Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
заготовки на екзамен.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
212.83 Кб
Скачать

24. Проаналізувати суть позитивного права

Позитивне право - це сукупність раціональних, стабільних, відповідною владою санкціонованих норм людської поведінки у засягу соціальної справедливості.Основна функція правної норми впливати на поведінку людей. Тому в ній містяться передусім наказ та санкція, які є необхідною вимогою і функцією всіх без винятку правних норм. Наказ же встановлює обов'язок, визначає обов'язкову поведінку людей. Але правні норми творять рівночасно наказ і повноваження, тобто наказ і надання, обов'язки і повноваження. Характер санкцій відрізняє юридичну норму від норми морально-етичної. Суттєва різниця між нормою етичною й юридичною полягає в тому, що норма чисто моральна стосується індивіда як такого, а норма юридична розглядає людину і її справу як члена спільноти.

Юридичний закон є завжди законом етичним, а закон етичний не завжди є законом юридичним. Не всі норми, що регулюють людські відносини, є юридичними, а лише ті з них, які стосуються людської справедливості, встановляюючи те, що кожному належить. Таким чином, природне право вдячності не є юридичним законом, так само як і закони, які стосуються Бога.Правний порядок є єдиною характеристикою співжиття у спільноті. Правний же порядок - це дотримання правних норм, що є й чинністю права.

Щоб забезпечити чинність права, мусять існувати певні сили, наявність яких давала б членам суспільства переконання, що правні норми із об'єктивних наказів перетворюються у відповідні конкретні дії. Інакше кажучи, за правними нормами мали б стояти якісь сили, які вимагали б від кожного члена суспільства здійснення правних обов'язків та дотримання правних приписів. Саме тут, особливо в цивільному праві, йдеться про санкції, примус, застосування сили у випадку нехтування нормою. Закон боронить справедливість не партикулярну, а соціально-легальну, яка дбає про спільне добро.

25. Виявити природу та особливості законодавчої влади в Церкві

Законодавча влада є однією з функцій управління у Церкві. Вона належить до різних органів управління, кожний з яких має свою компетенцію і територію дії.

Вселенський Архієрей, наступник св. Петра, Папа Римський, найвищий пастир у Церкві й вікарій Христа, силою свого примату має звичайну, найвищу, повну, безпосередню й універсальну владу в Церкві, яку може завжди вільно виконувати (кк. 43-54).

Дикастерії Римської Курії, або Конґреґації, що допомагають Римському Архієреєві в управлінні Церквою, самі по собі не мають ніякої законодавчої влади.

Синод єпископів, що діє при Апостольській Столиці, за своєю природою має лише дорадчий голос. Може діяти і вирішувати винятково, в докладно визначених справах, і якщо це виразно було йому доручене Вселенським Архієреєм. Рішення Синоду єпископів, як і Колегії єпископів, мусять бути ратифіковані Папою Римським.

Єпархіальні єпископи і дорівняні до них прелати

Провінційні Синоди. Синод єпископів патріаршої Церкви

Головні настоятелі чинів і генеральні капітули інституцій життя, посвяченого Богові й апостолятові. У монастирях Настоятелі і Капітули мають ту владу, яка окреслюється загальним правом і уставом. Тобто згідно з приписами кан. 979, де визначена влада керування

§1. У Чинах і Згромадженнях Настоятелі і Капітули мають ту владу, яка визначається загальним правом і статутами. §2. Уклирицьких Чинах і Згромадженнях папського або патріаршого права Настоятелі і Капітули мають, крім того, владу управління як для зовнішнього, так і для внутрішнього суду згідно із приписами статутів. А вкан. 512 §1 виразно зазначається: Генеральна Капітула, яка, згідно із статутами, є вищою владою, повинна так утворюватись, щоб, представляючи весь Чин або Згромадження, стала справжнім відображенням його єдності в любові.

Всі папські інституції і згромадження, за винятком клерикальних, як і всі інституції єпархіального права та клерикальні й непапські, не мають законодавчої влади. Влада, яку вони мають, є владою церковною і публічною, хоч і не юрисдикційною й законодавчою, бо затверджена Церквою.

Силою кан. 505 §§1-2 конституції чинів і згромаджень та спільнот посвяченого життя і апостольської праці мають бути підтверджені компетентною владою Церкви і не можуть бути змінені без її дозволу. Такою владою є Апостольська Столиця для чинів, згромаджень та інституцій папського права, патріарх - для інституцій патріаршого права, єпарх - для інституцій єпархіального права.