10. Філософія епохи відродження.

Філософія доби Відродження – доби перехідної від феодалізму до капіталізму – є концентрованим вираженням тих велетенських змін, які відбувалися у той час у всіх царинах життя, включаючи й культуру, і які породили велетів духу в усіх її галузях: поезії, драматургії, живопису, архітектурі.

Представники: Леонардо да Вінчі (1452 – 1519), Миколай Коперник (1473-1543), Джордано Бруно (1548-1600), Галілео Галілей (1564-1642).

Ними було вироблене зовсім нове – антропоцентричне – бачення світу, в центрі якого була людина як найбільш досконала й прекрасна істота. Незважаючи на те, що Земля перестає вважатися центром Всесвіту, що визнаються його безмежність і можливість існування у ньому багатьох населених світів, людина проголошується вищою цінністю. Проголошується принцип гуманізму.

11. Загальна характеристика епохи Нового часу.

Періоди:

1. Філософія доби Відродження (ХІV – ХVI сторіччя);

2. Філософія періоду Реформації й ранніх буржуазних революцій (ХVII сторіччя);

3. Філософія Просвітництва (ХVIII сторіччя);

4. Німецьку класичну філософію (кінець ХVII – початок ХІХ сторіччя).

Філософія доби Відродження – доби перехідної від феодалізму до капіталізму – є концентрованим вираженням тих велетенських змін, які відбувалися у той час у всіх царинах життя, включаючи й культуру.

Представники: Леонардо да Вінчі (1452 – 1519), Миколай Коперник (1473-1543), Джордано Бруно (1548-1600), Галілео Галілей (1564-1642). Ними було вироблене зовсім нове – антропоцентричне – бачення світу, в центрі якого була людина як найбільш досконала й прекрасна істота. Незважаючи на те, що Земля перестає вважатися центром Всесвіту, що визнаються його безмежність і можливість існування у ньому багатьох населених світів, людина проголошується вищою цінністю. Проголошується принцип гуманізму.

Раціоналізм – філософія ХVII сторіччя, коли віра в людину та у всеперемагаючу силу її розуму стає свого роду відправним пунктом.

Представники: Френсіс Бекон (1561-1626), Рене Декарт (1596-1650), Блез Паскаль (1623-1662), Бенедикт Спіноза (1632-1677).

Однією з найголовніших проблем для філософів цього періоду стає проблема методу пізнання. Абсолютизація досягнень тогочасної науки, насамперед математики й механіки, і перенесення їх законів на всі явища та процеси призводить врешті-решт до створення так званої механістичної картини світу, згідно з якою світ і навіть людина почали розглядатися як певні механізми.

Представники: Давид Юм, Вольтер, Дені Дідро, Гольбах, Жан-Жак Руссо.

У добу Просвітництва продовжує панувати метафізичний погляд на світ. У центрі уваги залишаються також проблеми пізнання, але на зміну раціоналізму й теорії «вроджених ідей» приходять сенсуалізм, який абсолютизує роль чуттєвого пізнання, та еспіризм, прибічники якого вважають чуттєвий досвід єдиним джерелом вірогідного знання. Абсолютизація чуттєвого досвіду й твердження про те, що «світ нам дано лишень у відчуттях», стало підставою для виникнення суб’єктивного ідеалізму (представники: Дж. Берклі і Д. Юм).

Німецька класична філософія репрезентована такими славнозвісними іменами, як Еммануїл Кант, Фрідріх Вільгельм Йозеф Шеллінг, Георг Вільгельм Фрідріх Гегель, Людвіг Андреас Фейєрбах. У філософії були сформульовані тези і проблеми, що стали вихідним пунктом для різних напрямків суч. філософії. Серед цих проблем можна назвати, зокрема, проблему відчуження людини й проблему співвіднош філософії та науки.