8. Антична філософія

Античною філософією назив. філософію давньогрецького еленістичного, римського і олександрійського суспільств. Антична філософія є першою історичною формою зх. філософії.

Умови, що сприяли появі феномену античної філософії:

1. Географічно – кліматичні;

2. Культурно – історичні;

3. Соціальні.

4. Відносна зрозумілість античної міфології та її близькість до людини;

5. Талановитість, активність та рухливість стародавніх греків.

Етапи античної міфології:

1 - до сократівський: філософія виступає у вигляді натурфілософських ідей та шкіл (натурфілософія – це філософське осмислення природи).

Філософські школи: а. мілетська школа (Фалес, Анаксімен,Анаксімандр). Усії 3-х об’єднує пошук матеріальної субстанції першооснови і сутності всіх речей. Вбачали її у воді, повітрі (матеріалісти). б. школа Геракліта: світо упорядкований космос, вічний, безкінечний, керований універсальним законом логосом символом якого є вогонь. Висунув геніальні діалектичні здогадки про загальну мінливість світу («все тече все змінюється», «не можна ввійти двічі в одну й ту ж саму річку»). в. школа Піфагора: ідеалістична. Число вважав першоосновою світу та сутністю речей. г. Елейська школа: справжнє буття єдине, вічне, незмінне, усякі зміни у світі лише ілюзія, марево. д. Атомістична школа Левкіна і Демокріта: існує не тільки буття але й небуття. Буття – це сукупність атомів, а небуття – порожнеча в які атоми рухаються. Демокріта – це нестворені далі неподільні найменші матеріальні частини з яких складаються всі речі світу.

2 – класичний: антропоцентризм – філософський напрям згідно з яким людина вважається центром всесвіту найвищою метою всього, що відбувається у світі.

Філософські школи: а. школа софістів: вперше поставили людину в центр філософського пізнання. б. школа Сократа: в центр філософії поставив людину і морально – етичну проблематику. Мораль основував на розумі самосвідомості – «пізнай самого себе».

в. школа Платона: ідеалістична. Виділяв світ вічних нерухомих ідей (реальний світ) і світ мінливих конечних речей( нереальний світ). Перші прообрази(ідеальі моделі), яким наслідують другі. г. школа Арістотеля: коливався між матеріалізмом і ідеалізмом, рідко критикував Платона за визнання ідей першоосновою речей. Вважав матерію лише пасивною можливістю буття, щоб активізувати її потрібен вплив на матерію першорушія всесвіту бога.

3 – елліністичний: на перший план філософії виходить проблема особистості, а відправною точною всіх міркувань стає визнання людського щастя найвищим благом. Філософські течії: а. стоїцизм: проповідував незворушність, відстороненість від бід і радощів життя (засновник Зенон); б. школа Епікура: розвинув далі теорію Демокріта наділивши атоми траєкторією ( кредо: «Ціль життя задоволення»). в. скептицизм: філософські погляди , які сповідують сумнів і зневір’я в пізнавальні можливості людини.

9. Філософія Середньовіччя, її особливості.

Філософія Середньовіччя охоплює період від розпаду Римської імперії – до епохи Відродження. Більшість філософських систем Середньовіччя визначилися основними догматами християнства, насамперед догматом про Бога-Творця, яка радикально заперечувала атомістичні теорії античності. Оскільки найдосконалішим духом є Бог, то теологія (богослов’я) підноситься за цих умов на рівень найголовнішого знання, якому підпорядковуються всі інші види знання. Для середньовічної свідомості світ сприймається як двоїсте буття: справжній (божественний, небесний) і несправжній (земний, гріховний) світи. Цей поділ проходить через всю середньовічну філософію. Теоцентризм – ідея єдиного Бога-Творця, є центральним для християнського світогляду і філософії. Ця ідея доповнюється антропоцентризмом – уявленням про людину, як центром створеного світу, як вінцем творіння. У християнському світогляді утверджується ідея креаціонізму – ідея творення «з ніщо».

Періоди:

1. Апологетика (апологія – захист) – відстоювали християнські догми від нападів представників язичницьких релігій і від філософів – критиків християнства. Представники: Юстим Мученик, Квінт Тертуліан.

2. Патристика (патер – батько) – сукупність філософських доктрин християн-мислителів (отців церкви). Представники: Августин Блаженний, Григорій Місський, Василій Великий.

3. Схоластика (схола – школа) – філософія, яка зародилася в монастирських школах. Представник: Фома Аквінський, засновник філософії – томізм. Найвідоміші твори: «Сума проти поганців», «Сума теологія».

За Аквінським метою людського життя є спасіння, ця мета визначає, що знання повинне ґрунтуватися не тільки на розумі, а й на одкровенні.Щоб осягнути істину, яка дана нам в науках, потрібен розум, а вищі істини даються через одкровення, зокрема через Святе Письмо і теологію. Отже наука і теологія не суперечать одна одній, бо осягають різні світи: природу і Бога. Напрями:1. Номіналізм;2.Реалізм.