32. Наука як спеціалізована форма пізнання. Методи наукового пізнання

Метод пізнання – це сукупність процедур, за допомогою яких людина отримує істинне знання про світ; сукупність прийомів та операцій, теоретичного та емпіричного пізнання, а також практичного освоєння дійсності. Відмітною рисою методу пізнання є те, що він, як сукупність пізнавальних процедур, має відповідати об’єкту пізнання. Різні об’єкти та їх властивості вимагають різних способів пізнавальної взаємодії суб’єкта з об’єктом, через те, що різні властивості об’єкту, або навіть самі об’єкти можуть бути пізнані лише за допомогою відповідних методів. Науки, що вивчають різні за своєю якістю об’єкти, не можуть викор. одні й ті самі методи. Можлива різна класифікація методів пізнання:

1. Їх поділяють на емпіричні та теоретичні:

   1. До методів емпіричного пізнання належать: вимірювання, спостереження, експеримент.

   2. До теоретичних (раціональних):

      • Аналіз – розмежування предметів на складові частини з метою їх всебічного вивчення;

      • Синтез – це з’єднання раніше виділених частин, сторін, ознак, якостей чи відносин в єдине ціле;

      • Індукція – це такий метод дослідження і спосіб розмірковування, в якому загальний висновок будується на основі окремих посилань;

      • Дедукція – метод, в якому на основі загального знання робляться висновки окремого характеру;

      • Моделювання – це вивчення об’єкту (оригіналу) шляхом створення і дослідження його копії (моделі), яка заміняє оригінал з окремих сторін, якими цікавиться пізнання.

2. Методи пізнання можна класифікувати за ступенем спільності, за масштабами об’єктів, їх застосування. За такої класифікації ці методи можна розділити на:

1. Окремо наукові – застосування в окремих науках;

2. Загальнонаукові – застосовуються в багатьох науках;

3. Всезагальні – це методологічні настанови, на які орієнтуються більшість наук.

Наука, яка вивчає природу, специфіку і взаємозв’язок методів пізнання називається методологією

33. Поняття «суспільство» у філософії.

Соціальна філософія, як одна з галузей філософського знання, визначає специфіку і тенденції розвитку людського суспільства, механізми його утв та закони існування, місце в ньому людини, соц будову суспільства, рівні і форми його організації, спрямованість та сенс людської історії, духовні основи суспільства. Сусп є надскладною системою, яка формується в міру розвитку здатності людей відокремлювати себе від природи.

Філософія визначає 3 основні групи факторів, які обумовлюють розвиток людського суспільства:

1. Праця – специфічно людська доцільна діяльність.

2. Спілкування – колективний характер діяльності і життя.

3. Свідомість – пізнання, інтелект, духовний зміст людської діяльності.

Суспільство (соціум) – це система зв’язків і стосунків людей способом існування яких є виробництво.

Початок виникнення сусп.(початок соціогенезу) – 1,6 млн років тому. Завершення процесу соціогенезу 35-40 тис років тому.

Історичний розвиток уявлень про сусп:

1. Античність – сукупність людей які більш-менш вдало живуть за законами справедливості.

2. Середньовіччя – у християнській традиції «град земний», що прагне наблизитися до досконалості «граду небесного».

3. Нові часи – продукт взаємодії людей, заснований на їхній спальний трудовій діяльності.

4. Новітні часи – комунікація, взаємозв’язок людей за нормами які встановлюються в результаті добре організованої дискусії (Хабермас) .

5. Філософське – система зв’язків та відносин, в яких людина реалізує свою сутність.

Теоретичні моделі суспільства:

1. Натуралістична – нехтує якісною різницею між сусп. і природою, суспільство – природне продовження розвитку космосу.

2. Ідеалістична – заснована на визнані вирішальної ролі ідей, міфів, духовності у згуртуванні людей в суспільстві.

3. Теологічна – різновид ідеалістичної моделі, яка вважає сусп. «градом земним», що розглядається як вторинний до «граду небесного».

4. Теорія первинності індивідного начала в суспільстві

5. Матеріалістична – основою суспільного життя є матеріальне виробництво і виробничі відносини, що склалися між людьми у процесі трудової діяльності. Людина є одночасно творцем і продуктом суспільства.

В сучасній філософії усвідомлення поняття суспільства пов’язане з інформаційною революцією, з формуванням загальнопланетарної цивілізації.