66. Обґрунтувати роль звичаю та його класифікації в канонічному праві

У Церкві звичай є інтегральною і корективною частиною писаного закону (кан. 1508): Звичай є найкращий тлумач законів. Він представляє співпрацю Божого народу у творенні дефінітивного, об’єктивного і писаного законодавства Церкви Христової (LumenGentium32,2).

4. Поняття і поділ звичаїв

Звичай - джерело об’єктивного права. Кодекс Канонічного права не подає визначення, але це легко зрозуміти з самого закону, який описує суттєві елементи звичаю. Властиво звичай - це поведінка якоїсь спільноти вірних, яка затверджена компетентною владою і в означених умовах набирає сили закону.

67. Проаналізувати суть об’єкту і мети церковного закону

Об’єктом церковного закону є все те, що безпосередньо або посередньо стосується до мети і місії Церкви, особливо віри, засад життя, моралі і дисципліни. Матерія церковного кодексу дуже широка, що простежується з його змісту. Слід пам’ятати про те, що закон, яким би він не був - цивільним чи церковним, - завжди стосується тільки зовнішніх актів людини. Акти чисто внутрішні не можуть бути об’єктом жодного закону, навіть церковного^

Мета церковного закону - це збереження і поширення Царства Божого, розбудування і зріст Містичного Тіла Христового, його успішне плекання в житті церковної спільноти для освячення й спасіння людських душ. Посередня мета - це удосконалення і поступ людини у її земному житті

68. Розкрити особливості і юридичну природу конкордатів Католицької церкви

Щодо юридичної природи і зобов’язуючої сили конкордатів існують відомі протистояння, відносно недавні в XVIII ст. і аж до XIX ст. Сьогодні проблема ставиться в більш реаліс¬тичний і менш догматичний спосіб, і це дозволило форму¬лювати суттєву доктрину, прийняту практично всіма в її фундаментальній частині, незважаючи на акцидеитальні резерви і розбіжності.

Проблема юридичної природи конкордату становить фун¬даментальну і центральну тему конкордативної теорії. Є три основні теорії: законна, привілеїв і контрактуалістична.

а) Теорія законна - стверджує, що конкордати є цивільними законами і мають цінність тільки як закони держави, тому дійсно і дозволено можуть нею скасовуватися. Законна теорія має своїх основних протестантських прихильників - каноністів (F. Thudichum, P. Minsehius, U. Stutz).

Ліберали розглядають конкордати як нормальні обов’язки, стверджують, що тільки держава є управителем з абсолютним і необмеженим авторитетом, який не передається іншим; контракт, що обмежував би такі права, фактично не мав би ніякої юридичної цінності

Законна теорія презентує різноманітні аспекти, які виходять з її найжорсткішої форми, що розглядає конкордат як одно¬сторонню диспозицію держави, незважаючи на те, що узгод¬жено підготовлена з Церквою, яка (держава) вважає його правдивим договором, але тільки внутрішнього публічного права, укладеного між державою і асоціацією, визнаною і наділеною юридичним статутом самою державою.

6) Теорія привілеїв - вироблена в кінці XIX і на початку XX століть як груба і не менш екстремальна реакція проти юрисдикціоналістичних доктрин і законних теорій. Принципи, які її будують, типово середньовічні, підтримані такими каноністами, як Лібераторе, Бальді, Тарквіні, Вернц, Капелло, Б’єрбаум, Регагілло тощо.

Найбільш принципові, такі як Тарквіні, стверджують, що конкордати є партикулярним законом Церкви для визначеної теорії, проголошеним за наказом Пани Римського на прохання найвищого цивільного авторитету цього місця, ствердженим спеціальним зобов’язанням з боку того самого цивільного авторитету постійно його дотримуватися.

Інші, більш поступливі, такі як ліберал Капелло, Вернц тощо, розрізняють статті, що мають за об’єкт духовні речі, і статті, що мають за об’єкт речі дочасні. Для перших існує обов’язок вірності з боку Апостольської Столиці, для інших - обов’язок справедливості, тобто умови, що стосуються матерій дочасного порядку, можуть бути об’єктом правдивого юридич¬ного зобов’язання, на відміну від тих, які не можуть ним бути, оскільки розглядають духовні блага і перебувають у виключній компетенції Церкви.

в) Теорії контрактуалістичні- підтримані великим числом каноністів і юристів, таких як Каваньїс, Фінк, Оттавіані, Палм’єрі, Ван Хов, Вагнон, Анцілотті, Джемоло, Ле Фур, В. Е. Орландо тощо.

На думку цих авторів, конкордати є правдивими пактами, що зобов’язують exiustitiaЦеркву і державу дотримуватись усіх і окремих підписаних статей. Щодо способу представлення цієї доктрини деякі вважають конкордати контрактами suigeneris, інші - інтеруправительськими пактами, або майже міжнародними договорами, або міжнародними договорами.

В ці угоди входять два найвищі авторитети, Апостольська Столиця і держава, які проголошують взаємну волю зобо¬в’язуватися і законно дотримуватися всіх і окремих статей конкордату.

Ця третя теорія відповідає виразним деклараціям багатьох конкордатів. Через це конкордати є правдивими договорами, що зобов’язують exiustitiaАпостольську Столицю і державу і регулюються принципами міжнародного права.