2. Захист населення від безробіття та захист безробітних. Додаткові гарантії щодо працевлаштування.

Основою соціального захисту від безробіття та безробітних є обов’язкове соціальне страхування в комплексі з державними допомогами.

Принцип соціального страхування – перерозподіл економічної відповідальності за реалізацією соціальних гарантів між державою, роботодавцями та громадянами. Цей перерозподіл є головним джерелом матеріального забезпечення при безробітті, захворюванні, нещасному випадку, а також старості для всіх верств населення.

З огляду на це страхування можна визначити як систему правових, економічних та організаційних заходів щодо компенсації ризику безробіття.

До головних принципів організації страхування у разі безробіття можна віднести:

• особисту відповідальність – самі працівники беруть участь у фінансуванні страхування, розмір виплат залежить від попередніх внесків працівників і їхнього страхового полісу;

• солідарність – роботодавці, працівники і держава беруть фінансову участь у формуванні страхових фондів;

• загальність – страхування у разі безробіття поширюється на всі верстви населення, які потребують його, що відображається в законодавчому закріпленні гарантій реалізації прав застрахованих, порядку проведення відповідних виплат і надання послуг;

• обов’язковість (примусовість) страхування на випадок безробіття незалежно від волі й бажання роботодавців і застрахованих, що знаходить вираження в обов’язковому характері (за законом) виплати страхових внесків роботодавцями, працівниками і державою;

• державне регулювання – законодавче закріплення гарантій прав громадян на страхування у разі безробіття, контроль за рівнем виплат, якістю послуг і використання фінансових коштів за призначенням.

Допоміжні виплати мають переважно компенсаційний характер і спрямовані на підтримку найвразливішої частини населення та здійснюються за рахунок місцевих бюджетів.

Соціальний захист населення від безробіття нині здійснюється на основі Законів України «Про зайнятість населення» і «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» через систему заходів, а саме:

• захист від необґрунтованої відмови працевлаштування;

• безкоштовне сприяння в доборі підходящої роботи та працевлаштування відповідно до нахилів, здібностей, професійної підготовки, освіти з урахуванням суспільних потреб;

• виплата вихідної допомоги та збереження середньої зарплати на період працевлаштування працівникам, які втратили постійну роботу на підприємствах і організаціях;

• безплатне навчання безробітних новим професіям, перепідготовка у системі державної служби зайнятості;

• виплата безробітним допомоги по безробіттю. Держава сприяє незайнятим громадянам у поповненні їхньої трудової діяльності та забезпечує їм такі види компенсації:

а) надання особистих гарантів працівникам, звільненим з підприємств, установ та організацій;

б) виплата стипендій у період перепідготовки та включення її в безробітний стаж;

в) надання додаткової матеріальної допомоги безробітному громадянинові та членам його сім’ї з урахуванням наявності осіб похилого віку і неповнолітніх дітей.

Згідно зі ст. 17. Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» розмір страхових внесків щорічно за поданням Кабінету Міністрів України встановлюється Верховною Радою України відповідно для роботодавців та застрахованих осіб одночасно із затвердженням Державного бюджету України на поточний рік.

Видами забезпечення за цим Законом (ст. 7) є:

допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності;

допомога по частковому безробіттю;

матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного;

матеріальна допомога по безробіттю, одноразова матеріальна допомога безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні;

допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.

Видами соціальних послуг за цим Законом (ст. 7) та Законом України «Про зайнятість населення» є:

• професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації та профорієнтація;

• пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних та фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних;

• інформаційні та консультаційні послуги, пов’язані з працевлаштуванням.

Законом також встановлюються (ст. 22) умови та тривалість виплати допомоги по безробіттю залежно від страхового стажу.

Застраховані особи, визнані у встановленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески, мають право на допомогу по безробіттю.

Розмір допомоги по безробіттю (ст. 23) виплачується залежно від страхового стажу, до якого прирівнюється і загальний трудовий, а саме:

• до 2 років – 50 %;

• від 2 до 6 років – 55 %;

• від 6 до 10 років – 60 %;

• понад 10 років – 70 %.

Допомога по безробіттю виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру:

• перші 90 календарних днів – 100 %;

• протягом наступних 90 календарних днів – 80 %;

• надалі – 70 %.

Загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років.

Таблиця

Додаткові гарантії щодо працевлаштування.

Пунктом 1 ст. 5 Закону України «Про зайнятість населення» визначено, що держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, у тому числі:

а) жінкам, які мають дітей віком до шести років;

б) одиноким матерям, які мають дітей віком до 14 років або дітей-інвалідів;

в) молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних закладах освіти, звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якій надається перше робоче місце, дітям (сиротам), які залишилися без піклування батьків, а також особам, яким виповнилося 15 років і які за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, можуть як виняток прийматися на роботу;

г) особам передпенсійного віку (чоловікам після досягнення 58 років, жінкам – 53 років);

д) особам, звільненим після відбуття покарання або примусового лікування.