110. Вияснити зміст та юридичне значення адміністративного акту, його виконання та припинення дії.

Адміністративне право – це найбільш складна матерія як в церковному праві, так і в цивільному. У новому Кодексі це право одержало нову структуру й упорядкування і становить собою значний поступ порівняно з усіма попередніми кодифікаціями.Таке право має дві серії актів: акти адміністративні загального характеру, такі як декрети, загальноекзекутивні акти та інструкції й партикулярні акти.

Адміністративний акт, виданий компетентною владою, спрямований до окремих осіб або спільноти в конкретних і окремих випадках. Саме це є характером партикулярності, який відрізняє адміністративні окремі паралельні акти від адміністративних загальних актів універсального характеру. Адміністративні акти і розпорядження для цілої Церкви можуть видавати Папа Римський і Дикастерії Римської Курії. Для місцевої Церкви в межах своєї юрисдикції і компетенції це можуть робити єпархіальний єпископ, генеральний вікарій, єпископський вікарій та синод єпископів.

Адміністративними актами, зокрема, є: 1-е - декрети, за допомогою яких дається для спеціального випадку рішення або здійснюється канонічне призначення; 2-е - окремі накази, які безпосередньо і згідно з законом зобов’язують особу або визначених осіб щось робити або занехати, особливо для збереження пошани закону;3 -є - рескрипти, на підставі яких надаються привілеї, диспенза, дозвіл та ін.

111. Проаналізувати мету і властивості церковних законів.

Канон (від грецьк. - палиця, переносно - правило, норма, зразок) в широкому розумінні - правило або система правил будь-якого виду людської. В європейській культурі поняття "канон" найчастіше вживають в релігійному контексті – як традиційні настанови щодо віровчення, догматики, культу, церковної організації, що ведуться від Апостолів, Отців Церкви або вироблені церковними Соборами. У християнстві канонами називаються: а) Символ віри; б) вчення Ісуса Христа та Апостолів; в) книги Святого Письма; г) сукупність правил у галузі богослужіння, ієрархічних стосунків; д) церковні піснеспіви.

Канон - це: 1) постанови Церкви, які належать до віровчення, церковного устрою і т. ін.; 2) Священний, або біблійний, канон, склад книг Старого і Нового Завітів, які визнані богонатхненними є і джерелами віри, на відміну від апокрифів. Канон - це висловлення Апостолів, Вселенських і Помісних соборів, та Отців Церкви про віру і церковні обряди. Книга "Момоканон" містить у собі церковні канони. Церковний піснеспів, на похвалу святого чи свята церкви, що читається чи виспівується на утренях і вечірніх. У середньовічній юриспруденції під каноном розумілося письмово викладене правило, встановлене або затверджене Церквою з метою регламентації правових відносин у сфері її компетенції.

112. Визначити правничі засади та вклад Львівського синоду (1891 р.) угкц в становленні канонічного права церкви.

Львівський синод 1891 р., який залишився є одним з найголовніших в історії Української Церкви, заклавши стійкі основи для церковного життя у той нелегкий час.

ЛС підтвердив свою католицьку віру й вірність галицьких українців Апостольському Престолу, владнав справи церковного правопорядку, судівництво та Літургії, затвердив кількість свят і дні посту. На синоді розглядали питання целібату, церковного Правила-Часослова та юліанського календаря. Були різні думки. Стосовно Часослова, то його що-денне читання стало обов’язковим для священиків, а юліанський календар залишився для Галичини. Більшість учасників складу виступила проти целібату: одруження священиків так і залишилось традиційним, з рекомендацією стану неодруженості. Целібат і Літургія найбільше пов’язані зі справою латинізації і змосковщенням.

Найважливішою справою, яку обговорив синод, було запровадження безшлюбності священиків в Українській Церкві Галичини. Представники священства на синоді рішуче виступили проти цього проекту, хоча дискусії з цього приводу не припинялись і надалі. Безшлюбність священиків загрожувала суттєво обмежити чисельність української галицької інтелігенції”.Львівський синод 1891 р., упорядкувавши церковно-релігійні питання, суттєво вплинув на пожвавлення в усіх ділянках: духовній, церковній, народній, суспільній та політичній.