Поділ іменників на відміни і групи.

Іменники в укр. мові діляться на три відміни – 1, 1, 3. До 1 відміни належать іменники Ж.Р., Ч.Р. , спільного р., із закінченнями а, я(книга, плакса). Вони поділяються на три групи – тверду, мяку, мішану. До тверд гр належать імен, основа яких закінчується на тв приголосний (Стіна, береза). До м’якої – основа яких закінч на мякий приголосний( статя, Марія). До мішаної гр - імен з осн на шиплячі (миша, туча).

До 2 відміни належать іменники Ч. і С.Р з нульовим закінченням в назив відмінку (кінь, край), із закінченням о (батько, Дніпро), імен С.Р. із закінч о, е, а, я, крім тих, що при відмінюванні набувають су фен, ат, ят (болото, становище, листя). Поділ на три типи відм.: Імен Ч.Р. поділ такий самий як у імен 1 відміни, крім імен на р Імен С.Р що закінч на тв пригол осн належать до тв типу. А якщо осн закінчується на мякий, або на шиплячий з флексією а(я) – до мякого типу. До мішаної групи належать іменники С.Р. з основою на шиплячий і нульовою флексією, аба флексією е, є (училище, плече). До тв належать ім. чол. роду: односкладові (двір, яр, звір), із суф ер, ір, ор, ур, юр, з постійно наголошеним суфіксом ар, яр, ир (відвар, хабар).

До м’якої: Імен із суф ар, ир, ір, які в однині мають наголос на корені (лікар, писар), імен з наголошеним закінч у непрямому відмінку.

До мішаних належать: імен, що позначають назви професій і діяльності.

До 3 відміни належать – імен Ж.Р. з нульовим закінченням (сіль, радість) і імен. Мати. 3 відміна не поділяється на типи відмінювання.

4 відміна – імен С.Р. з флокс а, я, які при відмінюванні у непрям відм, крім знахідного і орудного мають суф ет, ат, ят. Ці іменники, як правило, позначають малих істот, можуть позначати абстрактні оняття (імя, плем’я), здрібнілі предмети (коліща), також іменники тім’я, вим’я.

Особливості відмінювання іменників 1 відміни

Якщо в різних іменниках тієї самої групи виступають різні закінчення, вони подаються через кому, як, наприклад, у кличному відмінку однини: доле, доню — -є, -ю. Закінчення, що трапляються як винятки, взято в дужки, як, наприклад, у родовому відмінку множини: суддів — (-ів). Знаком 0 показано нульове закінчення, як, наприклад, у родовому відмінку множини: весен, думок — 0.

У давальному й місцевому відмінках однини г, к, х, г перед закінченням -і чергуються із з, ц, с, дз: дорога — дорозі, на дорозі; відпустка — відпустці, у відпустці; комаха — комасі, на комасі; ґерлиґа — ґерлидзі, на ґерлидзі.

В орудному відмінку однини всі іменники 1-ї відміни в кінці мають -ю: дорогою, межею, суддею.

У кличному відмінку однини іменники м'якої групи мають звичайно закінчення -є, -є: пісне, земле, душе, Маріє. Лише пестливі назви мають закінчення -ю: бабусю, Марусю, Галю.

У родовому відмінку множини іменники 1-ї відміни мають звичайно нульове закінчення: трава — трав, груша — груш, земля — земель.

Якшо голосні о, є опиняються в закритому складі, то вони нерідко чергуються з і: нога — ніг, корова — корів, підкова — підків, череда — черід, береза — беріз; але: розмова — розмов, загорода — загород, ворона — ворон, оселя — осель, лелека — лелек, мережа — мереж.

Якшо в кінці основи збігаються два приголосні, то між ними може з'являтися вставний о або є: церква — церков, іскра —іскор, сосна — сосон, миска — мисок, сестра — сестер, весна —весен, сім'я — сімей, війна — воєн (але не завжди: вільха —вільх, буква — букв, шахта — шахт, ковдра — ковдр). Причомум'якість кінцевого приголосного основи зберігається: крапля —крапель, постеля — постель, пісня — пісень, сотня — сотень,.гривня — гривень, їдальня — їдалень, вишня — вишень, черешня — черешень, лазня — лазень, бойня — боєнь, робітниця —робітниць; але: буря — бур, зоря — зір.

Кілька іменників у цьому відмінку мають:

а) закінчення -їв: суддів, гайдамаків, теслів, ніздрів, мамів (і мам), бабів (і баб), губів (і губ), легенів (і легень), старостів (у весільному обряді) і старост (керівників); а також прізвища: Журба — Журбів, Чупринка — Чупринків, Нудьга — Вудьгів, Чайка — Чайків, Майборода — Май-

бородів (і Майбород), Сорока — Сороків (і Сорок);

б) закінчення -ей: мишей, вошей (ці два іменники пере йшли з III відміни, у якій таке закінчення закономірне); але в словоформах попадей (від попадя), свиней, статей (без подвоєння т, хоч стаття, статтею і т. д.), породі лей (без подвоєння л, хоч породілля, породіллею і т. ін.)

бадей (без подвоєння д, хоч баддя, баддею і т. д.), як і в

словоформах сімей (сім'я), ескадрилей {ескадрилья), ман тилеп {мантилья), дуеней (дуенья), виступає нульове закінчення з кінцевим приголосним основи й та вставним голосним є (у давнину ці іменники мали звукову форму відповідно [попад'йа], [свин'йа], [стат'йа], [по-род'іл'йа], [бад'йа]).

Іменник вівця в родовому відмінку множини має форму овець, іменники дошка, зморшка — дощок, зморщок.

У знахідному відмінку множини:

а) назви істот мають таку саму форму, як і в родовому відмінку: бачу сестер, дочок, учениць, корів, овець, качок, бджіл, комах, але якщо йдеться про назви тварин (не людей), то може вживатися й форма називного відмінка: бачу корови, вівці, бджоли;

б)назви неістот мають таку саму форму, як і в називному відмінку: бачу книжки, дороги, вишні.

В орудному відмінку множини іменники свиня і сльоза, крім типових форм свинями, сльозами, мають ще форми свиньми і слізьми.

Іменник гра в множині має форми з початковим і-: ігри, ігор і т. д.

Іменники людина, дитина, курка, гуска, дівчина вживаються тільки в однині. Для вираження значення множини цих понять використовуються множинні однокореневі форми люди, діти, кури, гуси, дівчата.