30. Проблема пізнання у філософії. Суб’єкт і об’єкт пізнання.

Проблему пізнання досліджує розділ філософії гносеологія (гносео – пізнання, логос – вчення).

Суб’єкт пізнання – людина, яка володіє свідомістю, здатна споглядати і перетворювати світ.

Об’єкт пізнання – частина реальності на яку спрямована пізнавальна активність.

Пізнання – суспільно-історичний процес здобування, нагромадження і систематизації знання про природу, суспільство, людину та її внутрішній світ. В узагальненій формі пізнання подається як процес взаємодії суб’єкта і об’єкта.

Основні змістові акценти пізнання. Пізнання – це:

1. Процес здобування знань, створення образів, моделей, теорій реальності – інформативний аспект пізнання.

2. Прагнення оволодіти реальністю, проникнути в її приховані підвалини – активістський або вольовий аспект пізнання.

3. Бажання досягти найважливішого, найпозитивнішого для людини стану досконалості – смисловий аспект пізнання.

Філософські підходи до можливостей людського пізнання:

1. Гносеологічний оптимізм – людське пізнання не знає меж і спроможне продукувати надійні, ґрунтові, достовірні знання.

2. Агностицизму – заперечення принципової можливості для людини мати виправдані достовірні знання.

3. Скептицизм – висловлення сумніву як у позитивних можливостях пізнання, так і вйого повній неспроможності.

Види пізнання:

1. Життєво досвідне

2. Мистецьке

3. Наукове

4. Релігійно-містичне

5. Екстрасенсивне

Рівні та форми пізнання

Рівень пізнання	Об’єкт пізнання (завдання)	Форми пізнання	Результат пізнання
Чуттєвий	Окремі властивості та ознаки речей	Відчуття, сприйняття, уявлення	Створення образу реальності
Раціонально-логічний	Зв’язки, функції, відношення речей	Поняття, судження, умовиводи	Створення понять, учень, теорій, концепцій
Синтезу вальний (практична діяльність людини)	Синтез абстрактного мислення та наочного даного	Експеримент, досвід, практика	Підвищення рівня достовірності знання, вихід на нові обрії пізнання та діяльності

Отже, пізнання розвивається від чуття до абстрактного мислення та їх синтезу, у процесі якого людина знову отримує чуттєві враження, переходить до нових міркувань, тобто процес пізнання розвивається спіралеподібно, воно еволюціонує, нарощується

31. Теорія істини.

Питання про те, що є істиною здавна хвилювало філософів. Визначення істини, яке вважається класичним, дав давньогрецький мислитель Аристотель. Істина – це відповідність наших знань про дійсність самій дійсності.

3 концепції істини в сучасній філософії:

1. Відповідності – істинними вважаються висловлювання, що відповідають дійсності.

2. Когерентності – істинними вважаються узгоджені, несуперечливі висловлювання.

3. Прагматична – істинними є ті висловлювання, які перевірені практикою.

Основні ознаки істини

1. Об’єктивна – це передусім точне відображення об’єктивної дійсності.

2. Суб’єктивна – кожна людина пізнає світ по-своєму і має власний результат.

3. Конкретна – об’єкт необхідно розглядати в тих умовах місця і часу, в тих зв’язках і відношеннях, в яких він виник, існує і розвивається.

4. Відносна – істина, що змінюється з подальшим пізнанням.

5. Абсолютна – істина, що не змінюється з подальшим пізнанням.

Критерії істини – це те, що підтверджує об’єктивну істинність пізнання.

Критерієм (мірилом) пізнання є практика

Основні функції практики в процесі пізнання

1. Практика є джерелом пізнання, оскільки усі знання викликані до життя головним чином, її потребами.

2. Практика є основою пізнання, його руш силою. Увесь процес пізнання від початку до кінця обумовлений завданн і потребами практики.

3. Практика є метою пізнання, оскільки воно здійснюється не заради задоволення цікавості, а для здобуття знань, необхідних для перетворення світу, задоволення матеріальних і духовних потреб людей.

4. Практика є вирішальним критерієм істини, тобто дає змогу відокремити істинні знання від хибних уявлень.