Виконання деталювання складального креслення
Деталюванням називають процес виконання робочих креслень окремих деталей виробу за складальним кресленням.
Деталювання – це не просто копіювання зображення із складального креслення, а певна творча робота. На робочому кресленні треба не тільки зобразити деталь, а й навести всі дані, потрібні для її виготовлення і контролю: розміри, допуски, позначення шорсткості поверхні, марку матеріалу, термічну обробку тощо (див. додаток С).
Виконуючи робочі креслення деталей, слід уважно стежити за узгодженням розмірів спряжених частин окремих деталей. Без цього неможливо забезпечити складання виробу. Наприклад, на складальному кресленні (див. додаток П) узгодженими повинні бути номінальні розміри зовнішньої циліндричної поверхні клапана і внутрішньої циліндричної поверхні штуцера тощо.
На робочому кресленні деталі треба відобразити й ті елементи, які на складальному кресленні або зовсім не показані, або зображені спрощено, умовно чи схематично.
Пояснюється все це тим, що міждержавний стандарт ГОСТ 2.305-68 рекомендує не виконувати на складальному кресленні деякі дрібні конструктивні елементи, якщо це не позначається на читанні його і не впливає на проведення складальних операцій. До таких елементів слід віднести: ливарні і штампувальні заокруглення, уклони і конусності; проточки, канавки для виходу різьбонарізного інструмента; зовнішні і внутрішні фаски; пружини і деякі інші деталі, які показують спрощено або схематично, тощо.
Деякі технологічні операції, наприклад розклепування, розвальцьовування, обтискування, запресовування, просвердлювання і скріплювання деталей гвинтами, штифтами тощо, виконують під час складання виробу. На складальному кресленні в технічних вимогах такі операції звичайно обумовлені. У цих випадках деталі слід показувати в тому вигляді, в якому вони надходять на складання, тобто до виконання технологічних операцій.
Розміри деяких елементів деталей, наприклад шпонкових пазів, шліців, гнізд під головки гвинтів, глухих отворів для шпилькових з’єднань, центрових гнізд, різьбових проточок тощо, слід брати не з складального креслення, а з відповідних спеціальних стандартів.
Деякі елементи деталей при зображенні на робочому кресленні слід показувати трохи в іншому вигляді, ніж на складальному. Наприклад, глухі різьбові отвори для шпильок та гвинтів на складальному кресленні показують спрощено – з різьбою, нарізаною докінця отвору. На робочих кресленнях ці отвори слід показувати з урахуванням величини недорізу.
Щоб оцінити і проставити на робочому кресленні шорсткість поверхні деталі, слід виявити, яка поверхня – спряжена чи вільна. З’ясувати характер спряження, експлуатаційні та естетичні вимоги щодо поверхні.
Слід відзначити, що в міждержавному стандарті ГОСТ 2.309-73 «Позначення шорсткості поверхонь» внесені зміни, які введені в Україні з 07.01.2005:
усі дані щодо шорсткості поверхонь розташовують згідно із структурою позначення шорсткості у відповідності з рисунком 3.3
Рисунок 3.3 Структура позначення шорсткості поверхонь
позначення шорсткості
;
необхідно
замінити на
;
.якщо усі поверхні виробу мають однакову шорсткість, тоді на самому зображенні ніяких позначень не наносять, а в правому верхньому куті вказують загальне позначення шорсткості у відповідності з рисунком 3.4
Рисунок 3.4 Загальне позначення шорсткості поверхонь виробу
якщо однаковою повинна бути шорсткість не усіх поверхонь деталі, а тільки їх частина, тоді у верхньому правому куті креслення розташовують позначення однакової шорсткості і умовне позначення
.
Це означає, що всі поверхні, на яких не
нанесено позначень шорсткості або
знаку
(поверхня
має бути утворена без видалення шару
металу), мають величину шорсткості,
проставлену перед знаком у дужках (рис.
3.5)
Рисунок 3.5 Позначення шорсткості поверхонь виробу на кресленні
Допускається розташовувати позначення шорсткості на розмірних і виносних лініях, а також розривати виносну лінію (рис. 3.6)
Рисунок 3.6 Розташування позначення шорсткості поверхонь виробу на кресленні