60. Вияснити засади припинення припинення церковного закону.

Церковний закон, як і будь-який інший людський закон, має характер стабільності, але не абсолютної незмінності. Закон може і мусить бути модифікований, а деколи цілковито скасований, пристосовуючись постійно до реальних потреб Божого народу, щоб виконати своє завдання й досягти своєї мети. В загальному закон може бути змодифікованим або зовсім припинити дію з внутрішніх або зовнішніх причин.

Внутрішні причини зміни або припинення дії закону виступають тоді, коли:

1. Закон втрачає раціональність, стаючи шкідливим, несправед¬ливим, або таким, що суперечить фундаментальним правам людини або правам церковним;

2. Закон морально неможливо виконати;

3. Закон не має жодної користі через зміни обставин;

4. Закон стосується всієї спільноти або принаймні її більшості, але не на якийсь коротко визначений час, а радше постійно, дефінітивно і безперервно.

У конкретних випадках розрізняють такі ситуації:

• якщо закон стає неможливим до виконання, несправедливим, шкідливим, припиняється обов'язок його дотримування, але закон сам не перестає діяти, він залишається у силі;

• якщо закон стає безплідним, дія закону не припиняється, не зникає ані закон, ані його ефективна сила: обов'язок його дотримання залишається незмінним з рації спільного добра.

Закон, що припинив свою дію, не поновлюється, навіть якби повернулися обставини, подібні до тих, у яких його було прийнято. Щоб він знову став чинним, необхідна його нова промульгація.

Зовнішні причини зміни, припинення дії закону. Модифікація або комплектна зміна закону ззовні може відбутися одним з трьох способів:

1. Через пряму відміну закону законодавцем.

2.Через юридичний звичай ,коли за твердженням законодавця підтверджується даний звичай ,якби він був проти закону

3. Через невживання закону ). Завжди за згодою законодавця.

Канонічне право розглядає лише пряму відміну закону за допомогою виразно зовнішнього або й мовчазного акту законодавця. Ця відміна дії закону відбувається через:

• відміну цілого закону

• відміну частини закону

• видання нового закону, суперечного попередньому, що таким чином мовчазно змінює попередній закон.

Цілковита або часткова зміна закону може відбуватися одним з двох способів:

1. Виразно, через формальний акт законодавця. Переважно це не відбувається з актом промульгації нового закону, але в момент, коли він вступає в силу.

2. Мовчазно, якщо видається новий закон, протилежний попередньому, або несумісний з ним, якщо цим самим робиться загальна реорганізація даної дисципліни, тим самим демонструючи намір відміни попередніх законів.

Принцип неприпустимості відміни закону у випадку сумніву інтуїтивний: відміна або зміна попереднього закону мусить бути позитивно продемонстрована і, доки цього немає, закон залишається надалі діючим.

Новий закон є також зобов'язуючим, але перевага стоїть за першим законом, і тому новий закон, що починає діяти, мусить з ним узгоджуватися, наскільки це можливо. Владу відміняти закон має той, хто його прийняв, або його наступник, або ієрархічний настоятель. Конкретно Папа Римський та Собор Колегії єпископів, силою їхньої найвищої влади в Церкві можуть відміняти й змінювати загальний чи партикулярний закон. Інші законодавці, такі як патріархи, єпархіальні чи інші синоди, можуть відміняти чи змінювати їхні власні закони.