32.Епоха Великої Руїни. Гетьмани України,їх політика (1663- 1587)

Доба Руїни – надзвичайно важкий для України період, коли після смерті Б.Хмельницького здобутки часів визвольної війни були значною мірою втрачені. Слід звернути увагу на те, що у вітчизняній історіографії немає одностайності щодо її хронологічних меж. Як правило, її датують 60–80-ми роками ХVІІ ст. Закінчення Руїни пов’язують з гетьмануванням І. Мазепи.

Причинами Руїни були:− розкол серед старшини – правлячої верстви українського суспільства;− посилення антагонізму між різними станами українського населення;− слабкість гетьманської влади, не здатної консолідувати народ;− боротьба геополітичних інтересів Російської держави, Турецької імперії, Речі Посполитої тощо.

Характерні ознаки Руїни:− загострення соціальних конфліктів як наслідку соціального егоїзму старшини, її зловживань, намагання реанімувати старі шляхетські порядки, ігнорування соціально-економічних інтересів не лише селян, а й простих козаків;− початок громадянської війни, що вела до розколу України за територіальною ознакою;− зміцнення у свідомості політичної еліти небезпечної тенденції до відмови від національної державної ідеї й висунення на перший план регіональних, а то й приватних політичних інтересів; згасання державної ідеї, повернення до ідеї автономізму;− звертання до урядів іноземних країн при розв’язанні внутрішньополітичних проблем України, які вміло грали на суперечностях, використовуючи їх у власних цілях;− жорстока боротьба за владу, зокрема за гетьманську булаву, в ході якої доходило навіть до знищення суперників (Чорна Рада, 1663 р. тощо). Одночасно Україна мала два, а то й три-чотири гетьмани які ворогували між собою і у своїй політиці орієнтувалися на різні країни;− поступове зменшення конструктивності і все більш деструктивний характер дій Запорозької Січі (небажання підпорядковуватися гетьманській владі, ігнорування загальноукраїнських інтересів, віддання переваги лише власним інтересам тощо).

Отже, в добу Руїни сталася трагедія розчленування українських земель між Річчю Посполитою і Росією згідно з договором між ними у селі Андрусів у 1667 р. Україна зникає як суб’єкт міжнародної політики і стає розмінною монетою в політичній грі її агресивних сусідів, об’єктом їхньої колонізації. Правда, на Лівобережжі в складі Російської держави ще зберігалась обмежена внутрішня автономія. Кожен новий обраний гетьман укладав окремий договір (статті) з московським урядом.

Гетьмани: І.Виговський - Після смерті Богдана Хмельницького (6 серпня 1657 р.) старшина обрала спочатку регентом, а незабаром і гетьманом України сподвижника Хмельницького, генерального писаря Івана Виговського. За часів Хмельницького Виговський був співтворцем великих планів гетьмана в зовнішній та внутрішній політиці. Він твердо тримався основної лінії Хмельницького – забезпечити самостійність України, утримуючи приязні стосунки з усіма її сусідами.

Ю.Хмельницький – (31 питання)

І.Самойлович - Лівобережний гетьман Іван Самойлович володів булавою з 1672 по 1687 рік, найбільш тривалий термін у тогочасній історії.

Від початку гетьманування Іван Самойлович звертав пильну увагу на прилучення до лівобережного Гетьманату Правобережжя. З цією метою сприяв організації спільного з російськими військами походу на правий берег Дніпра. Вів наполегливу боротьбу з правобережним гетьманом Петром Дорошенком, закидаючи йому наведення на українські землі турків. Іван Самойлович послідовно виступав проти відновлення влади польського короля над Правобережжям.

І.Самойлович мав на меті з’єднати українські етнічні землі, проте його заходи відповідали сподіванням Москви на обох основних для неї напрямках: подальшому урізанню самодостатності Гетьманщини та організації антидорошенківських дій.

Владу над Правобережною Україною Іван Самойлович втратив унаслідок Чигиринських походів 1677 і 1678 та укладення Бахчисарайського мирного договору 1681 року. Південна Київщина, Брацлавщина і Поділля залишалися за Ю.Хмельницьким, який визнавав протекторат Туреччини. Коли був змушений відступити перед потужною турецькою армією, Самойлович наказав місцеве населення переселити на Лівобережжя. Гетьман послідовно виступав проти укладення «Вічного миру» між Росією та Польщею. Коли ж російське керівництво, знехтувавши пропозиціями Самойловича, підписало у 1686 році «Вічний мир» з Річчю Посполитою, гетьман не приховував свого обурення.

Правовобережжя:Продовжуючи політичну лінію І. Виговського, спираючись на Запоріжжя й підтримку Речі Посполитої, Павло Тетеря намагався об'єднати під своєю владою Правобережну та Лівобережну Україну. Прагнучи розвивати союзницькі відносини з Польщею на засадах Гадяцького договору, правобережний гетьман вимагав від польського уряду:• підтвердити привілеї козацької старшини;• розв'язати церковне питання (скасувати залежність православної ієрархії від римо-католицької та повернути православним церкви, захоплені уніатами);• дозволити самостійні дипломатичні відносини з Молдовою й Волощиною;• розпочати мирні переговори з Московською державою тощо.Згодом П. Тетеря вступив у боротьбу з лівобережним гетьманом Я. Сомком, потім — з його наступником І. Брюховецьким, які робили спроби об'єднати всі українські землі під зверхністю московського царя.

П.Дорошенко (1627-1698) -Народився в м. Чигирині. Походив зі старого козацького роду, його дідом був Михайло Дорошенко — гетьман Війська Запорізького в 20-х роках XVII ст. Здобув широку освіту, добре знав латинську й польську мови. Брав участь у Національно-визвольній війні 1648—1657 pp. як козак і писар Чигиринського полку, виконував важливі доручення Б. Хмельницького, вів переговори з польським і шведським урядами.

Внутрішня політика. Прагнучи стабілізувати внутрішнє становище Правобережної України, П. Дорошенко за підтримки київського митрополита Й. Тукальського провів низку важливих реформ:• щоб позбутися залежності від козацької старшини, створив постійне 20-тис. військо з найманих частин, так званих серденят (сердюків), які відзначалися хоробрістю в бою та особистою відданістю гетьманові;• для зміцнення фінансової системи Гетьманщини встановив на українському кордоні нову митну лінію й почав карбувати власну монету;• проводячи політику колонізації незаселених земель, на степовому пограниччі утворив новий Торговицький полк;• намагаючись здобути підтримку серед народних мас, часто скликав козацькі ради, де вислуховував думку рядових козаків.

Зовнішня політикаРазом з активними заходами, спрямованими на реорганізацію внутрішнього державного життя України, П. Дорошенко розгорнув широку зовнішньополітичну діяльність. Стратегічною метою всієї внутрішньої й зовнішньої політики гетьмана було об'єднання під своєю владою Лівобережної та Правобережної України.

Після підписання між Московською державою та Польщею Андрусівського перемир'я 1667 року, умови якого абсолютно нехтували державні інтереси України, П. Дорошенко вирішив укласти воєнний союз із Кримським ханством і перейти під політичний протекторат Туреччини. У вересні 1667 року об'єднане українсько-турецьке військо, розпочавши воєнні дії в Галичині, змусило польський уряд визнати широку автономію Правобережної України і встановити українсько-польський кордон по р. Горинь.

Лівобережжя: І.Брюховецький (?-1668) -Народився в невеликому селищі біля Диканьки на Полтавщині.

На початку свого гетьманування І. Брюховецький проводив відверто промосковську політику. Одразу після обрання гетьманом він уклав з Московською державою Батуринські статті 1663 року, ставши першим з українських гетьманів, який поїхав до Москви.

Батуринські статті У цій угоді підтверджувалися Березневі статті, укладені ще Б. Хмельницьким. Вона також містила нові пункти:• гетьманська адміністрація зобов'язувалася забезпечувати харчами московське військо в Україні;• Україна мала повернути московським поміщикам селян-утікачів;• українським купцям заборонялося ввозити та продавати горілку й тютюн у Московській державі

Московські статті. 21-22 жовтня 1665 року між І. Брюховецьким і московським урядом був укладений новий договір, що значно обмежував політичні права України, посилював її військово-адміністративну та фінансову залежність від московського уряду. За Московськими статтями:• українські міста й землі переходили під безпосередню владу московського царя;• гетьманському урядові заборонялося всту-пати в дипломатичні зносини з іноземними державами;• обмежувалося право вільного обрання гетьмана: відтепер вибори мали відбуватися лише з дозволу царя й у присутності московських послів;• збільшувалася кількість московських військ в Україні, причому український уряд зобов'язувався безкоштовно постачати їм харчі;• військові гарнізони розміщувалися тепер, крім головних полкових міст, ще й у Полтаві, Кременчуці, Новгороді-Сіверському, Каневі й навіть на Запоріжжі (у фортеці Кодак);• збирання податків з українського населення (за винятком козаків) покладалося на московських воєвод і всі збори мали йти до царської скарбниці;• українська церква підпорядковувалася московському патріархові;• фактично лише козацький стан зберігав свої автономні права;• заборонялося використання в Гетьманщині фальшивих грошей, якими насильно розплачувалися на українських землях московські військові;• поверталися королівські грамоти на магдебурзьке право українським містам (забрані за наказом царя), зокрема Києву, Переяславу, Ніжину, Каневу, Чернігову, Почепу, Гадячу, Стародубу, Остру та ін.

Дуже скоро промосковська політика гетьмана спричинила важкі наслідки для України. Майже в усіх великих українських містах розмістилися російські гарнізони, значно розширилися права царських воєвод, які зосередили у своїх руках ряд військових і фінансових функцій. 1666 року був проведений майновий перепис населення Лівобережної України для визначення розмірів оподаткування.

Усе це викликало величезне незадоволення українського населення московською адміністрацією та гетьманом, який призвів до її появи в Україні.

Д.Многогрішний (близько 1630 - після 1701) - Народився в м. Коропі, походив з козацької родини. Брав активну участь у Національно-визвольній війні 1648-1657 pp. Уперше про Д. Многогрішного згадано в Зборівському реєстрі 1649 року як про військового осавула; у 1665-1669 pp. став чернігівським полковником.

Глухівські статті. Наростання національно-визвольної боротьби в Україні, політика гетьмана Правобережної України П. Дорошенка й позиція Д. Многогрішного примусили московський уряд скасувати умови Московських статей 1665 року й піти на деякі поступки. 16 березня 1669 року в м. Глухові між гетьманом Лівобережної України Д. Многогрішним і московським урядом був підписаний договір, що отримав назву Глухівські статті. Глухівськими статтями:• московські воєводи залишилися лише в п'ятьох містах — Києві, Переяславі, Чернігові, Ніжині й Острі, де вони не мали права втручатися в справи місцевої адміністрації;• козацький реєстр установлювався в кількості 30 тис. осіб;• гетьман мав право утримувати 1 тис. найманого війська;• податки збиралися виключно козацькою старшиною;• гетьманові заборонялося вступати в зносини з іноземними державами;• обмежувався перехід селян у козацтво.