4. Утвор.Київської держави. Аскольд,Дір.

Сформована етнічна спільність існує як суспільна система, що самовідновлюється шляхом переваги етнічно однорідних шлюбів і передачі новому поколінню мови, культури, традицій. Більш стійке її існування забезпечує утворення держави. Протягом VII—VIII ст. союзи слов’янських племен перетворювалися на продержавні утворення — племінні княжіння, які згодом об’єдналися у державу.Археологічні знахідки, знайдені в південно-західних районах розселення східних слов’ян, свідчать, що їхня матеріальна культура має багато спільних рис. Тобто в VIII ст. на землях полян, деревлян, волинян, уличів, тиверців, східних хорватів сформувалася фактично єдина археологічна культура з незначними відмінностями. Вона характеризується однаковим рівнем соціально-економічного розвитку племінних об’єднань, подібними рисами в будівництві житла, виробництві, поховальних обрядах. Така подібність була важливою передумовою створення єдиної східнослов’янської держави із центром у південно-західному регіоні.Початок створенню середньовічної ранньофеодальної руської держави поклали союзи племен. Одним з найдавніших племінних союзів був дулібський, на що вказують археологічні матеріали й свідчення арабських писемних джерел. Політичним центром дулібів було Зимнівське городище, розташоване у верхів’ях Бугу. Із літопису відомо, що за часів візантійського імператора Іраклія (610—641 рр.) авари «воювали проти слов’ян і прилучили дулібів». Розгром аварами дулібського об’єднання дозволив полянам очолити державотворчий процес у слов’ян. Велике значення для процесу формування східнослов’янської держави мало заснування Києва.Літописна легенда розповідає про заснування Києва братами Києм, Щеком, Хоривом і їхньою сестроюЛибіддю. Кий, перший князь полянського союзу племен, побувавши на службі у Візантії, заснував городок Києвець на Нижньому Дунаї, але не зміг там закріпитися і вирушив до Подніпров’я, де заклав Київ. Дані археологічних досліджень указують на заснування Києва десь наприкінці V — у першій половині VI ст.

У «Повісті минулих літ» згадується про формування на середину IX ст. трьох державних об’єднань у слов’ян: Куявія (полянські землі із центром у Києві), Славія (землі ільменських словен із центром у Новгороді), Артанія (ймовірно, територія північно-східної Русі або Приазов’я). Приблизно одночасне формування державності у полян із центром у Києві та в ільменських словен із центром у Новгороді викликало дискусію навколо питання, які саме східнослов’янські землі відіграли провідну роль у процесі утворення Київської Русі — північ чи південь.Останніми представниками місцевої київської династії нащадків Кия були, ймовірно, Аскольд і Дір, за князювання яких поляни звільнилися від сплати данини хозарам. За часів Аскольда Київська держава посіла гідне місце серед найвпливовіших держав того часу — Хозарського каганату і Візантії — і почала впевнено виходити на міжнародну арену. У результаті вдалих походів на Візантію було укладено вигідні договори. Київська держава міцно утвердилася на узбережжі Чорного моря, яке в деяких джерелах того часу йменувалося Руським морем. Після походу 860 р. Аскольд і деякі представники правлячої верхівки прийняли християнство. Це викликало незадоволення численних прихильників язичницької віри.На півночі у Славії близько 860 р. на престол було запрошено норманського конунга (князя) Рюрика, для якого руські землі були головним об’єктом політичних і економічних інтересів. Рюрик помер 879 р., і престол через малолітство його сина Ігоря зайняв регент Олег, ймовірно, родич Рюрика.Олег 882 р. здійснив похід на Київ, убив Аскольда й захопив владу. Дата цієї події вказує на завершення утворення держави на значній частині території розселення східних слов’ян. Князь жорстоко розправився з населенням Новгорода, яке не бажало приєднуватися до Києва.

Прихильники так званої норманської теорії вважають, що утвердження при владі в Києві представників норманської династії відіграло винятково важливу роль у формуванні основ державності у східних слов’ян. Але факти з історії східнослов’янської державності переконливо свідчать, що вона формувалася незалежно від варягів. Поява варязьких дружинників і навіть князя норманського походження не вплинули суттєво на її утворення. Олег та його дружинники почали фактично служити Київській державі, яка до того часу вже пройшла довгий шлях розвитку.

Отже, саме Київ, який мав зручне географічне положення, став столицею об’єднаного князівства, провідним осередком східнослов’янської державності, головним політичним центром держави.

5.ЗМІЦнення давньоруськ держ за часів олега ігоря ольги святослава Після смерті Рюрика у 879 р. залишився його малолітній син Ігор, яким опікувався воєвода Олег. У 882 р., зібравши велике військо, Олег вирушив у похід на Київ. Існує думка, що його запросила туди місцева знать, невдоволена розпочатою князем Аскольдом християнізацією. Прибувши до Києва, повідомляє літописець, Олег заховав більшість своїх воїнів, а решті наказав удавати купців, які пливуть до Константинополя. Приставши до берега, вони запропонували показати свої товари князеві. Коли на берег прийшов Аскольд, варяги вбили його. Після цього Олег, імовірно,за допомогою невдоволеної Аскольдом знаті, захопив владу в Києві.

Унаслідок цих подій династія Києвичів припинила своє існування й утвердилася нова династія Рюриковичів. Відбулося об’єднання східнослов’янських Півночі і Півдня,розпочалося перетворення Київського князівства на об’єднану Давньоруську державу — Київську Русь. Своїм стольним градом, «матір’ю містам руським» Олег оголосив Київ.

Після смерті Олега у Києві почав княжити син легендарного Рюрика – Ігор. Своє правління він почав з утихомирення древлян, які після смерті Олега відмовилися платити данину. Ігор переміг їх і обклав ще більшою даниною.У 913 році Ігор розпочинає великий набіг на прикаспійські землі. За легендою, руські ратники на 500 кораблях спустилися вниз по Дніпру до Чорного моря. Потім обігнувши Кримський півострів, вони увійшли в Азовське море. Пройшовши по Дону і переставивши свої кораблі на колеса, вони опинилися на Волзі. Там Русичі розійшлися по приволзьким і закавказьким землям, почавши жорстоку помсту за всі колишні образи. Руси грабували майно, брали в полон жінок і дітей, проливали кров, палили села та міста. Розоривши багаті каспійські землі, Русичі на зворотньому шляху зустрілися з могутнім хазарським військом. У жорстокій трьохденній битві майже всі Русичі були перебиті.

У 941 році Ігор вирушає у похід на Царград. Його сучасники пишуть що у нього було не менше тисячі кораблів. На зустріч йому виступив грецький флот. Грецькі кораблі були озброєні пристроями, з яких пускали на ворогів знаменитий «Грецький вогонь», основою якого була нафта. Як тільки вороги зблизилися, греки розпочали свою вогняну зливу. Облиті нафтою кораблі Ігоря миттєво запалали і більшість суден було спалено. Так невдало закінчився похід Ігоря на Константинополь.

У 945 році Ігор вирушив до Древлян, щоб зібрати з них данин, яку було заведено на той час. Отримавши обіцяне з древлянської землі він відпустив військо і з маленьким загоном попрямував до міста Іскоростеня, щоб зажадати данини особисто для себе. Обурені повторним побором древляни напали на його слабку дружину. За легендою, Ігоря страчували дуже жорстоко. Його ноги прив’язали до двох дерев, які були силою нахилине в його бік, а потім стовбури цих дерев відпустили. Дерева випрямилися і розірвали Ігоря. Поховали київського князя недалеко від міста Іскоростеня. Далі, древлянський князь Мал спробував звільнити свої народи від рабства і загарбати київський престол. Та йому це не вдалося бо вдова Ігора – княгиня Ольга, дуже жорстоко придушила древлянське повстання.

Так почалися роки правління великої княгині Ольги.Після загибелі князя Ігоря від плем’я древлян, княгиня Ольга дуже жорстоко помстилася за свого чоловіка. Так, як син Ігоря був ще малолітнім, влада над імперією перейшла до рук його дружини Ольги.

Ольга правила дуже мудро і милосердно. На відміну від інших князів Київських Олега та Ігоря, які були постійно зайняти військовими походами і загарбанням земель, вона приділяла усю увагу внутрішньому стану самобутньої держави. Ольга їздила у всі закутки держави, долаючи 100 кілометрів і не боячись повстань непокірних племен. Як не дивно, але немає жодної згадки про те, що під час її правління були хоч якісь повстання. Вона постійно створювала нові міста і села, залишаючи після себе наглядачів і управних. Ольга упорядкувала збір данини від усіх куточків Київської русі, встановила чіткі розміри і місця, де повинний був відбуватися збір цієї данини. Всю данину ділили на три частини. Дві частини йшли до Києва а третя частина йшла у резиденцію Ольги, яка знаходилася у той час у Вишгороді.

Вона перша з Київських правителів прийняла християнство. У 957 році вона вирушила до Константинополя. Патріарх сам вихрестив Ольгу провівши обряд хрещення. Її хрещеним став візантійський імператор Костянтин Багрянородний. Після хрещення Ольга отримала християнське ім’я Єлена.

У 961 році, з допомоги княгині, київське військо ходило на допомогу візантійському імператорові Роману ІІ. Вона налагодила добрі зв’язки з Візантією. Багато купців і вояків тісно були зв’язані з двома великими державами. Постать княгині заслуговує на гідну увагу серед князів того часу. Вона своєю могутньою волею поєднала те, що захоплювали Київські царі до неї. Вона ж хитрістю чи добротою налагоджувала зв’язки з впливовими державами світу, задля благополуччя свого народу.

Ольга померла приблизно у 969 році, а гробниця княгині в наші часи зберігається у Софіївському соборі.

Святослав був сином князя Ігоря і княгині Ольги. Остання правила Руссю доки неповнолітній Святослав ще не змужнів.

Князь був відважним і суворим правителем і увійшов в історію як талановитий полководець. У 964 році він розпочав бойові дії на східних територіях. Він підкорює східнослов’янське плем’я Вятичів. Далі, він громить волзьких Бургар на берегах Волги. Це призводить до гострої сутечки з хазарським військом, яке на той час було дуже могутнім. Але Святослав завдає поразки Хазарському каганату. У знак перемоги він знищує його столицю на Волзі – Ітіль. З поразкою Хазарії русичі взяли під свій контроль Волзький торговий шлях. У 968 році Святослав цілком зосереджує свою увагу на Балканах. Він вирішує допомогти Візантії у війні з могутнім, на той час, Болгарським царством. На чолі величезного 60-ти тисячного війська він знищує своїх противників і бере під свій контроль болгарські землі. Разом з тим він захоплює заможні придунайські міста.Старший син Святослава, Ярополк правив тоді у Києві, середній Олег правив у Древлян, а молодший Володимир правив у Новгороді. Місто Переяславець на Дунаї стало його резиденцією.Коли могутність Святослава стала загрозливою для Візантії, вони посилають до Болгарських земель своє багатотисячне військо, яке вщент розбиває військо Святослава. Ослаблений Київський князь повертаючись додому потрапив у пастку Печенігів на берегах Дніпра. Там він і загинув.