66

1. Визначити місце та значення канонічного права у католицькій церкві

Право у Церкві як теологічна проблема не з’являється після виникнення Церкви, а існує ще перед Церквою і з Церквою, бо це право є постулатом і необхідністю цілого процесу історії спасіння. Отже, право у Церкві — це самостійна реальність і відмінна від усіх форм людського права, яка, однак, за своїм матеріальним змістом залишається суто людською.

Католицький каноніст Ганс Баріон зазначає, що віра та право перетинаються як мінімум у 2-х площинах: по-перше, в здатності віри набувати правової форми, не змінюючи своєї суті, а по-друге, в тому, що Церква не поділена на дві незалежні одна від одної дійсності, бо так звана правова Церква є не що інше, як легітимний самовияв Христової Церкви. Цей пункт Ганс Баріон пояснює, аналізуючи структуру догми. Це вияв віри, яка проголошена в формі права, а отже, формально набуває і правої норми, яка вимагає обов’язкового визнання змісту віри. Цей зміст віри як такий є елементом Божого права, який, набуваючи форми догмату, допомагає Церкві надати правового визна­чення. Другим спільним пунктом віри і права є логічний висновок з неодноразово проголошеного Гансом Баріоном принципу, що «церковне право — функція заданого поняття Церква». Цей принцип не означає, що церковне право є функцією довільно вибраного поняття Церкви, а що він є необхідним елементом її незмінної структури, коріння якого — в божественному устрої Христової Церкви, який гарантує вірність Церкви її походженню. Ця функція канонічного права тісно пов’язана з ієрархічним устроєм Церкви, бо, як охоче повторює Баріон, — ієрархія ґрунтується на Божому праві і в свою чергу творить канонічне право. Як Боже право воно (канонічне право) ґрунтується на Одкровенні, а як церковне право — на ієрархії. Спільно ці обидва елементи творять Церкву, яка таким чином є правовою. Хоч і передане через ієрархію, діюче канонічне право є нічим іншим, як продовженням існування заснованої Ісусом Христом Церкви.

2. Проаналізувати зміст та значення юридичних актів у канонічному праві

Юридичний акт, юридичне трактування справ і юридичний факт часто вживаються як рівнозначні терміни. Але в дійсності кожний з них має своє специфічне значення, що вказує як на теоретичну, так і на практичну різницю. Юридичний факт - чисто природна подія, як, наприклад, народ­ження, смерть, повінь, землетрус чи пожежа, що сталася самочинно. Юридичний акт може виникнути через невиконання чогось, через пропущення, недогляд, через що і можуть постати юридичні ефекти.

Для правосильності юридичного акту вимагається, щоб він був здійснений особою, здатною до цього і компетентною, і в ньому були наявні всі його конститутивні елементи, а також були виконані формальності і вимоги, встановлені правом для правосильності акту. Припускається правосильність юридичного акту, здійсненого згідно з приписами права в його зовнішніх елементах. Юридичний акт, здійснений під впливом зовнішнього насильства, вчиненого на особі, якому вона не могла ніяк опертися, вважається недійсним. Юридичний акт, здійснений під впливом іншого насильства або тяжкого і несправедливого страху або внаслідок підступу є правосильним, хіба що право передбачає щось іншеь однак може бути розірваний вироком судді або на вимогу потерпілої сторони чи її законних спадкоємців, чи також з уряду. Юридичний акт, здійснений внаслідок незнання або через помилку, яка стосується самої суті акту, або дотичить необхідної умови, є недійснийь у противному разі він правосильний, хіба що право передбачає щось інше, але юридичний акт, здійснений внаслідок незнання або через помилку, може дати підставу для скарги про його анулювання згідно з приписом права. Якщо право постановляє, що влада для здійснення юридичного акту потребує згоди або поради якогось збору осіб, то слід скликати збір згідно з приписом кан. 948, хіба що партикулярне право застерігає щось інше для випадків, установлених цим правом, в яких ідеться тільки про отримання згоди, а для правосильності юридичного акту вимагається одержання згоди абсолютної більшості присутніх.