Граматика як наука про будову мови. Основні поняття граматики (граматичне значення, граматична форма, граматична категорія).

Система існуючих в мові їх об’єктивно діючих законів, творення форм слів, поєднання їх у словосполучення і речення становить граматичну будову мови.

Наука, яка вивчає граматичну будову мови, тобто фіксовану систему норм творення форм слів і речень називається граматикою.

Найелементарнішим граматичним поняттям є граматична будова слова (гранема). Воно виражає реальний вияв названого словом факту через стосунки до інших фактів.

Граматичне значення типове, спільне для багатьох слів. Мета Г.З. – виявити спільне між словами, підводити оформлення слів під загальні типи(роду, числа, відмінку, способу і т.п.). Граматична форма – здебільшого, мовні засоби, якими виражено граматичне значення.

Граматична категорія – узагальнене поняття, що виражає найістотніші властивості однорідних граматичних значень, виражених різними мовними засобами. Наприклад: категорія відмінка, часу, виду.

Засоби і способи вираження граматичних значень слова в українській мові.

Засоби вираження Г.З. – матеріальні ресурси граматич. си-ми мови, за допомогою яких виражається Г.З, форма слова, формальні різновиди слова. Використовують засоби:

Флексія – найбільш типовий засіб, за допомогою якого виражають граматичне значення роду, числа, відмінку іменників, прикметн, дієприкметн, деяких числівн, займен. Причому, флексія здебільшого виражає кілька граматичних значень.

Формотворчі суфікси і префікси ш або іш (веселий – веселіший).

Службові слова, а саме частки хай, нехай, за допомогою яких утвор. наказовий спосіб дієслів.

Суплетивізм –спосіб вираження Г.З. у словах, за допомогою слів з іншим звуковим складом.

Способи вираження г.З.:

Синтетичний ( Г.З. виражається у єдності з лексичним значенням одного і того ж слова, афіксальними засобами).

Аналітичний (виступає тоді, коли формальним показником є службове слово. Г.З. знаходить своє вираження поза основним словом). Синтетично-аналітичний (як правило значення місцевого відмінку, що виражається водночас флексією і прийменником – на узбіччі, на порозі).

Проблема виділення частин мови. Принципи їх класифікації.

Наскрізним питанням морфології є поділ слів на частини мови. У 20 ст. найвідомішою була теорія частини мови Виноградова. На сьогодні виділяють 10 частин мови.

Здатність/ нездатність слова бути членом речення. Виділяють самостійні (виконують номінативну функцію) і службові (вживаються в реченні разом із самостійними членами і вказують або на зв'язок, або на висловлення думки).

Наявність/відсутність в слові лексичного і граматичного значення. Відповідно Ч.М. поділяють на повнозначні і не повнозначні. Службові зараховують до тих, що не мають лексичного значення. Але прибічники нетрадиційної морфології вважають, що значення є, хоча і узагальнене.

Морфологічний принцип. Суть в тому, що морфологічні категорії є однією з суттєвих ознак Ч.М. Був придатний лише до слів, що мають си-му словозмін.

За лексичним значенням. За цим принципом визначається корінь слів, загально-категоріальне значення. Слова, що мають К.З. прикметності – прикметники, числа і кількості – числівники, ознаки – прислівник, вказівки – займенник.

Синтаксичний принцип. Поділ слів залежить від конкретної позиції в реченні.Завдяки цьому способу Шахматов виділяв предикативні прислівники.

Щерба: поділ слів здійснюється за 1) спільністю категоріального значення, абстрагованого від лекс значення 2) за спільністю морфологічних категорій і правил словозміни. 3)за тотожністю синтаксичних властивостей слів 4)за спільними суфіксами. Для іменників власт суф –тель (учитель).

Ч.М. – граматичні класи слів, що розрізняються категоріальними значеннями, притаманними їм морфологічними ознаками, синтаксичними властивостями в складі словосполучень і речень.

За фу-ями Виноградов вилілив:

1) Ч.М. – до них належать слова, що є членам речення і виконують номінативну ф-ю.

2) Модальні слова – виражають відношення висловлюваної думки до дійсності, наприклад: дійсно, очевидно).

3) Частки мови (частки, зв’язки, прийменники, сполучники).

4) Вигуки (пов’язані з емоційним мовленням).

Іменник, його граматичні категорії, синтаксична роль.

Самостійна повнозначна Ч.М., що має категоріальне значення предметності, вираженої у формах роду, числа, відмінку.

Під предметністю узагальнену назву конкретних предметів, істот, абстрактниз понять, що мають належати до інших Ч.М., але вони опредмечені.

Граматичним засобом вираження категоріального значення є морфологічні категорії: роду, числа, відмінку, істот, неістот.

Синтаксичні функції:

• Може бути підметом.

• Присудком

• Додатком

• Неузгодженим означенням

• Узгодженим означенням

• Обставиною.

Лексико-граматичні розряди іменників( власні, загальні, істоти і неістоти, конкретні, абстрактні, збірні, іменники з речовим значенням, сингулятиви).

Істот – назви людей, тварин., лазунів, комах, демонологічні та міфологічні назви.

Неістот – неживі предмети, явища та поняття, назви рослинного світу, сукупність людей, тварин, труп.

Подвійні форми – деякі назви тварин, нижчі організми.

Категорія конкретності і абстрактності:

Конкретні – іменники, в яких типізується лише конкретне уявлення про предмет.

Конкретні - назви чітко окреслених часових понять, географічні назви, назви явищ природи, назви установ, газет, журналів, кораблів, автомобілів.

Більшість конкретних іменників мають категоріальне значення числа.

Абстрактні – назви понять, суттєві ознаки яких узагальнені настільки, що втрачено зв'язок з їх носіями. Ці імен позначають: Обряди і звичаї, складні дії (переговори, біга), не окреслені чітко відрізки часу(будні), почуття(заздрощі).

Збірні/ одиничні(сингулятиви):

Збірні імен виражають сукупність однакових або подібних предметів, що сприймаються як одне ціле (листя, волосся). Вони не мають форм множини, не підлягають лічбі. Якщо суф крім збірності називають ім. інш семантики, то збірні імен не мають відповідників у формі однини і мнеожини.

Одиничні – існ для виділення одного предмета із загальної маси. Засоби утворення – суф им (горошина, соломина), инк, иночк. Сингулятиви можуть вжив у множені, лише тоді коли вони сполуч з числ (три перлини).

Категорія речовинності:

Ім. цієї категорії означають однордну за своїм складом речовину, яку можна поділити на частини, що мають назву цілого і підлягають виміру а не лічбі.

Речовинність: Назви зернових, овочевих, плодових, ягідних культур; рослин; харчових продуктів; кор. Коп, металів, газів; ґрунту; будматеріалів; тканини; ліків. Іменники з категр еч мають лише форму однини, іноді множ, але як різновид.

Власні/ загальні:

Власні – позначають індивідуальні предмети, що належуть до ряду однорідних. До них належать: П.І.П, псевдоніми, назви закладів, географічні назви, журнали, газети, ордени, т.п.. Всі вони пиш з вел букви. Можуть бути виражені одним словом і сполученням слів. В лапки беруться назви: заводів, творів, азет і журналів,закладів, організацій, медалей, орденів. Не беруться – назви культ. книг (Коран, Біблія). З мал. Пишуться: частки в прізвищах, імена і прізвища, що вжив як загальні (донжуан), присвійні прикметники у фразеологізмах (ахілесова п’ята), прикметники на –ський, утворені від власної назви.

Загальні – апелятиви, називають предмети за належністю їх до того чи іншого класу. На відміну від загальних назв, власні, як правило, вжив в однині, рідше в множині (Прилуки, Карпати). Заг імен пиш з мал. Букви.