7. Проаналізувати поняття права. Дефініція права. Право писане і живе.

Першим і найважливішим завданням науки права є визначення дефініції права, тобто дати точне поняття про те, чим взагалі є право. Кожна школа права, кожна течія і напрям дають свої, незгідні з іншими, теоретичні дефініції поняття права. Цю групу дефініцій можна звести до чотирьох основних понять: 1. За державно-організаційним поняттям права чи, інакше, державно-наказовим, право є те, що держава наказує вважати за право: Право - це сукупність норм, виконання яких вимагається, охороняється та гарантується державою. Але це право не є повним, бо з нього випадає несанкціоноване державою звичаєве право, право церковне, а також більша частина міжнародного права.  2. Соціальне поняття права - розуміючи під цим саме те Право, що здійснюється в житті, як писане, так і неписане. Його визначення таке: Право - це сукупність правних відносин, які здійснюються в житті та з яких постають і кристалізуються правні норми. Отже, правні норми є лише формою, оболонкою, в яку зодягаються правні відносини між членами суспільства.  3.Психологічне поняття права: Сукупність психічних переживань, які мають імперативно-атрибутивний характер. Психологічне поняття права має свою заслугу в тому, що викликає чимале зацікавлення до питання про значення психіки як у творенні, так і в здійснюванні права, що й витворило опісля соціологічно-психологічне поняття права. 4. Четверте типове поняття права - нормативне:Право - це сукупність норм, які містять в собі ідею належної поведінки, що і як повинно бути, тобто правні норми мають визначати зовнішні відносини між людьми. Норма права з цього погляду є правилом належної поведінки людей в соціальному середовищі. Цілком певно, що поняття права ширше від поняття закону. Оскільки життя занадто складне та мінливе і його не можна обмежити рамками закону, постає конфронтація через нетотожність закону з дійсним правом. Ця розбіжність між обсягом писаного закону і живого права збільшується в залежності від розбіжностей, що частина формально існуючих законів не застосовується у житті. Отже, ці закони хоч і лишаються ще записаними в кодексах, фактично є мертвими. Повне правне життя виявляється у правних відносинах, які нав'язуються та діють у житті суспільства. В результаті найбільш поширеною приймається дефініція соціального поняття права, тобто що право - це сукупність правних відносин, які здійснюються в житті, та з яких постають і кристалізуються правні норми.  Виходячи з цієї дефініції права можемо зробити такі головні висновки: Право - це сукупність правних відносин, існуючих в суспільстві. Під поняттям суспільства треба розуміти сукупність взаємин між людьми. При цьому широкому розумінні суспільства правні відносини виходять поза межі окремої держави і охоплюють не лише внутрішньодержавні стосунки, але й міжнародні відносини.

8. Дати оцінку принципу вакансії закону

Термін закон вживається у правознавстві однаково як у розумінні джерела позитивного права, так і в розумінні окремого виду права. Коли кажемо, що закон встановлює правну норму, підкреслюємо цим визначення закону як джерела права. ). У слові закон виразно бачимо межу дозволеної людині свободи або чинності: людина не сміє перейти кон, тобто переступити певну межу у своїх учинках. Отже, на думку деяких правників, закон є тим ладом, порядком, підлягати якому людина повинна та межі якого вона не може безкарно переступати. З огляду на територіальне поширення закони поділяються на: універсальні, коли зобов'язують всіх членів Церкви у цілому світі без винятку, та партикулярні, коли зобов'язують членів Церкви на якійсь визначеній території, такій як патріархат, митрополія, єпархія тощо.З огляду дії на осіб закони поділяються на: • Загальні, тобто зобов'язуючі для всіх осіб без огляду на їхній стан і умови. • Спеціальні, якщо є обов'язковими для певних категорій осіб, наприклад, світських, клириків, священнослужителів, ченців та ін. Персональні, Ваканція закону - це проміжок часу, встановлений законодавцем на те, щоб краще пізнати закон й підготувати людей до його виконання. Щодо цього у Церкві є такі принципи: А. Закони загальні набирають сили через три місяці від їхнього оприлюднення, хіба що в окремих випадках буде приписано інший спосіб промульгації (кан. 1489 §1). Через свою сутність безпосередньо зобов'язують закони догматичного характеру або такі, що інтерпретують чи декларують те, що стосується Закону Божого. Б. Для законів партикулярного права встановлено довільну ваканцію, яку визначає законодавець. Вона зобов'язує від дня, ним встановленого (кан. 1489 §2). У Латинській Церкві визначено ваканцію як для партикулярного права, так і для декретів - один місяць (КЛЦ 8 §1; 31 §2). Застосування закону. Принцип: Закон стосується майбутності, не минувшини, хіба що в ньому виразно застерігається про минулі речі (кан. 1494). Закон не має ретроспективної сили. Мета цього принципу - збереження стабільності й спокою в спільноті, особливо рівномірності й справедливості при зміні політичних обставин і несправедливих законів.