21.Поняття: норма та порушення. Поняття: онтогенез, дизонтогенез

Проблема визначення ступеня "нормального розвитку" людини завжди була і є надзвичайно складною, відповідальною і багатоаспектною. На сьогодні стратегічним вважається особистісно-орієнтований підхід. Це, безперечно, потребує від фахівця володіння необхідними знаннями і навичками, що дадуть йому змогу забезпечити індивідуальну траєкторію розвитку не тільки так званої середньостатистичної нормальної дитини, а й такої, яка відрізняється від інших у межах від обдарованості до тяжких вад розвитку.

За визначенням Л. Пожар, дитина вважається нормальною:

а) коли рівень її розвитку відповідає рівневі більшості дітей її віку або старшого віку, враховуючи рівень розвитку суспільства, в якому вона проживає;

б) якщо вона розвивається відповідно до загальних напрямів, що визначає розвиток індивідуальних якостей, здібностей і можливостей, конкретно і однозначно домагаючись повного розвитку окремих складових та їх повної інтеграції, долаючи можливі негативні впливи з боку власного організму й оточення;

в) коли вона розвивається згідно із суспільними вимогами, що визначають як її актуальні норми поведінки, так і подальші перспективи її адекватного творчого соціального функціонування у період зрілості.

О.Р. Лурія визначив п'ять основних умов нормального психічного розвитку

— збереженість структур і функцій центральної нервової системи;

— збереженість аналізаторних систем;

— збереженість мовленнєвих систем;

— нормальний фізичний розвиток;

— адекватне вікові й можливостям виховання і навчання.

Слід зазначити, що спектр несприятливих умов, які порушують нормальний процес розвитку дитини, надзвичайно великий. Але умовно ці фактори можна поділити на зовнішні та внутрішні, або біологічні та соціальні. Враховуючи час негативного впливу на організм дитини серед патогенних факторів вирізняють: пренатальні (до початку пологової діяльності), натальні (під час пологів), постнатальні (після пологів і такі, що мають місце в період з раннього дитинства і до трьох років).

Причини порушень розвитку.Відхилення в розвитку дитини виникають в процесі внутріутробного розвитку, під час пологів, в період післяпологового розвитку або в результаті дії спадкових чинників. Мозок найбільш чутливий до різних несприятливих чинників в період від 3 до 10 тижнів внутріутробного розвитку. Якщо порушення виникають на пізніших етапах розвитку, вираженість дефекту може варіюватися різною мірою: від грубого порушення функції або її повної відсутності до легкої затримки темпу розвитку. Чинники, що несприятливо впливають в період вагітності : резус-несумісність крові матері і плоду, інтоксикація, токсикоз, порушення обміну речовин, інфекції, гіпоксія плоду, дія хімічних речовин, лікарських препаратів, радіації, вживання алкоголю, наркотичних речовин, шкідливі випромінювання, механічні ушкодження. В період пологів: обвивання пуповиною, асфіксія (киснева недостатність, задуха), затяжні або стрімкі пологи, родопоміч, родова травма.До природжених порушень відносяться спадкові генетичні поразки (синдром Дауна, дефекти зорового і слухового аналізаторів та ін.). Післяпологові придбані аномалії розвитку в основному є наслідками перенесених в ранньому дитячому віці захворювань : менінгіту, енцефаліту, поліомієліту, грипу, кору. Несприятливо впливають черепномозкові травми (забиття, струси).

Онтогене́з — індивідуальний розвиток організму з моменту утворення зиготи до природної смерті. Термін «онтогенез» вперше був введений Ернстом Геккелем в 1866 році. В ході онтогенеза відбувається процес реалізації генетичної інформації, отриманої від батьків.

Онтогенез ділиться на періоди: ембріональний (зародковий),постембріональний (післязародковий), або до репродуктивний, репродуктивний, пост репродуктивний.

Термін «дизонтогенез» (від грец., «Dys» - приставка, що означає відхилення від норми, «ontos» - суще, істота, «genesis» - розвиток) вперше було вжито Швальбе в 1927-му році для позначення відхилення внутрішньоутробного формування структур організму від нормального ходу розвитку.В даний час поняття «дизонтогенез» включає в себе також постнатальний дизонтогенез, переважно ранній, обмежений тими термінами розвитку, коли морфологічні системи організму ще не досягли зрілості. У широкому сенсі слова термін дизонтогенез-відхиляється від умовно прийнятої норми індивідуальний розвиток. Психічний дизонтогенез - порушення психіки в цілому або її окремих складових.

Основними типами психічного дизонтогенеза є:

Регресія - повернення функцій на більш ранній віковий рівень, як тимчасового, функціонального характеру (тимчасова регресія), так і стійкого, пов'язаного з пошкодженням функції (стійка регресія). Так, наприклад, до тимчасової втрати навичок ходьби, охайності може призвести навіть соматичне захворювання в перші роки життя. 

Ретардація - запізнювання або призупинення психічного розвитку. Розрізняють загальну (тотальну) і часткову психічну ретардації. В останньому випадку мова йде про запізнюванні або припинення розвитку окремих психічних функцій, окремих властивостей особистості.

Асинхронія, як викривлений, дисгармонійний психічний розвиток, характеризується вираженим випередженням розвитку одних психічних функцій і властивостей особистості, що формується і значним відставанням темпу і термінів дозрівання інших функцій і властивостей, що стає основою дисгармонической структури особистості і психіки в цілому.