99. Охаректеризувати загальні проблеми юридичної ефективності церковного права

Кан. 910 - §1. Повнолітній особі належить повне виконування своїх прав. §2. У виконуванні своїх прав неповнолітня особа підлягає владі батьків або опікунів, за винятком тих справ, в яких неповнолітні, на підставі Божого або канонічного права, вилучені з-під їхньої влади; стосовно встановлення опікунів слід дотри¬муватись приписів цивільного права, хіба що загальним або пар¬тикулярним правом Церкви свого права передбачено щось інше і, зі збереженням права єпархіального єпископа, якщо є така потреба, самому встановлювати опікунів. Повнолітній особі належить повне користування своїми правами (§1).Очевидно, з §1 виключені юридичні акти, для яких право вимагає віку понад вісімнадцяти років:

• 21 ПОВНИЙ рік перед складенням чернечої професії в інституціях посвяченого життя (кан. 532, КЛЦ 658 §1);

• 23 повні роки для прийняття дияконських свячень (кан. 759 §1, КЛЦ 1031 §1);

• 24 повні роки для прийняття ієрейських свячень (кан. 759 §1);

• 30 повних років життя, щоб бути поставленим на протосинкела або синкела єпархіального єпископа (кан. 247 §2), а також на судового вікарія (кан. 1086 §4);

• 35 повних років життя, щоб бути поставленим на адміністратора єпархії (кан. 227) або бути вибраним на єпископа (кан. 180 §4).

Вистачає мати 18 років для:

• повної процесуальної здатності (кан. 1134);

• тимчасової чернечої професії (КЛЦ 655 §1);

• допущення кандидатів до початкової проби в цивільних інститутах посвяченого життя (КЛЦ 721 §1);

• іменування на прокуратора або адвоката для процесу (кан. 1141).

З повнолітністю пов’язаний обов’язок церковного посту, який

триває до закінчення 60-го року життя (КЛЦ 1252).

Неповнолітня особа, хоч і є суб’єктом Церковного права силою хрещення, не маючи достатньої зрілості, залишається підлеглою владі батьків або опікунів. Але є випадки, коли малолітні, на підставі Божого і канонічного права, є виключені з-під влади батьків чи опікунів (кан. 910 §2), наприклад, вибір стану життя (кан. 22), свідчення на суді (кан. 1231). Щодо встановлення опікунів та їхніх повноважень і прав, кан. 910 §2 відсилає до цивільного права даної країни або партикулярного права Церкви свого права. В окремих випадках єпархіальний єпископ особисто може встановлювати опікунів для неповнолітньої особи.

100. Проаналізувати засаду і дію привілею як спец. Форми адміністративних актів

Привілей, тобто ласка, дана на користь певних осіб, фізичних чи юридичних, за допомогою спеціального акту, може бути наданий законодавцем і тим, кому законодавець дав таку владу. §2. Столітнє або споконвічне володіння привілеєм уводить припущення про його надання.Загальні елементи привілею: привілей - це ласка, уділяється на користь означеної особи, окремим актом компетентної влади. Привілеї можуть бути:

1) Проти і попри правоПривілей проти права когось звільняє від дотримування даної норми. Привілей попри право посідає ласку, яка не має жодного звільняючого відношення або звільнення від дотримування закону.Привілей може бути також сприятливим або несприятливим. Несприятливий привілей - це такий привілей, що може становити своєрідну прикрість відносно третіх осіб.Привілей, наданий за вільним бажанням і за доброю волею законодавця, або привілей вдячності, або привілей внаслідок угоди чи своєрідного контракту, деколи із зобов’язанням справедливості з обох сторін.

2) Привілей персональний - це привілей, безпосередньо уділений фізичній особі. Привілей реальний - це привілей, наданий урядові, функції, гідності, речі. Привілей локальний - це привілей наданий якійсь місцевості, базиліці, церкві, монастиреві тощо (кан. 1532 §1). привілей може бути надано також на визначений час або на визначене число разів чи випадків.Зникнення привілею через зміну обставин: Привілей припиняє існування: - якщо з бігом часу обставини речей, на думку компетентної влади, так змінюються, що він стає шкідливим або користування ним - недозволеним. Жодний привілей не перестає існувати через зречення, хіба що воно було прийняте компетентною владою.Кожна фізична особа може зректися привілею, наданого виключно на її користь. Хто зловживає владою, наданою йому на підставі привілею, повинен бути попереджений ієрархом; а того, хто сильно ним зловживає після даремною нагадування, ієрарх повинен позбавити його привілею, який він сам надав; якщо ж привілей був наданий владою, вищою від ієрарха, ієрарх зобов ‘язаний її про це повідомити.