42. Розкрити роль синодів та соборів Київської церкви доберестейської доби в становленні канонічного права

У Київській Церкві розвивалося також і самостійне законодавство за посередництвом провінційних, чи, інакше, помісних соборів.

Одним з багатьох провінційних соборів Київської Церкви, які прийняли канонічні постанови, був Собор у Володимирі над Клязьмою в 1274 році. Його скликав київський митрополит Кирило II з метою реформувати і впорядкувати життя Церкви на Русі після татарського лихоліття.

Опісля йдують Віденський Собор 1509 року, Берестейські Собори 1590-1596 років, що привели до повного об’єднання із Вселенською Церквою. 1626 року відбувся Кобринський Собор правничого характеру, метою якого було пригадати призабуті церковні закони і запровадити деякі постанови Тридентського Собору (напр., у справі подружжя).

У 1720 році відбувся Замойський Синод, вже після приєднання галицьких єпархій до Української Греко-Католицької Церкви. Головною причиною скликання синоду була потреба нових законодавчих актів для подальшого життя і розвитку УГКЦ.

Цей синод прийняв низку правил і законів, які опісля були спеціальним способом затверджені і набрали сили універсального права в УГКЦ у майбутніх століттях. Нам необхідно ознайомитися із законами Замойського Синоду, бо вони становлять підставу партикулярного права нашої Церкви.

У 1891 році відбувся Львівський Синод, який підтвердив багато правил попередніх провінційних синодів, даючи нові напрямні правила та закони для подальшого життя нашої Церкви.

43. Дати суспільно-юридичну оцінку незнання або помилки щодо канонів

Незнання або помилка щодо законів, які визначають недійсність або позбавляють здатності, не заважають їх наслідкам, хіба що закон постановляє виразно щось інше. Не припускається незнання або помилка щодо закону, кари або щодо власного чи чужого загальновідомого факту, зате припускається це щодо чужого незагальновідомого факту, поки не буде доведене щось протилежне.

Незнання - це брак відповідного знання. Помилка - це неточне, невідповідне пізнання чогось. Неувага - це відсутність належної уваги. Забуття - це втрата набутого знання.

Канонічне право, беручи до уваги свою специфічну мету, мусить вважати більше від цивільного права на суб’єктивні елементи волі людини. Тому відносно незнання і помилки закону треба знати такі принципи:

1) Відносно законів, що визнають недійсність або позбавляють здатності, незнання і помилка не мають юридичного відношення. Наслідки дії таких законів спрямовані на збереження і розвиток публічного добра. Тому вони залишаються незмінними незалежно від факту чийогось незнання якоїсь уневажаючої перешкоди. Наприклад, це не має ніякого впливу на подружжя, яке було б недійсним, якщо було б укладене без відповідної диспензи - звільнення від перешкоди.

2) Юридична ефективність карних законів і кари взагалі при наявності незнання і помилки. У даному випадку незнання і помилка діють відносно карних санкцій. Отже, вони можуть бути, залежно від обставин, виняткові (eximentes), полегшуючі (atténuantes) або обтяжуючі (aggravantes).

3) Незнання і помилка щодо фактів.

У цьому випадку треба розрізняти:

А. Факти особисті й факти, відомі іншим особам, як і факти щодо закону та кари - незнання і помилка не припускається.

Б. Факти, не відомі іншим особам - незнання і помилка пршіуі каються, доки не будуть спростовані.