13. Принципи банківського кредитування, їх зміст

Важливе значення для ефективної ор-ції кредитних відно­син між банками і клієнтами мають принципи банківського креди­тування. Банківське кредитування здійснюється за такими принци­пами: строковість повернення, цільовий характер, забезпеченість та платність кредиту.

Принцип строковості повернення означає, що позичка має бу­ти повернена позичальником банку в заздалегідь обумовлений строк, тобто він конкретизує повернення кредиту в певний час.

Від дотримання принципу строковості повернення кредиту зале­жить можливість надання нових позичок, оскільки одним із ресурсів кредитування є повернені позички. Порушення цього принципу кре­дитування призводить до перетворення строкової заборгованості за позичками у прострочену. При порушенні строків повернення і наявності прострочених позичок нові кредити, як правило, не на­даються.

Цільовий характер кредитування припускає вкладання позич­кових коштів у конкретні господарські процеси, проекти, заходи. Кредит надається позичальнику, як правило, на конкретну ціль, а не

тому що у нього виникла нагальна потреба в коштах. Від дотриман­ня цього принципу багато в чому залежить своєчасність повернення позички, тому що тільки реалізація цілі, на яку одержано кредит, може забезпечити необхідні грошові кошти для погашення боргу.

Принцип забезпеченості позичок має захистити інтереси банку і не допустити збитків від неповернення боргу внаслідок неплато­спроможності позичальника. Він означає, що проти заборгованості за позичками, яка відображається в пасиві балансу клієнта-боржни-ка, має бути певне майно (товари або цінні папери), яке враховуєть­ся в активі його балансу, або зобов'язання третьої особи погасити борг банку (гарантії, поручительства тощо).

Принцип платності: в процесі кредитування клієнтів банк вимагає не тільки повер нення одержаної позички, а й сплати процента за користування нею.

14. Оцінка кредитоспроможності позичальника,ії зміст

До укладання кредитної угоди фахівець банку повинен ретельно проаналізувати кредитоспроможність потенційного позичальника, тобто його здатність своєчасно повернути позичку, вивчити факто­ри, які можуть спровокувати її неповернення.

Збереженість основної суми боргу є одним з головних принци­пів, який завжди має дотримуватися при здійсненні банком позич­кової операції. Тому оцінка якості потенційного позичальника є од­ним Із важливих етапів процесу кредитування. При цьому особливе значення має встановлення обгрунтованості кредиту. Жодні додат­кові заходи захисту не зможуть запобігти кризовій ситуації, якщо позичка у своїй основі не є обгрунтованою.

Одним з елементів оцінки кредитоспроможності є з'ясування пер­сональних якостей потенційного позичальника.

Необхідно ретельно вивчити фінансовий стан позичальника, лік­відність його балансу, ефективність виробництва і використання ос­новного й оборотного капіталу. Для цього використовується бухгал­терська, статистична і фінансова звітність позичальника, матеріали попередніх перевірок на місці, прогнози фінансового стану клієнта протягом усього періоду користування позичкою.

Оскільки банк як позичальник може мати різних клієнтів — під­приємницькі структури (юридичні особи), фізичні особи і банки — оцінка їх кредитоспроможності здійснюється неоднаково.

Оцінка фінансового стану позичальника — юридичної особи здійснюється за допомогою відповідних коефіцієнтів ліквідності/ які розраховуються за балансом. Серед них:

— коефіцієнт загальної ліквідності (КІ);

— коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності (Кг);

— коефіцієнт автономності (К₃);

— коефіцієнт маневреності власних коштів (КІ). Оцінка фінансового стану позичальника — комерційного банку здійснюється на підставі:

— дотримання ним обов'язкових економічних нормативів та по­казників діяльності, передбачених нормативними актами Націо­нального банку Уи;

— аналізу прибутків та збитків;

— аналізу якості активів та пасивів;

— створення резервів для покриття можливих втрат від активних операцій;

— виконання зобов'язань комерційним банком у минулому;

— якості банківського менеджменту.

При здійсненні оцінки фінансового стану позичальника — фізи­чної особи мають бути враховані:

— сімейний стан клієнта;

— вік та здоров'я клієнта;

— доходи і витрати клієнта;

— зв'язки клієнта у діловому світі тощо.

Головним джерелом інформації про фінансовий стан потенційного позичальника є його звітність: баланс, звіт про прибутки і збитки, звіт про наявність майна, а також розрахунки певних показників, зроблених на підставі цієї звітності. Банк-кредитор має право вимагати у клієнта список банків і фі­нансових установ, з якими він має і мав відносини в минулому. Він повинен з'ясувати питання про стан поточних розрахунків клієнта з постачальниками, своїми працівниками.

Тільки на підставі результатів ретельної аналітичної роботи банк робить висновки про здатність клієнта повертати борги, а отже, і про можливість укладання з ним кредитної угоди.