2. Дословян.Народи.

Кіммерійці – найдавніший народ української історії, який був південним сусідом праслов'ян у X-VII ст. до н. е. Кіммерійці жили в південноукраїнських степах від Дону до Дунаю. Їх остаточне походження не з'ясоване. Кіммерійський народ складався з племен, об'єднаних у союзи на чолі з царями-вождями. Військо кіммерійців формувалось з загонів вершників, які були добре озброєними. Ці племена займалися скотарством, в якому провідне місце посідало конярство. Широкого розвитку у кіммерійців набуло мистецтво, яке носило прикладний характер. На кам'яних виробах висікались зображення різноманітної військової амуніції. За мовою кіммерійці, вірогідно, були іранцями. Розвиток їхнього суспільства був зупинений навалою скіфів.

Скіфи – один з найдавніших народів Стародавнього світу. Вони з'явились на території України в першій половині VII ст. до н. е., прийшовши зі Сходу, із степів між Каспієм, Уралом і Кавказом. Наприкінці VII ст. до н. е. скіфи остаточно підкорили місцеві племена, завершивши політичне формування Скіфії.

Про життя скіфів, їх побут, звичаї, релігію, суспільний лад, зовнішній вигляд докладно розповідає грецький історик і географ Геродот у своїй праці «Історія». Його розповіді підтверджуються археологічними дослідженнями скіфських пам'яток. Ядро Скіфії становили племена царських скіфів і скіфів-кочівників, які панували над усіма іншими племенами. Поблизу давньогрецького міста Ольвія жили калліпіди або елліноскіфи. Далі на північ мешкали скіфи-орачі, на схід від них – скіфи-землероби. Останні два народи, вважають дослідники, не були етнічними скіфами, а належали до праслов'янських, які потрапили під скіфський вплив. Північно-причорноморська Скіфія досягла свого розквіту в IV ст. до н. е., в часи правління царя Атея, який вів часті війни за контроль над причорноморськими землями. Ударною силою скіфського війська була кіннота. Воїн-скіф був одягнутий переважно в панцир, мав бойовий пояс і щит, а його голову захищав шолом. Арсенал скіфської зброї складався з невеликого складного лука, списа, дротиків, сокир, кинджалів, коротких мечів.

Лісостепові племена скіфів займалися орним землеробством, у них розвивалось скотарство, садівництво, різні промисли та ремесла. Про соціальне розшарування скіфського суспільства красномовно свідчать численні поховання скіфських володарів у вигляді курганів, в яких знайдено унікальні вироби із золота та срібла. Скіфська релігія була політеїстичною. Усі боги зображались у вигляді людини. В правому березі Дніпра. У VIII—IX ст., згідно з "Повістю временних літ" літописця Нестора, на території сучасної України проживали такі племена: поляни, які заселяли сучасні Київщину і Канівщину; древляни — Східну Волинь; сіверяни — Дніпровське Лівобережжя; уличі — Південне Подніпров'я і Побужжя; хорвати — Прикарпаття та Закарпаття; волиняни (бужани) — Західну Волинь; тиверці — землі над Дністром.

Характерним для політичної організації того часу було утворення племінних союзів. Найуспішніше етнічна консолідація проукраїнських племен відбувалася у Середньому Подніпров'ї, де головну роль відігравали племена полян. Наприкін. VI — VII ст. вони заснували нове державне утворення — Полянський племінний союз. Його очолював напівлегендарний князь Кий, котрий заклав Київ.

До полян тяжіли сусідні племена сіверян і древлян. У VII ст. всі вони почали об'єднуватися у федерацію племен, яку вже тоді називали Руссю. Наприкін. VIII — у першій пол. IX ст. на їхніх теренах утворилося стабільне проукраїнське державне об'єднання Руська земля.

Традиційним для праукраїнців було тваринництво. Розводили переважно велику рогату худобу і свиней, рідше овець, кіз, коней.

Основою ідеологічної сфери давніх слов'ян була язичницька міфологія, яка становила цілісну систему уявлень про світ і місце людини в ньому. Наші предки обожнювали природу в усіх її виявах. Навіть новий рік починався у березні, коли вона пробуджувалася.

Отже, протягом тисячоліття наші предки створили досить високу матеріальну і духовну культуру, яка стала основою для формування могутньої держави — Київської Русі.