3.3. Результати досліджень та їх обговорення

При проведенні епізоотичного обстеження поголів’я тварин в господарстві ТОВ «Оболонь Агро» с. Сокиринці було визначено, що воно неблагополучне по трихофітії телят. В господарстві виявлені незадовільні санітарно-гігієнічні умови утримування телят.

Джерелом збудника хвороби були перехворілі тварини, яких завезли на господарство під час збільшення поголів’я. Здорові тварини заразились при безпосередньому контакті з перехворілими тваринами, під час облизування уражених місць шкіри, взаємних дотиків. Поширенню хвороби сприяли зоогігієнічні порушення в утриманні тварин, несвоєчасне лікування.

Ми дослідили, що поширення хвороби в господарстві залежить від пори року. Найбільше тварин хворіло у грудні-лютому, а саме – 86 голів. У березні-травні було виявлено 42 голови хворих тварин. В період з червня по серпень лише 11 тварин. З вересня по листопад хворіло 17 голів великої рогатої худоби (рис. 2).

Рис. 2. Залежність поширення трихофітії від пори року.

Захворювання спостерігали переважно в телят віком 2-6 місяців (84%), у телят віком від 6 до 12 місяців інтенсивність захворюваності склала (65%), а у поголів’я віком 12-24 місяці – 27%. Найменше тварин хворіло у віці до 2-х місяців (9%), старше від 2-х років (14%) та поголів’я дійного стада (7%) (рис. 3).

Рис. 3. Захворюваність на трихофітію залежно від віку.

Впливу статі або породи на рівень захворюваності великої рогатої худоби на трихофітію нами не встановлено. Ми відзначили, що клінічні ознаки трихофітії великої рогатої худоби виникали навіть у тварин після щеплення живими вакцинами ЛТФ-130 і "Триховак" у рекомендованих дозах. За літературними джерелами поширенню захворювання сприяє порушення санітарно-гігієнічних норм утримання тварин і порядку здійснення профілактичних заходів щодо даного захворювання [14]. В господарстві спостерігалось скупчене утримання тварин особливо в сирих, забруднених і погано вентильованих приміщеннях, несвоєчасне здійснення очищення, дезінфекції й дератизації приміщень, порушення термінів щеплення, утримання хворих і перехворілих тварин зі здоровими (щепленими), а також неповноцінна й однорідна годівля тварин.

В основному вогнища ураження локалізувалися на голові, шиї, холці, у деяких тварин – на шкірі промежини, спині тощо. У захворілих тварин на шкірі виникали маленькі вузлики, на поверхні яких ми спостерігали окремі кірочки і лусочки. Кількість вузликів в ураженому місці збільшувалася і згодом утворювалися чітко окреслені плями площею 1,0-1,5 х 2,0-5,0 см (рис. 4).

Рис. 4. Клінічні ознаки трихофітії

Такі вогнища були вкриті лапоподібними сірувато-білими або брудно-жовтими лусочками. Шерсть в уражених ділянках скуйовджена, тьмяна, суха, легко ламалася і виривалася без зусилля. У телят до місячного віку частіше спостерігали ураження шкіри морди. Вогнища вкривалися товстими кірочками, які нагадували забруднення висівками або тістом. Захворілі телята повільно розвивалися і втрачали вагу.

У телят старшого віку через 1-2 місяці кірочки відпадали і починала рости шерсть. Глибока форма трихофітії частіше була продовженням поверхневої форми, але іноді виникала самостійно. У таких випадках уражені ділянки овальні, розміром 1,5-2,5х3,0-5,0 см. Поверхня вогнища вкривалася азбестоподібними та тістоподібними кірками сіро-білого кольору. В ділянці голови та в інших місцях з короткою шерстю реєструвалися лапоподібні кірки. Ураження могли бути в ділянці губ, навкруги очей, лобної частини. При відокремлюванні кірочки під нею було видно сірувато-рожеву поверхню шкіри, а місце під відірваною кіркою починало кровоточити ‒ глибока фолікулярна форма (рис. 5).

Рис. 5. Фолікулярна форма трихофітії.

Вогнища могли бути досить великими, вкритими азбестоподібними кірками. Коли їх придавлювали то виділявся гнійний ексудат, іноді з неприємним запахом, шерсть ламалася, товщина ураженого прошарку сягала 0,7 см. Пальпація викликала занепокоєння у тварини. За нашими спостереженнями спочатку захворювали більш слабкі тварини. Перебіг трихофітії у таких телят був довгий і покращень ми не спостерігали. Пізніше хворіли вгодовані тварини і іноді спостерігався процес самоодужання.

Під час дослідження препаратів з патологічного матеріалу в позитивних випадках знаходили спори збудника овальної форми, розташовані ланцюжком у шерстинці. Спори також часто утворювали гачок навкруги шерстини ближче до кореня. В препараті шерстного покриву знаходили іноді і прямі гіфи з перегородками (рис. 6).

Рис. 6. Вигляд збудника в препараті шерстного покриву.

Для визначення виду грибів проводили його культивування на середовищі Сабуро. Збудник Tr. verrucosum утворював шкірясті колонії біло-сірого кольору на 27 добу культивування, які мали горбистий вигляд, припідняті над поверхнею, з зубчастими краями. В периферичній частині колонії спостерігали сіро-білу демаркаційну зону (рис. 7).

Рис. 7. Ріст Tr. verrucosum на середовищі Сабуро.

При мікроскопічному дослідженні мазків з культури визначали форму міцелію. Ширина міцелію була приблизно 2-4 мкм. Міцелій гіллястий, мікроконідії овальні або грушоподібні, розміром 1-3×2-8 мкм (рис. 8).

Рис. 8. Збудник Tr. verrucosum під мікроскопом.

Після встановлення діагнозу на трихофітію в господарстві, всіх тварин піддавали клінічному огляду через кожні 10 днів. При кожному випадку виділення хворих тварин місце його знаходження дезінфікували. Щодня в приміщеннях, де перебували хворі тварини, проводили механічну очистку, гній і залишки корму піддавали знезараженню на території гноєсховища. Після механічного очищення тваринницьких приміщень і вигулів для тварин проводили поточну дезінфекцію кожні 10 днів, використовуючи 4%-ний розчин гідроокису натрію. Витрати дезрозчину в типових приміщеннях ‒ 1 л/м² при експозиції три години. Після тригодинної експозиції провели побілку перегородок, стін та ін. 20% суспензією свіжогашеного вапна. Потім приміщення мили гарячою водою і висушували. Була здійснена дератизація та дезінсекція.

Для проведення лікування, телят розділили на дві групи за принципом аналогів, ізолювали від загального поголів'я тварин і розмістили їх в окремих станках по 5 телят в кожній групі. Кожній групі призначили лікування.

Для специфічного лікування першій групі ввели вакцину «Триховак», а другій ЛТФ-130. Щеплення телят перших двох груп здійснювали згідно з настановою щодо застосування вакцин (5 і 5 мл відповідно). Друге щеплення зробили через 16 діб.

Для обробки уражених ділянок шкіри в якості зовнішніх засобів в 1 групі застосовували 10%-ий розчин саліцилової кислоти і 5%-ву настойку йоду (1:1). Вказаний розчин наносили на вогнища ураження через день протягом 10 днів. Уражену шкіру другої групи обробляли маззю «Ям-К» один раз в день протягом 10 днів.

Через 10 діб після початку лікування лущення шкіри припинилось, скоринки розм'якшувалися, запалення шкіри зникло, вона набула фізіологічного кольору і ділянки ураження почали заростати волоссям, при мікроскопії патологічного матеріалу, узятого з вогнищ зараження, патогенні гриби не були виявлені (табл. 6).

З проведених методів лікування груп телят хворих на трихофітію найбільш економічно вигідним виявився метод, який застосовували в першій групі. При використанні вакцини ЛТФ-130 з лікувальною метою на місці введення в деяких телят утворювався набряк, який довго та болісно розсмоктувався, внаслідок чого тварина непокоїлась і лікувальний ефект затягувався. При введенні вакцини «Триховак» ‒ цього не спостерігалось і тварини менш болісно переносили вакцинацію.

Таблиця 6.