80. Окреслити зміст адміністративних актів і суть поняття декрету, наказу й рескрипту

Наказ міститься в самому декреті. Прескрипт (praescriptum) - це окремий наказ або спеціальний декрет, який накладає обов'язок або забороняє щось. Згідно з каноном владою, компетентною видавати декрети, накази і рескрипти, є виконавча влада. Така влада належить владі законодавчій, яка в деяких випадках є виключно компетентною, як наприклад, при уділюванні привілеїв (кан. 1531 §1) та в деяких особливих випадках при уділюванні диспенз. Адміністративні акти і розпорядження для цілої Церкви можуть видавати Папа Римський і Дикастерії Римської Курії. Для місцевої Церкви в межах своєї юрисдикції і компетенції це можуть робити єпархіальний єпископ, генеральний вікарій, єпископський вікарій та синод єпископів. В чинах і клерикальних згромадженнях папського права цю владу мають головний настоятель, що має звичайну владу, та його вікарій. Дестинатарії : Окремі адміністративні декрети, скеровані до фізичних і юридичних осіб, включно з церковними спільнотами, без огляду на те, чи спроможні вони прийняти даний закон. Різновиди окремих адміністративних актів. Адміністративними актами, зокрема, є:1-е - декрети, за допомогою яких дається для спеціального випадку рішення або здійснюється канонічне призначення; 2-е - окремі накази, які безпосередньо і згідно з законом зобов'язують особу або визначених осіб щось робити або занехати, особливо для збереження пошани закону; 3-є - рескрипти, на підставі яких надаються привілеї, диспенза, дозвіл та інша ласка. 4. Зобов'язуюча сила адміністративного акту. У випадку сумніву підлягають тлумаченню згідно з прямим значенням слів у стислому розумінні акти, які: стосуються розв'язку позовів і суперечок; стосуються інструктивної або аплікативної фази кари; звужують права особи;

81. Проаналізувати особливості законодавчої влади в Католицькій церкві.

ЗАКОНОДАВЧА ВЛАДА В ЦЕРКВІ Законодавча влада є однією з функцій управління у Церкві. Вона належить до різних органів управління, кожний з яких має свою компетенцію і територію дії. Вселенський Архієрей, наступник св. Петра, Папа Римський, найвищий пастир у Церкві й вікарій Христа, силою свого примату має звичайну, найвищу, повну, безпосередню й універсальну владу в Церкві, яку може завжди вільно виконувати. Його влада визначається і обмежується лише законом Божим, природним і позитивним. Він особисто або через відповідні органи та інституції, які йому допомагають в управлінні Церквою, видає загальні, зобов'язуючі закони для цілої Церкви та закони партикулярні, що стосуються якоїсь церковної території чи спільноти. Дикастерії Римської Курії, або Конґреґації, що допомагають Римському Архієреєві в управлінні Церквою, самі по собі не мають ніякої законодавчої влади. Вони можуть видавати загальні норми тільки силою влади, наданої їм папою, або за його безпосереднім затвердженням. Акти Вселенського Архієрея, Папи Римського, мають різні назви залежно від їхнього змісту і призначення. В загальному вони поділяються на:

• Апостольські конституції, зарезервовані для норм більшої ваги і загального характеру.

• Апостольські листи, відносно рішень і справ меншої ваги чи партикулярних.

• 3 власної ініціативи. Різні за змістом, ці акти і послання формально підкреслюють те, що походять з ініціативи самого Папи.

• Рескрипти, що звичайно вміщують якусь вимогу чи прохання.

• Декрети, що звичайно приписують якусь норму в різних справах: Акти Дикастерій Римської Курії отримують свою назву згідно зі своїм змістом і формою, як декрети, декларації, циркулярні листи, інструкції тощо. Ці послання в загальному не мають сили закону, але виконують екзекутивну або інтерпретативну функцію законів вже існуючих. Вони також можуть мати директивний характер. Синод єпископів, що діє при Апостольській Столиці, за своєю природою має лише дорадчий голос. Може діяти і вирішувати винятково, в докладно визначених справах, і якщо це виразно було йому доручене Вселенським Архієреєм. Рішення Синоду єпископів, як і Колегії єпископів, мусять бути ратифіковані Папою Римським. Єпархіальні єпископи і дорівняні до них прелати . Вони у Церкві, мають власну владу, звичайну і безпосередню, законодавчу, виконавчу і судову. Вони можуть вільно і в будь-якій формі видавати закони (декрети, розпорядження, рескрипти, пастирські листи і под.), які мають характер стисло партикулярний і не суперечать загальним законам Церкви. Вони можуть бути лише узгоджені із загальним правом (secundum ius), або попри права (praeter ius), але не проти права (contra ius). Законодавчу владу єпископ звичайно здійснює на своїх єпархіаль­них синодах, де він єдиний є законодавцем, а всі інші учасники мають лише дорадчий голос.