18. Вияснити юридичні наслідки загальних та партикулярних законів церкви.

В кан. 1491 §1 говориться: Закони, видані найвищою владою Церкви, зобов’язують повсюдно усіх, для яких вони були видані, хіба що були видані для визначеної території; інші закони мають силу тільки на території, на якій влада, яка проголосила закони, виконує повноваження управління, хіба що щось інше застерігає право або воно випливає з природи речі. Згідно з термінологією цього канону, церковні загальні закони є ті, які не зв’язані жодною територією, і мають свою силу на кожній території, де живуть вірні Католицької Церкви. Натомість партикулярні закони — це ті, що стосуються певної території.

Універсальні закони можуть бути загальними і спеціальними. Загальні закони зобов’язують, без різниці, усіх вірних Католицької Церкви. Закони спеціальні, натомість, зобов’язують осіб певних категорій вірних, клириків: священнослужителів, одружених, відлучених від Церкви чи священнодій і под. Тому в каноні говориться, що закони, видані найвищою владою Церкви, зобов’язують усіх, «для яких були дані на цілому світі».

Однак існують випадки, коли на означеній території загальний закон не зобов’язує:

якщо на даній території є інший звичай, який триває споконвіку, принаймні понад 100 років;

якщо є спеціальне звільнення від Папи Римського від такого загального закону на даній території;

якщо місцева ієрархія, маючи спеціальні повноваження, вносить цю зміну до загального права.

19. Дати оцінку суті інтерпретації карних церковних законів

Закони, які встановлюють кари або обмежують вільне виконування прав, або містять виняток із закону, підлягають стислому тлумаченню. До такого різновиду законів належать:

Закони карні, тобто такі, які встановлюють кару за можливий злочин, переступ, але які мусять бути обмежені до казусів, зазначених у законі, і не можуть бути застосовані до інших випадків. При визначенні кари, уникаючи зайвої жорстокості, треба належно розглянути та застосувати критерії обставин, які звільняють або зменшують відповідальність і кару, застосовуючи закон більш сприятливий щодо злочинця. Подібне тлумачення стосується законів, як зауваження, докори, покути.

а) Закони, що обмежують вільне користування правами.

Під певним оглядом такі закони є наказуючими або забороняючими, або такими, що можуть обмежувати вільне користування власними правами.

Наприклад, до таких випадків належать:

• закони, що визнають недійсність акта чи позбавлення здатності, irritantes et inhabilitantes (кан. 1495);

• закони подружніх перешкод (кк. 800-812);

• закони щодо прийняття до новіціату (кан. 450);

• закони щодо передбачуваних диспенз (кк. 759, 767,795 §1, н.1);

• закони щодо передбачуваних кар (кк. 1442, 1445, 1456, 1457, 1459);

• закони, які обмежують владу сповідника (кк. 474, 475, 734).

б) Закони, які містять виняток з закону. Пояснення такої формули, вжитої в кан. 1500, досить складне, і з приводу цього тривають широкі дискусії між каноністами. Деякі стверджують, що йдеться про партикулярні закони, які суперечать загальному праву або відрізняться від загального попереднього закону чи загального закону, який був проголошений після опублікування Кодексу. Тут йдеться про надання більш загального характеру даній нормі, до якої були б включені й встановлені винятки. Таким чином йшла б мова не про справжній виняток, а про спосіб, про доповнення і тлумачення закону.

Натомість інші каноністи переважно наголошують на тому, що будь-який виняток, здійснений поза Кодексом чи у самому Кодексі, входить до формули права. Однак вони підлягають точному тлумаченню, як, наприклад, у кан. 412 §2 щодо екземпцій, тобто звільнення ченців з-під влади єпарха місця, а взагалі, всі канони з обмежуючим додатком хоча або хіба, як кк. З, 5, 6, 1490, 1491 §4, 1494, 1497.

Сприятливі закони. Закони, які накладають кару обмеження, як і будь-яку іншу кару, підлягають стислому тлумаченню. Закони, які визначають якесь полегшення, привілей, повноваження, перед­бачають тлумачення вільніше й ширше. Наприклад, влада диспензувати не обмежується одним випадком від вільного волевиявлення законодавця.