляд історії української церковної музики / Упор. І автор передм. Ю.Ясинський. – Львів: Ін-т

українознавства ім..І.Крип’якевича НАН України, 1995. – С.58.

21

Софіївська збірка. – ЦНБ ім..В.І.Вернадського НАН України. – №127-381.

22

Там само.

заняття співом, що було своєрідною підготовкою до

недільної Служби Божої 20

.

Окрім співу, у багатьох школах викладалася

нотна грамота.

Уведення партесного співу проходило

одночасно з освоєнням нового п’ятилінійного письма,

відомого під назвою „київського знамені‖. З кінця ХYІ –

початку ХYІІ ст. в Україні поширюються лінійні півчі

книги, які поступово витісняють знаменні рукописи.

„Руське‖, чи „київське‖ лінійне письмо виступає як

цілком формований східнослов’янський варіант

латинської мензуральної системи і впродовж двох

наступних століть не зазнає суттєвих змін.

Як відомо, у 1700 р. у Львові Йосип

Городецький видав перший в Україні друкований

нотний ірмологіон. У 1709 р. з’явилося нове його

видання в кращому поліграфічному оформленні. Текст,

ноти і гравюри було надруковано чорною фарбою,

заголовки розділів і пісень – червоною. Частина гравюр

не підписані, 8 – позначено ініціалами Н.З. (Никодим

Зубрицький), одна робота Діонісія Сенкевича,

колишнього ігумена Юрського монастиря.

За нотними ірмологіонами в братських школах

вчилися співу з нот. Відомо також про використання в

процесі навчання музично-теоретичних праць. Каталог

бібліотеки Львівського Ставропігійського братства 1601

р. поміж іншими книгами подає музично-теоретичний

твір Йогана Шпангенберга „Питання музики для вжитку

Нордгаузенської школи або як легко і правильно

навчати молодь співів‖ (Віттенберг, 1542). Не

виключено, що були в ужитку й інші підручники

західноєвропейських авторів.

Р о з в и т о к м у з и ч н о ї

н а у к о в о - м е т о д и ч н о ї д у м к и

Коли з’явилися перші підручники для навчання

„мусики‖, невідомо. Найдавніші існуючі пам’ятки

вітчизняної музично-теоретичної та естетичної думки

дослідники датують першою половиною ХYІІ ст.

Найдавнішою з них вважається праця невідомого автора

„Что есть мусикія?‖. Підручник побудований у формі

запитань і відповідей, був призначений для освоєння

простих форм акордового хорового співу. Автор

знайомить читача з основними правилами релятивної

нотації, пристосованої до багатоголосся 21

.

Ще один твір, теж анонімний, мав назву „Наука

всея мусикії, аще хочеши, чоловіче, розуміти київське

знамя і пініе чинно сочинѐнное‖ 22 . Це фундаментальний

посібник з музичної грамоти, сольмізації і початкової

композиції багатоголосся, що зберіг зразки змішаної

системи запису і читання нот. Праця відбивала

перехідний етап поступового відмирання релятивної

нотації і використання нової, абсолютної, при

школах по субботам проводились дополнительные

занятия пением, которое было своеобразной

подготовкой к воскресной Службе Божьей.

Кроме пения, во многих школах преподавалась

нотная грамота.

Введение партесного пения проходило

одновременно с освоением нового пятилинейного

письма, известного под названием „киевского знамени‖.

В конце ХYІ – начале ХYІІ ст. в Украине

распространяются линейные певчие книги, которые

постепенно вытесняют знаменные рукописи. „Руське‖,

„київське‖ линейное письмо выступает как целиком

формированный восточнославянский вариант латинской

мензуральной системы и в течение двух следующих

столетий не испытает существенных изменений.

Как известно, в 1700 г. во Львове Иосиф

Городецкий выдал первый в Украине печатный нотный

ирмологион. В 1709 г. появилось новое его издание в

лучшем полиграфическом оформлении. Текст, ноты и

гравюры былм напечатаны черной краской, зоголовки

разделов и песен – красной. Часть гравюр

неподписанные, 8 – обозначены инициалами Н.З.

(Никодим Зубрицький), одна работа Дионисия

Сенкевича, бывшего игумена Юрского монастыря.

По нотным ирмологионам в братских школах

учили пению по нотам. Известно также об

использовании в процессе обучения музыкально-

теоретическиих работ. Каталог библиотеки Львовского

Ставропигийского братства 1601 г. между другими

книгами подает музыкально-теоретическое

произведение Йогана Шпангенберга „Воросы музыки

для употребления Нордгаузенської школы или как легко

и правильно учить молодежь пению‖ (Віттенберг, 1542).

Не исключено, что были в обиходе и другие учебники

западноевропейских авторов.

Р а з в и т и е м у з ы к а л ь н о й

н а у ч н о - м е т о д и ч е с к о й м ы с л и

Когда появились первые учебники для

обучения „мусики‖, неизвестно. Древнейшие

существующие памятки отечественной музыкально-

теоретической и эстетичной мысли исследователи

датируют первой половиной ХYІІ ст. Древнейшей из

них считается работа неизвестного автора „Что есть

мусикия?‖. Учебник построен в форме вопросов и

ответов, был предназначен для освоения простых форм

аккордового хорового пения. Автор знакомит читателя с

основными правилами релятивной нотации,

приспособленной к многоголосию.

Еще один произведение, тоже анонимное, имеет

название „Наука всея мусикії, аще хочеши, мужское,

понимать киевское знамя и пініе чинно сочиненное‖.

Это фундаментальное пособие по музыкальной грамоте,

сольмизации и начальной композиции многоголосия,

которое сохранило образцы смешанной системы записи

и чтение нот. Работа отражает переходной этап

постепенного отмирания релятивной нотации и

использование новой, абсолютной, при сохранении 29