40. Дати оцінку зміни церковного закону та її зовнішніх і внутрішніх причин

Закон може і мусить бути модифікований, а деколи цілковито скасований, пристосовуючись постійно до реальних потреб Божого народу, щоб зиконати своє завдання й досягти своєї мети. В загальному закон може бути змодифікованим або зовсім припинити дію з внутрішніх або зовнішні причин.

Внутрішні причини зміни або припинення дії закону виступають тоді, коли:

1. Закон втрачає раціональність, стаючи шкідливим, несправед¬ливим, або таким, що суперечить фундаментальним правам людини або правам церковним;

2. Закон морально неможливо виконати;

3. Закон не має жодної користі через зміни обставин;

4. Закон стосується всієї спільноти або принаймні її більшості, але не на якийсь коротко визначений час, а радше постійно, дефінітивно і безперервно.

Закон, що припинив свою дію, не поновлюється, навіть якби повернулися обставини, подібні до тих, у яких його було прийнято. Щоб він знову став чинним, необхідна його нова промульґація.

Зовнішні причини зміни, припинення дії закону. Модифікація або комплектна зміна закону ззовні може відбутися одним з трьох способів:

1. Через пряму відміну закону законодавцем.

2. Через юридичний звичай, коли за ствердженням законодавця підтверджується даний звичай, навіть якби він був проти закону.

3. Через невживання закону. Завжди за згодою законодавця.

Цілковита або часткова зміна закону може відбуватися одним з двох способів:

1. Виразно, через формальний акт законодавця. Переважно це не відбувається з актом промульгації нового закону, але в момент, коли він вступає в силу.

2. Мовчазно, якщо видається новий закон, протилежний попередньому, або несумісний з ним, якщо цим самим робиться загальна реорганізація даної дисципліни,тим самим демонструючи намір відміни попередніх законів.

41. Дати оцінку змісту та суспільно-церковного значення конкордатів Ватикану з постсоціалістичними країнами

Дотепер існують три європейські соціалістичні держави, що підписали угоди з Католицькою Церквою, тобто Польща, Угорщина і Югославія.

1) Угода, укладена між представниками Республіки Польща і Польським Єпископатом 14 квітня 1950 року, не заслужила серед знавців конкордативного права якість конкордату, тому що вона була укладена між польським урядом і Польським Єпископатом без втручання, принаймні виразного, Апо¬стольської Столиці.

Зміст угоди між комуністичним урядом і польською Католицькою Церквою, які регулюють власні відносини, наступний:

1. Єпископат запросить духовенство, щоби в пасторальній праці в узгодженні з доктриною Церкви воно навчало вірних поваги до законів і державних властей.

2. Економічні, історичні та релігійні закони, а також історична справедливість вимагають, щоб повернені території назавжди належали Польщі.

3. Принцип, що Папа є найвищим компетентним автори¬тетом Церкви, стосується питань віри, моралі і церковної юрисдикції; в інших питаннях Єпископат дотримуватиметься законів польської держави.

4. Католицька Церква, засуджуючи, в узгодженні зі своїми принципами, будь-який злочин, воюватиме також з кримі¬нальними діяльностями підпільних груп, каратиме і засуджу¬ватиме, на основі канонічних норм, духовних осіб, винних в участі будь-якої антидержавної і підпільної акції.

5. Навчання релігії в школах: уряд не має наміру обмежувати теперішню умову навчання релігії, і програми навчання релігії будуть підготовлені шкільними авторами спільно з представниками Єписко¬пату. Влади не чинитимуть перешкод учням в участі в релігійних практиках поза школою.

6. Католицький університет в Любліні зможе продов¬жувати свою діяльність в середині актуальних обмежень.

7. Католицька преса і католицькі видавництва користува¬тимуться авторизаціями, встановленими відповідними законами і наказами влади, нарівні з іншими видавництвами.

8. Духовна опіка війська буде врегульована спеціальним статутом, виробленим військовими владами в згоді з пред¬ставниками Єпископату. У в’язницях релігійне обслуговування буде здійсню¬ватися капеланами, призначеними компетентною владою за пропозицією єпископа-ординарія. У державних і комунальних лікарнях релігійне об-слуговування хворих, які цього бажають, здійснюватимуть лікарняні капелани, що будуть винагороджені на основі спеціальних угод.

Цей протокол у знавців конкордативного права заслуговує якості конкордату, як різні угоди наднаціонального рівня, незважаючи на турботу, спрямовану на уникнення правдивих термінів конкордату, пакту і подібних.

У напрямку регуляції відносин між СФР Югославії і Апостольською Столицею представники уряду СФР Югославії і Апостольської Столиці здійснили три основні зустрічі: з 26 червня до 7 липня 1964 року в Римі; з 15 до 23 січня і з 29 травня до 8 червня 1965 року в Білграді; з 18 до 25 квітня 1966 року знову в Римі.

Уряд СФР Югославії допускає компетенції Апостольської Столиці у виконанні її юрисдикції над Католицькою Церквою в Югославії в тому, що стосується духовних питань і питань священичого чи релігійного характеру, якщо вони не суперечать внутрішньому порядку СФР Югославії.

Вважаючи, що контакти єпископів Католицької Церкви в Югославії з Апостольською Столицею є виключно релігійного і церковного порядку, можливість підтримувати ці контакти буде Гарантована єпископам Католицької Церкви в Югославії в майбутньому, як це було і в минулому.

Угода «Комунікат» між представниками угорського уряду і Апостольської Столиці 15 вересня 1964 року. Названу «практичну згоду» або повідомлення про домовленості відповідальних Апостольської Столиці і уряду Народної Республіки Угорщини, що отримали поглиблені обміни бачень у комплексі правових і фактичних питань, які розглядають відносини між Католицькою Церквою і державою Угорщини, знавці конкордативного права характеризують як конкордат.

Апостольська Столиця і уряд Народної Республіки Угор¬щини постановили затвердити зобов’язуючий документ для обох сторін, дії яких до цього часу привели до дискусій. Життя Церкви в Угорщині врегульоване угодою між урядом Народної Республіки Угорщини і римським католиць¬ким Єпископатом ЗО серпня 1950 року.