26. Розкрити зміст і особливості розвитку канонічного права після іі Ватиканського собору.

Після II Ватиканського собору виникла потреба перегляду як східного, так і західного канонічного права. У 1972 році папа Павло VI створив Комісію для перегляду Східного Канонічного Права. Наслідком її майже двадцятилітньої праці стало проголошення у 1990 році нового Кодексу Канонів Східних Церков. Кількома роками раніше, у 1983 році, увійшов у силу новий Кодекс Канонічного Права Латинської Церкви.

25 січня 1983 року папа Іван Павло II проголошує новий Кодекс канонічного права. Характерні риси Кодексу 1983 року:

1) включав чотири етапи, на кожному з яких папська комісія мала справу з трьома різними збірниками норм і юридично важливих вказівок, зокрема з Кодексом 1918 року, документами II Ватиканського Собору та з післясоборовим законодавством;

2) був коротшим від свого попередника на 662 канони ( містив 1752 канони) включав7 книг (перша – Загальні норми; друга – про Божий народ; третя – про Церковне навчання; четверта – про Церковне завдання освячення; п’ята – майнові відносини Церкви; шоста – канонічні санкції; сьома – про процеси);

3) у Кодексі відсутні питання організації Римської Курії;

4) новий Кодекс часто відсилає до звичаїв і партикулярних законів, що зумовлює його структурну відкритість до подальшого розвитку;

5) у контексті правової систематики, Кодекс 1983 року цілком ґрунтується на вченні Собору про Церкву як communion (сопричастя), слово і таїнство вперше виступають як основні елементи церковної структури.

У Кодексі 1983 року, з одного боку, зроблена спроба усунути певні вади, що стосувалися методологічних засад, систематизації, тенденцій до централізації, з іншого, враховано норми старого Кодексу, щоб забезпечити правовій традиції Церкви постійність і тривалість, а також вчення II Ватиканського Собору, що дало б змогу канонічній традиції залишатися актуальною і розвиватися в світлі нового самоусвідомлення Церкви.

Кодекс 1983 року запроваджував нововведення, зокрема нова кодифікація церковних законів більше не керується першочерговим завданням систематично і раціонально формулювати канонічні норми, але намагається укласти їх відповідно до змісту віри; інше нововведення характеризується зміною ідентичності суб’єкта всієї правової церковної структури: вже не священнослужитель, а вірний є первинною категорією, що лежить в основі категорій мирянин, священнослужитель і монах.

27. Проаналізувати зміст поняття та класифікацію конкордатів

Конкордат — договір між Папою Римським і урядом певної держави, згідно з яким визначаються становище та привілеї католицької церкви у цій країні.Для залагодження чи запобігання конфліктів з державами в західноєвропейській юридичній практиці був вироблений особливий вид законодавчих актів – конкордати. Конкордат – це угода між Римсько-католицькою Церквою в особі папи і державною владою з питань, які стосуються становища Католицької Церкви в тій чи іншій країні. Перший з таких конкордатів – Вормський 1122 р., який поклав кінець боротьбі за інвеституру – призначення на церковні посади шляхом прийняття компромісного рішення. Але саме слово "конкордат” отримує цілком визначене значення терміна лише в XV столітті.

Конкордати видаються у формі папської булли чи бреве, після попередньої угоди з державною владою, або у вигляді двох окремих актів: папського і державного, що утримують визнання за іншою стороною певних прав і привілеїв, або як документ, підписаний обома сторонами. У новий час остання форма угоди стала найбільш уживаною.Класифікації К. Щодо їхньої цілі К. миру, дружби, співпраці. Стосовно суб’єктів К. папські, соборові, єпископські; з державами конфесійними, мирянсь- кими, ідеологічно антирелігійними. За формою- з папською Буллою, подвійним одночасним і незалежним документом або з двостороннім актом. За змістом можуть бути згоди повні або часткові. За тривалістю К є необмеженого часу або дочасні. що конкордат не є інституцією, яка зберегла певні характеристики і певні дефінітивні й постійні аспекти упродовж історії і в різних країнах. Задля цього в конкор-дативній інституції потрібно уникати будь-якого догматизму в матерії, будь-якої можливості абсолютизувати визначені форми або юридичні інструменти, які через свою природу є змінними, відносними і зумовленими.Конкордативний інститут не є необхідним, але хочемо ствердити, що Церква фактично і у визначений історичний момент прийняла цю умову і використала такий інструмент, тобто дочасну і змінну юридично-позитивну інституцію, що є на шляху подолання.