- •1. Визначити місце та значення канонічного права у католицькій церкві
- •2. Проаналізувати зміст та значення юридичних актів у канонічному праві
- •3. Розкрити природне право як право ідеальне і моральне
- •4. Дати оцінку історичним матеріальним і формальним джерелам церковного права
- •5. Охарактеризувати змістовну суть та значення в канонічному праві юридичного ефекту закону
- •6. Розкрити зміст та значення категорії фізичної особи в канонічному праві
- •7. Проаналізувати поняття права. Дефініція права. Право писане і живе.
- •8. Дати оцінку принципу вакансії закону
- •9. Проаналізувати історичні особливості розвитку канонічного права.
- •10. Означити канонічну суть юридичної особи.
- •11.Розкрити критерії і засади побутового права і моралі.
- •12.Визначити особливості застосування закону в канонічному праві.
- •13.Дати оцінку теологічних джерел канонічного права.
- •14. Вияснити зміст вкладу іі Ватиканського Собору в становлення канонічного права Католицької церкви.
- •15. Дати оцінку конкордатам як досконалій формі церковного публічного права.
- •16. Проаналізувати Святе Письмо як історичне джерело становлення канон. Права.
- •17. Визначити основоположні засади поняття церкви і церковного права.
- •18. Вияснити юридичні наслідки загальних та партикулярних законів церкви.
- •19. Дати оцінку суті інтерпретації карних церковних законів
- •20. Означити і охарактеризувати основні джерела канонічного права
- •21. Проаналізувати історично-суспільну парадигму церковних конкордатів.
- •22. Розкрити юридичне значення в канонічному праві місця проживання суб’єкта права
- •23. Розкрити юридичну природи і ефекти конкордату як міжнародного договору
- •24. Проаналізувати суть позитивного права
- •25. Виявити природу та особливості законодавчої влади в Церкві
- •26. Розкрити зміст і особливості розвитку канонічного права після іі Ватиканського собору.
- •27. Проаналізувати зміст поняття та класифікацію конкордатів
- •28. Дати оцінку суті та засад загально поділу права
- •29. Визначити природу і зміст суб’єкта
- •30. Проаналізувати концепцію загального поділу в канонічному праві
- •31. Охарактеризувати історичні й суспільно-церковні особливості церковного публічного права
- •32. Проаналізувати церковне публічне право в світлі соц.Доктрини Церкви
- •33. Розкрити особливості конкордату Ватикану з Португалією, Іспанією та Францією
- •34. Визначити роль законодавства римських і візантійських імператорів в становленні канонічного права
- •35. Дати оцінку проблемам світського та церковного публічного права
- •36. Охарактеризувати юридичну суть конкордату та його сучасні проблеми
- •37. Проаналізувати впливи богослужбових книг на становлення церковного права
- •38. Розкрити юридичні особливості змісту і дії адміністративного акту
- •39. Визначити місце канонічних кодексів Київської церкви і кормчих книг в становленні канонічного права
- •40. Дати оцінку зміни церковного закону та її зовнішніх і внутрішніх причин
- •41. Дати оцінку змісту та суспільно-церковного значення конкордатів Ватикану з постсоціалістичними країнами
- •42. Розкрити роль синодів та соборів Київської церкви доберестейської доби в становленні канонічного права
- •43. Дати суспільно-юридичну оцінку незнання або помилки щодо канонів
- •44.Розкрити проблеми походження і становлення церковного публічного права.
- •45.Проаналізувати історичні особливості становлення церковних звичаїв як джерела канонічного права.
- •46.Вияснити основні принципи й суть автентичного тлумачення законів та його різновиди. Автентичне тлумачення у формі закону.
- •47.Виявити історичні особливості й дати загальну оцінку діючих конкордатів Католицької Церкви.
- •48. Окреслити й розкрити засадничі правотворчі риси перших чотирьох Вселенських соборів.
- •49.Охарактеризувати юридичні особливості судового й адміністративного тлумачення церковних законів.
- •50.Розкрити історичні проблеми та особливості розвитку церковного публічного права.
- •51.Обгрунтуйте юридичні основи конкордату Ватикану з Італійською республікою.
- •52.Дати оцінку засадничих правотворчих здобутків п’ятого-сьомого вселенських соборів.
- •53. Проаналізувати наслідки доктринального – юридичного і звичаєвого тлумачення церковних законів.
- •54. Дати оцінку впливу соціального вчення Католицької церкви на церковне публічне право.
- •55. Виявити зміст та суспільно – церковне значення конкордатів конкордатів Ватикану з латиноамериканськими країнами.
- •56.Проаналізувати номоканони Візантійської церкви Івана Схоластика і Фотія
- •57. Обгрунтувати юридичні засади та розкрити суть поняття браку виразного припису церковного закону.
- •58. Розкрити взаємозв’язок юридичного і суспільного в канонічному праві.
- •59. Проаналізувати зміст конкордату Апостольської столиці з Німеччиною,Австрією і Швейцарією.
- •60. Вияснити засади припинення припинення церковного закону.
- •61.Проаналізувати особливості функціонування конкордату як форми узгоджувального права.
- •62. Означити й розкрити канонычну дыю адмыныстративних законів
- •63. Проаналізувати значення церковних уставів князів Володимира Великого і Ярослава Мудрого для становлення церковного права
- •64. Розкрити суть, поділ та класифікацію поняття звичаю в церкві.
- •65. Проаналізувати канонічні особливості функціонування звичаїв
- •66. Обґрунтувати роль звичаю та його класифікації в канонічному праві
- •67. Проаналізувати суть об’єкту і мети церковного закону
- •68. Розкрити особливості і юридичну природу конкордатів Католицької церкви
- •69. Дати оцінку принципу вакансії закону.
- •70. Виявити суть і дію позитивного права.
- •72. Дати юридичну оцінку проблеми затвердження звичаю
- •73. Обгрунтувати історичні та суспільно-теологічні засади конкордатів Апостольської Столиці.
- •74. Розкрити природу і зміст адміністративних актів.
- •76. Дати юридичну оцінку проблемі усунення звичаю в церкві
- •77. Визначити значення та роль конкордатів в розвитку суспільної парадигми католицизму.
- •78. Охарактеризувати загальні засади юридичної дії адміністративного акту.
- •79. Дати оцінку рішень Берестейського собору 1595-1596 рр. Щодо становлення канонічного права в угкц.
- •80. Окреслити зміст адміністративних актів і суть поняття декрету, наказу й рескрипту
- •81. Проаналізувати особливості законодавчої влади в Католицькій церкві.
- •82. Розкрити юридичну природу і зміст спеціальних (доповнюючи) адміністративних актів (диспенз).
- •83. Визначити і охарактеризувати основні юридичні ефекти, пов’язані з постійним і тимчасовим місцем проживання суб’єкта права.
- •84. Проаналізувати проблеми публічного права.
- •85. Визначити суть суб’єкта і об’єкта конкордату.
- •87. Розкрити юридичні принципи та зміст і роль поняття сумніву в церковних законах.
- •88. Визначити вклад Кобринського собору (1626 р.) в становлення канонічного права Укр.-Білор. Церкви
- •89. Дати аналіз та оцінку влади, компетентної видавати й тлумачити декрети,накази, рескрипти
- •90. Охарактеризувати о-т і с-т церковного закону
- •91. Дати оцінку декрету як особливої форми адміністративного акту.
- •92. Розкрити суспільно-релігійну класифікацію церковних законів
- •93. Визначити зміст і дію спеціальних форм адміністративних актів
- •94. Проаналізувати канонічні принципи рішень соборів і синодів угкц в др.Пол. Хх ст.
- •95. Обгрунтувати основоположні засади поняття особи, її повноліття та вживання розуму в канонічному праві.
- •96. Визначити особливості і теологічно-юридичну суть законодавчої влади в церкві.
- •97. Дати оцінку змісту і дії рескрипту як спец. Фрми адміністративних актів
- •98. Вияснити значення та зміст поняття юридичної особи і суттєвих елементів юо.
- •99. Охаректеризувати загальні проблеми юридичної ефективності церковного права
- •100. Проаналізувати засаду і дію привілею як спец. Форми адміністративних актів
- •101. Розкрити природу і властивості церковного закону
- •102.Дати тлумачення юридичного акту та факту. Суттєві елементи юрид. Особи
- •103. Проаналізувати юридичні засади і наслідки незнання і тлумачення законів в Церкві.
- •104.Визначити джерела й особливості дії партикулярної диспензи
- •105. Вияснити історичні та церковно-юридичні традиції класифікації церковних законів.
- •106. Охарактеризувати засадничі риси дефектів юридичних актів та понять згоди і поради при юридичному акті.
- •107. Розкрити особливості і критерії класифікації церковних законів.
- •108. Дати оцінку юридичного значення та змісту спеціальних адміністративних актів.
- •109. Проаналізувати значення Замойського собору (1720 р.) в становленні канонічного права Українсько-Білоруської церкви.
- •110. Вияснити зміст та юридичне значення адміністративного акту, його виконання та припинення дії.
- •111. Проаналізувати мету і властивості церковних законів.
- •112. Визначити правничі засади та вклад Львівського синоду (1891 р.) угкц в становленні канонічного права церкви.
- •113. Виявити юридичну суть поняття привілею, диспензи й епікеї (???) в канонічному праві.
- •114. Обґрунтувати засади і значення промульгації (оприлюднення) закону в канонічному праві.
- •115. Виявити особливості церковного і публічного права.
- •116. Охарактеризувати особливості і зміст церковних адміністративних актів.
- •§ 2. Адміністративними актами зокрема є:
3. Розкрити природне право як право ідеальне і моральне
Ідеалісти вважають, що зміст природного права мусить змінюватися в залежності від рівня культури та моральних поглядів суспільства. Природне право в розумінні ідеалістів - це прообраз, або неосяжний зразок для позитивного права. За своєю суттю природне право - це сукупність вимог, які ставить суспільство або його окремі верстви до законодавців держави. Це не випадково, що революції нових часів відбувались під прапором природного права. Деякі представники ідеалізму визначають природне право як внутрішній закон нашого розуму, додаючи, що це право тотожне правді, що воно є виміром законів логіки і не може відходити від правди. Природне право, однак, не може виявлятись у вигляді будь-яких загально зобов’язуючих всіх членів суспільства законодавчих норм. Природне право не є сукупністю норм формального права, а лише сукупністю моральних та одночасно і правних вимог. Вимоги ці визначають можливий, в певну добу і в певному суспільстві, мінімум зовнішньої свободи для кожного члена суспільства, однак свободи, обмеженої свободою інших індивідів у такій мірі, в якій цього вимагає добро цілого суспільства. Вимоги природного права, основані на ідеї справедливості, не можуть не узгоджуватися з вимогами моралі, а не дають нам ані підставу визнати це право як право моральне та рівночасно як право ідеальне, що стоїть над державою і поза нею, тоді як право позитивне є лише в державі. Визнання існування природного права має не лише теоретичне, а й практичне значення лише завдяки ідеї справедливості, що її дає природне і моральне право, яке стоїть понад позитивним правом, для якого служить основою, критерієм та ідеологією. Природне право, як право ідеальне, має одну мету - запровадити у відносини людей засади правди і справедливості.
4. Дати оцінку історичним матеріальним і формальним джерелам церковного права
У праві Церкви розрізняють два типи правових джерел: внутрішні, або матеріальні, які творять право, у тому числі і без втручання церковного законодавця, та зовнішні, або формальні, якими власне і є окремі канонічні закони чи норми. Перші тісно пов’язані з проблемою єдності канонічного права, другі — з довгим процесом кодифікації церковних законів.
Презюмуєтся, що норми церковного (людського) права не можуть суперечити праву божественному. Проте в повсякденній практичній діяльності на книги Святого письма, як правило, не посилаються, а переважно використовують право, створене церквою. В епоху визнання християнства в Римській імперії діяло правило, щоб в кожній церковній області місцеві єпископи не рідше одного разу на рік збиралися на собор для обговорення загальних справ і вирішення питань, викликаних місцевим церковним життям і практикою. Постанови обласних (помісних) соборів, що вирішували проблеми і встановлювали правила поведінки для християнської громади, стали одним із джерел канонічного права. Спочатку вони мали регіональний характер, оскільки були обов'язкові тільки для церков тієї області, де собор був вищою церковною інстанцією. Але у зв'язку з тим, що підвалини церковного життя були однакові в різних провінціях, правила деяких обласних соборів стали застосовуватися і в інших церковних областях, ставши джерелами права для всієї церкви. Подібного значення набули, зокрема, рішення семи обласних соборів, що проходили в IV і V століттях: анкірський (314), неокесарійський (314), антіохійський (341), сардинський (344), гангрський (362-370), лаодикійський (343-381) і карфагенський (419). Щоб приймати рішення, обов'язкові для всієї християнської церкви, почали збиратися надзвичайні собори, на які запрошувалися представники всіх патріархій. Вони дістали назву Вселенських соборів, а їх рішення — Постанови Вселенських соборів — стали найважливішими джерелами канонічного права. Загального визнання дістали сім Вселенських соборів — Перший Нікейський (325), Перший Константинопольський (381), Ефеський (431), Халкідонський (451), Другий Константинопольський (553), Третій Константинопольський (680), Другий Нікейський (787). Слід зазначити, що вже на цьому етапі становлення канонічного права виникли розбіжності між Східною і Західною церквами з приводу рішень Вселенських соборів. Східна і Західна церква не визнають окремих правил цих соборів. У середині XI — першій половині XIII століття церковні юристи розробили вчення про те, що тільки санкція Папи Римського повідомляє собору статус “Вселенського”. З 1123 року папи відновили скликання Вселенських соборів, внаслідок чого католицька церква налічує тепер 21 Вселенські собори. Після розколу церков на Сході перестали скликати періодичні собори. Їхнє місце посів постійний собор (синод) при константинопольському патріархові. Поступово він став головним органом церковного законодавства, а його акти — Постанови синоду — стали невід'ємним джерелом канонічного права Східної церкви. Одним з найважливіших джерел канонічного права на Заході стали Папські декреталії (декрети). Уже в V столітті ці акти мали не менше значення, ніж соборні постанови, і включалися в усі збірники канонічного права. За часів Папської революції Григорій VII у Диктатах прямо закріпив своє виключне право видавати нові закони відповідно до потреб часу, визнавати або не визнавати книги канонічними і скликати Всесвітні собори. Відповідно до вчення Гугуччіо, яке офіційно визнано католицькою церквою, Папські декреталії почали розглядатися вище соборних канонів.Наукові трактати авторитетних богословів, офіційно визнані церквою, аналізували і давали тлумачення існуючим нормам канонічного права. На Заході до таких належать праці Граціана, Гугуччіо, Іоанна Германия, на Сході — твори Олексія Арістіна, Іоанна Зонара і Федора Вальсамона тощо. Так, праця “Декрети”, видана Іоанном Граціаном близько 1140 року, вплинула на подальший розвиток всього канонічного права Західної церкви. Граціан став вважатися творцем каноністики (науки канонічного права). Ця праця була не тільки систематичною збіркою джерел церковного права, але водночас і коментарем до них. Граціан відповідно до схоластичного методу виявляв розрізнення між суперечними або не цілком ясними положеннями і ставив питання, що вимагали вирішення в теорії та на практиці. “Декрет” був поділений на три частини. Перша охоплювала 101 “розходження”, причому 20 перших були присвячені загальним питанням і джерелам, в інших йшлося про церковну організацію. Друга частина підрозділялася на 36 справ, у яких Граціан виокремлював численні “питання”, розглядаючи майнове, процесуальне, орденське і брачно-сімейне право церкви, а також систему покаяння. Третя частина, розділена на п'ять “розходжень”, трактувала церковні таїнства. Ще одним джерелом канонічного права є звичай. Церква не тільки не заперечує звичаї як джерело права, а й у деяких випадках прямо визнає їх дію в канонах Всесвітніх соборів. Однак для визнання звичаю від нього потрібно, по-перше, щоб він не суперечив духу як усієї церкви, так і природі того інституту, якого він стосується; по-друге, щоб його існування і дія могли бути доведені за більш-менш тривалий час. Якщо церковний звичай задовольняє цим вимогам, він може не тільки заповнювати прогалини церковного законодавства, але й у деяких випадках обмежувати його дію. |