77. Визначити значення та роль конкордатів в розвитку суспільної парадигми католицизму.

Конкордативний інститут історично народився як перепона диктаторській безцеремонності держави, тобто був започаткований з міркувань захисту церкви від утисків держави. П о с л ід о в н о , на основі дуалістичного християнського бачення, були укладені конкордати упродовж століть. Історія узгоджень між Церквою і державою упродовж століть показує найяскравіший доказ цього плюралітету інституцій і юридичних реальностей, які називаються «конкордат». У середньовічних конкордатах переважає по 92літично-релігійна концепція юрисдиціонального дуалізму.

Фактично стверджували, що існує тільки одне людське суспільство або спільнота, яке є водночас політичним і релігійним; суспільство християнське, яке управляється двома авторитетами або ієрархіями: церквою і державою.оритетами або ієрархіями: церквою і державою. Не було сумніву в законності двох влад. Протистояння стосувалися швидше ділянки і обмежень відповідних компетенцій. Задля цього середньовічні конкордати, особливо в XII ст. - Вормський конкордат 1122 року і Конкордат Сутру 1111 року - відповідають цьому погляду і тематиці. У Пізньому Середньовіччі і на початку сучасної доби проблеми, що виникли з конгіліаристичних доктрин і зі схизми на Заході, торкаються не тільки Церкви, а й держави. Теми про церковні добра, призначення їхніх управителів, долю їхніх прибутків, про централізацію і децентралізацію влади Церкви були переважаючими. Держава має юридичний обов’язок позитивно їй допомагати. Починаючи з XVI століття й упродовж двох наступних століть у відносинах Церква - держава відчувається католицький «юрисдиціоналізм» і протестантський «територіалізм» у своїх різних проявах і формулюваннях: галліканізм, феброніанізм, регалізм, джузеппінізм тощо. Конкордати цієї епохи займаються двома важливими

речами:

а) уникати небезпек схизми, в яку могли ввійти національні

Церкви;

б) захищатися, наскільки це можливо, від незаконних

втручань цивільної влади.

У цій ситуації, намагаючись врятувати доктринальні принципи, Церква була змушена надати державам занадто багато привілеїв, особливо тих, що стосуються номінації єпископів і церковних благ. Яскравим прикладом є Іспанський Конкордат 1753 року, укладений Бенедикгом XIV і Федері-

ком VI, аналогічно слідують Конкордати Міланський, Сардинський і Португальський. Конкордати поширювалися як нормальна система відносин між Церквою і державою: держави католицькі і також некатолицькі, як Росія, німецькі держави, швейцарські кантони тощо. Ці конкордати в більшості випадків намагалися покласти край переслідуванням проти Церкви і охоронити духовні права, навіть ціною відмови від привілеїв і дочасних інтересів.

Після Першої світової війни починається нова доба конкордатів. Бенедикт XV звертається до держав, особливо до нових, народжених або перетворених війною, запрошуючи їх до стабілізації і конкретизації їхніх відносин з Католицькою Церквою. Відповідь на папську пропозицію була позитивною. Упродовж 15 років, від 1922 до 1937, було укладено 14 важливих конкордатів. Висновок конкордату не вимагає загальної доктринної основи. Достатньо визнання і взаємної поваги, практичного терену зустрічі і співпраці. Церква і держава стоять на засаді рівності, поза доктринними судженнями, використовуючи для своїх відносин засоби та нормальні інструменти позитивного міжнародного права, тобто закони і договори. Отже, конкордат, незважаючи на свої особливості, приймає форму міжнародного договору і залишається підпорядкованим правилам щодо ефектів, по­

яснення і зникнення.