28 Складання державності України в ході Визвольної війни.

Уже в перші місяці визвольної війни серед поляків ходили чутки про наміри козаків утворити свою державу — "Руське князівство", Слід підкреслити , що зародком козацької держави була існуюча вже довгий час на Січі козацька республіка. Успішний хід визвольної війни призвів до ліквідації на більшій частині території України адміністративного устрою Речі Посполитої. Замість нього формувався козацький адміністративний устрій: на визволених землях гетьман утворював нові полки, тобто адміністративні округи на чолі І полковниками. Але, як доводить цілий ряд істориків, у походах 1648 р, проти поляків Б.Хмельницький ще не мав розробленої державної програми. Вона почала складатися у гетьмана та його оточення лише після повернення в Київ у грудні 1648 р. і була вже чітко сформульована на переговорах з поляками в лютому 1649 р. Але реалізація цієї програми наштовхнулась на серйозні перешкоди. Польщі в 1649 р. вдалося відновити свої військові сили, розгромлені минулого року козаками. А союз Хмельницького з Кримським ханством виявився дуже ненадійним: татари не бажали утворення на своїх північних кордонах нової могутньої держави.

Військові дії 1649 р. завершились політичним компромісом у вигляді Зборівського договору. Цей договір юридичне закріплював існування в межах Речі Посполитої лише автономної козацької області, до якої входили три воєводства: Київське, Брацлавське І Чернігівське. На цю територію заборонялося вступати польському війську. Православна церква урівнювалась в правах з католицькою, проголошувалось скасування унії, єзуїтські школи ліквідувалися. Чисельність війська Запорозького встановлювалась у 40 тис. Спираючись на нього, гетьман фактично здійснювала управління наданою територією, хоча формально тут мала відновитися влада королівської адміністрації і повернутися у свої маєтки польські пани. Поляки також фактично не виконали умови договору про амністію учасників повстання і про надання православному митрополитові місця в польському сенаті. Як підкреслює історик Н.Полонська-Василенко, Зборівський договір був паперовий і не мав реальної сили1.

Проте перемир'я з Польщею Хмельницький використав для зміцнення української державності. В 1649 р. вся підвладна йому територія була поділена на 16 полків (9 правобережних і 7 лівобережних), які, в свою чергу, ділились н 272 сотні. У 1650 р. полків було вже 20.

Загальна військова рада, так звана "чернецька", ще в 1648р. грала провідну роль. Тепер же Хмельницький скликав її дуже рідко, і вона існувала більш формально. Фактично основним органом влади стала старшинська рада, як вирішувала всі питання державної ваги.

Могутня влада сконцентрувалася в руках гетьмана, її підсилював величезний авторитет Хмельницького. Він очолював адміністрацію, військо фінансову і судову систему, скликав ради, видавав нормативні акти – універсали, вів дипломатичні переговори.

Генеральна старшина, яка була спочатку лише військовим штабом гетьмана, в нових обставинах перетворилася на урядових міністрів. До генеральної старшини належали генеральний писар, обозний, два осавули, двоє суддів, пізніше увійшли також підскарбій, хорунжий та бунчужний. Генеральний писар, яким незмінно був Іван Виговський, очолював гетьманську канцелярії і займався зовнішньою політикою. Іноземці часто називали його "канцлером", тобто першим міністром. Осавули були помічниками і заступниками гетьмана у військових справах, обозний очолював артилерію і займався постачанням армії. Підскарбій відав фінансовими справами, бунчужний був хранителем гетьманського бунчука, а хорунжий - прапора. Часто вони були виконавцями найважливіших гетьманських доручень.

Хмельницький проводив фактично незалежну зовнішню політику, переговори з Туреччиною, Кримом, Росією, активно втручався в молдавські справи.

В Україні почала складатися своєрідна правова система. Зберігався Литовський статут, Магдебурзьке право, які діяли з польських часів. Але з'явились і нові правові акти - гетьманські універсали, зростало значення козацького, так званого "звичаєвого", права.

Слід підкреслити також, що в результаті визвольної війни було фактично ліквідоване велике і середнє феодальне землеволодіння на більшості українських земель (за винятком православних монастирів). Основна частина володінь шляхти перейшла до скарбу війська Запорозького. Українське селянство шляхом так званої "займанщини" захопило багато земель, які перейшли тепер у його користування. Хоч тепер селяни повинні були платити податки і виконувати на користь державі різні повинності, їх становище і поліпшилось. Вони були особисто вільними, могли вступити до козацького стану, передавати володіння землею і угіддями в спадщину.

Ударом по щойно народженій українській державності був Білоцерківський договір з поляками 1651 р., який Хмельницький змушений був підписати в складній обстановці. За його умовами Запорозьке військо обмежувалось 20-тисячним реєстром і мало перебувати лише в Київському воєводстві на державних землях, так званих "королівщинах", а не в шляхетських володіннях. Шляхта мала право вільно повертатися у свої маєтки. Гетьманові заборонялися переговори з іноземними державами, він повинен був розірвати союз із Кримом.

В тяжкий період 1651 р. особливо виявився талант Б.Хмельницького як мудрого політика. Як тільки йому вдалося зміцнити своє становище, він скористався відмовою польського сейму ратифікувати договір і відновив у 1652 р. втрачені позиції. На Лівобережній і частині Правобережної України знову розбудовується українська державність.

І все ж дедалі відчутнішим ставало виснаження сил України довголітньою напруженою війною. Серед народу ширилась зневіра і байдужість. Проводячи восени 1653 р. мобілізацію до війська, Хмельницький вперше зустрівся з небажанням значної кількості населення йти на військову службу. З великими труднощами гетьманові вдалося набрати 30-тисячну армію замість 100-тисячної в минулі роки.

Саме цей фактор і був вирішальним, він спонукав Хмельницького шукати союзу з Росією. Гетьман переконався в ненадійності союзу з татарами і не бачив іншого виходу. Росію і Україну об'єднувала в той час зацікавленість у поразці Речі Посполитої. Істотне значення мала також спільна православна віра, хоча українська церква підкорялась константинопольському патріарху, а російська - московському.

1 жовтня 1653 р. в Москві відбувся Земський Собор, який ухвалив рішення прийняти Україну "під високу руку царя". На початку січня 1654 р. російське посольство на чолі з Бутурліним прибуло до Переяслава для переговорів з козацькою старшиною і гетьманом. На переговорах Хмельницький і його прибічники вимагали від імені царя присяги на вірність Переяславській угоді. Бояри заявили, що російський цар є самодержцем і підданим не присягає. Перший напружений момент в союзницьких відносинах все ж вдалося подолати. На переговорах старшина висунула умови, яких вона Традиційно домагалася у Речі Посполитої з 1649- 1653рр. Підписання остаточного Договору було відкладено, бояри прийняли присягу Хмельницького і його однодумців серед старшини. Разом з тим частина його соратників, серед яких були Богун, Гладкий, Гуляницький та інші, виступили проти. На Україні відмовились від присяги полтавський, кропив'янський, уманський полки, жителі ряду міст, митрополит Сильвестр Косів.

Після цього, в березні 1654 р., козацьке посольство на чолі з полковником Тетерею і суддею Зарудним виїхало до Москви для підписання договору. Московський договір був складений так неясно, що й досі історики сперечаються про характер встановлених ним відносин. Договір, або "Березневі статті", як його називають, передбачав: а) підтвердження прав і привілеїв військ Запорозького на маєтності; б) 60-тисячний козацький реєстр; в) збереження місцевої адміністрації, податкової і судової системи; г) право козацтва обирати гетьмана; д) право зносин гетьмана з іноземними державами, за винятком Польщі і Туреччини; е) невтручання царських воєвод у внутрішні справи України; є) збереження прав київського митрополита; й) похід російського війська на Смоленськ; і) зобов'язання обороняти Україну від татар.

В ході переговорів виникли розходження в питаннях збору податків і перебування на Україні російських воєвод. В результаті досягнутого компромісу сторони домовились про перебування двох воєвод у Києві та Чернігові, а також про те, що частина податків, яку збирає в Україні місцева адміністрація, направлятиметься в московську казну.

Отже, договір, обмежуючи якоюсь мірою суверенітет України, гарантував їй збереження державності і давав конче необхідний на той момент військовий союз з Росією у боротьбі проти Польщі.

Не дивлячись на тертя в Білорусі між козаками і царськими військами, військовий союз забезпечив Україні серйозну підтримку у визвольній війні 1654-1655 рр. Але ситуація, як уже відомо, змінилась у 1656р., коли між Росією і Польщею почались мирні переговори у Вільно. До участі в них українські посли так і не були допущені.

Надії Б.Хмельницького після укладення російсько-польського перемир'я були звернуті до Швеції, але шведський король Карл X Густав не бажав поширення гетьманської влади на Західну Україну. Будучи вже тяжко хворим, Хмельницький намагався зміцнити українську державність запровадженням спадковості гетьманату. У квітні 1657 р. він скликав у Чигирині старшинську раду, яка проголосила сина гетьмана Юрія його наступником. Але частина старшини і писар Іван Вигоьський не погодилися з таким вибором. Дійшло навіть до того, що полковника Лесницького і ще кількох опозиціонерів гетьман наказав стратити, а Івана Виговського тимчасово ув'язнено.

Загострення боротьби між старшиною за гетьманську булаву ставало неминучим. Молода українська державність стояла перед тяжкими випробуваннями.

Як висновок, слід підкреслити, що утворення української державності і визволення значної частини українських земель від польського гніту були найважливішими наслідками визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького.

Разом з тим, несприятлива зовнішньополітична обстановка і нестача внутрішніх сил не дали змогу створити в цей період незалежну Українську державу. Звільнившись від Польщі, Україна потрапила в залежність до Росії.