2. Огляд літератури

Трихофітія (Trichophytia, трихофітоз, стригучий лишай) ‒ хронічна грибкова хвороба тварин і людини, що характеризується свербежем, утворенням на шкірі безволосих, різко обмежених круглих плям, вкритих жовто-сірими лусочками і пухкими азбестоподібними кірочками, або тяжким гнійним запаленням шкіри й утво­ренням товстих висівкоподібних кірок. Викликається грибами роду Trichophyton [1].

Трихофітія входить у групу дерматомікозів – грибкових хвороб багатьох видів тварин, що виявляються ураженням шкіри і її похідних. Дерматомікози відомі давно. Заразність хвороби встановлено у коней на початку ІХ ст., у великої рогатої худоби й собак ‒ у другій половині ХХ ст. У цей самий час було доведено можливість зараження стригучим лишаєм людини від хворих тварин. У 1845 р. Грубі і Мальмстем відкрили й описали збудника трихофітії, а французький дослідник Сабуро запропонував класифікацію збудників дерматомікозів. Перші ефективні вакцини проти трихофітії були виготовлені О. Х. Саркісовим, В. В. Петровичем, Л. І. Никифоровим, Л. М. Яблочниковим (1971) і здобули всесвітнє визнання. Захворювання тварин на трихофітію зустрічається в багатьох країнах, негативно впливає на економіку господарств [12, 20].

Поява і поширення хвороби негативно позначається на економіці господарства. Захворілі тварини знижують продуктивність, молодняк погано росте, а при значному ураженні шкіри можуть спостерігатися і випадки загибелі. Лікування потребує значних затрат, додатковими витратами на відгодівлю перехворілого поголів’я, часу і засобів, до того ж хвороба може передаватись і людині. Крім того, перехворілі тварини протягом тривалого часу залишаються носіями і джерелом збудника інфекції [36].

Патогенні мікроскопічні грибки, які належать до роду Trichophyton, у тому числі Tr. verrucosum, який спричинює трихофітію у великої рогатої худоби, Tr. equinum ‒ у коней, Tr. gypseum ‒ у свиней, хутрових звірів, котів, собак, диких гризунів (мишей, щурів), рідко ‒ у коней і великої рогатої худоби. У препаратах з ураженого волосся й лусочок шкіри під мікроскопом за збільшення в 400 – 500 разів усі патогенні грибки мають вигляд тонких гіллястих ниток (вегетативна форма), які розміщуються рядами по довжині волосся, на поверхні шкіри та шкірних лусочок, і ланцюжків з круглих чи овальних спор діаметром 3-8 мкм, що локалізуються всередині і зовні волосин у вигляді чохла навколо їх кореня. З лабораторних тварин до трихофітії сприйнятливі морські свинки та кролі [9, 24].

Грибки легко вирощуються за температури 26-28⁰С на середовищі Сабуро, сусло-агарі, агарі Літмана, де вони на 5-30-ту добу утворюють характерні колонії і різного кольору пігменти. Tr. verrucosum ‒ грибки діаметром 5-8 мкм ‒ на 15-20-ту добу після посіву утворюють колонії біло-сірого кольору, мають складчастий або горбистий вигляд, припідняті над поверхнею або плоскі, з рівними чи зубчастими краями [5].

Міцелій гіллястий, мікроконідії овальні або грушоподібні, розміром 1-3×2-8мкм. Макроконідії видовжені, розміром 3,5-8×20-50 мкм. Артроспори діаметром 3,5-8 мкм мають округлу форму. Tr. equinum ‒ грибки діаметром 6-7 мкм, на 14-16-ту добу після посіву утворюють характерні білі, бархатисті, плоскі, гладенькі колонії з рівними краями. Мікроконідії овальні або грушоподібні, розміром 1-3×3-7 мкм. Макроконідії булавоподібні, септовані, розміром 3-7×15-45 мкм. Артроспори відсутні. Tr. gypseum — грибки діаметром 3-5 мкм, на 5-6-у добу після посіву утворюють білі, кремові, темно-жовті, оксамитові, гладенькі або складчасті колонії. Макроконідії булавоподібної форми, розміром 5-10×30-50 мкм. Мікроконідії округлі або овальні, діаметром 2-4 мкм. Артроспори відсутні [10, 19].

Збудники трихофітії надзвичайно стійкі у зовнішньому середовищі. В уражених волоссі й лусочках шкіри зберігаються впродовж 7 років, у патологічному матеріалі ‒ 1,5 року. В заражених приміщеннях, предметах догляду за тваринами, кормах залишаються життєздатними 4-8 років, у гною та гноївці ‒ 3-8 міс., у ґрунті ‒ 3-4 міс. Стійкі проти заморожування, висушування та дії сонячного випромінювання. При кип’ятінні інактивуються через 2 хв, при нагріванні до 80⁰С ‒ через 7-10 хв. Під дією сухої пари при 110⁰С гинуть через 1 год, при 80⁰С ‒ через 2 год. Руйнуються лугами (1-3%), формальдегідом (1-3%), сірчано-карболовою сумішшю (5%), хлоридом йоду (10%) ‒ через 15- 30 хв [14, 21].

На трихофітію хворіють усі види свійських тварин, однак найсприйнятливіші велика рогата худоба, коні, м’ясоїдні. Рідко хворіє дрібна рогата худоба і свині. Трихофітія спостерігається також серед диких гризунів ‒ мишей та щурів. Більш схильні до захворювання молоді тварини з тонкою й ніжною шкірою, куди в разі порушення цілісності грибки легко проникають і розмножуються. Джерелом збудника хвороби є хворі та перехворілі свійські тварини, іноді мишоподібні гризуни, ховрахи, які виділяють збудник у зовнішнє середовище з інфікованими лусочками, кірочками та волоссям. Здорові тварини заражаються при безпосередньому контакті з хворими тваринами під час парування, облизування уражених місць шкіри, взаємних дотиків у разі щільного утримання. Факторами передавання й поширення хвороби можуть бути контаміновані грибком корми, пасовища, приміщення, речі догляду, одяг і руки обслуговуючого персоналу. Спори грибка можуть переноситись повітрям, а також з пилом і краплями води. Поширенню хвороби сприяють зоогігієнічні порушення в утриманні тварин, несвоєчасне лікування, відсутність необхідного догляду за шкірою. У собак і котів трихофітія спостерігається зазвичай серед бездомних,бродячих тварин, які часто стають джерелом збудника для кімнатних тварин. Захворювання швидко поширюється, уражаючи значну кількість домашніх тварин, особливо в густонаселених міських районах, і становить велику загрозу для людей. Трихофітія реєструється в різні пори року, однак частіше в зимово-весняний період, до вигону худоби на пасовища, особливо в разі недостатньої чи неповноцінної їх годівлі. У неблагополучних господарствах хвороба може з’явитись також восени, при розміщенні тварин у недостатньо знезаражених приміщеннях. Рідше захворювання спостерігається в пасовищний період як продовження зимового захворювання. Несвоєчасне виявлення хвороби, запізніле й неправильне лікування, спільне утримання хворих тварин зі здоровими, неповне виконання заходів профілактики може призвести до створення тривалого і стійкого осередку хвороби. Трихофітія проходить спорадично або у вигляді ензоотії. У хворих тварин знижується продуктивність, вони відстають у розвитку, а при значному ураженні шкіри ‒ навіть гинуть [8, 11, 25].

Збудник потрапивши на поверхню шкіри, виділяє токсини і кератолітичні ферменти, здатні розчиняти рогові клітинки волосся й епідермісу. Потім збудник проникає в устя волосяних фолікулів, у шийки волосся, поступово руйнуючи їх структуру, що призводить до випадіння волосся. Проте коріння волосся здебільшого не руйнується і після відпадання кірочок на місці з відмерлим волоссям починається ріст нового волосся. Рідше гриби проникають у глибокі шари шкіри, в дерму, і руйнують волосяні цибулини. У таких випадках на місцях ураження залишаються облисілі ділянки [31].

Крім руйнування волосся гриби своїми отруйними речовинами подразнюють нервові рецептори шкіри, чим і зумовлюється поява свербежу. Крім того, токсичні речовини, подразнюючи нервові закінчення, викликають посилене розмноження росткової частини верхнього шару шкіри, що призводить до посиленого розростання його й утворення твердих кірочок та струпів. Ступінь і характер змін у шкірі залежать передусім від стану опірності організму, від хвороботворності гриба і місця ураження.

На ділянках шкіри, вкритих незначною кількістю волосся, гриби поряд з руйнуванням волосся викликають поверхневе запалення шкіри, з незначною кількістю випоту і утворенням малопомітних вузликів та пухирців, з наступним розвитком кірочок і лущенням. На ділянках шкіри, які густо заросли волоссям, гриби інтенсивно руйнують волосся і проникають у глибину шкіри. Запальні явища тут виражені слабше, дрібні вузлики швидко зникають, зате спостерігається велике утворення струповидних кірок, просочених клейким випотом і щільно прилягаючих до шкіри. Можливі поширення збудника в організмі лімфогенним і гематогенним шляхами, утворення дисемінованих мікотичних процесів у легенях, печінці, селезінці та інших органах, порушення обмінних процесів, що призводить до виснаження і навіть загибелі тварини [34].

Інкубаційний період триває 6-30 діб. Перебіг хвороби завжди хронічний. У великої рогатої худоби шкіра уражується в ділянці голови, шиї, основи вух, рідше ‒ на бічній поверхні грудної клітки, спині, сідницях, хвості. Розрізняють поверхневу (плямисту), глибоку (фолікулярну) і атипову (стерту) форми хвороби. Поверхнева форма спостерігається у дорослої худоби і характеризується утворенням на шкірі маленьких, завбільшки з горошину вузликів, на місці яких згодом виникають різко обмежені круглі плями, що поступово збільшуються, вкриваються жовто-сірими азбестоподібними кірками завтовшки від 2 мм до 1 см і перетворюються на струпи. Волосся на уражених ділянках втрачає блиск, стає сухим, легко обламується. Через 1-2 міс. кірки й струпи відпадають, відкриваючи оголені безволосі ділянки шкіри, які з часом заростають волоссям. У разі несвоєчасно проведенного лікування поряд зі старими плямами, а також на інших ділянках тіла з’являються нові осередки ураження. Шкіра на окремих ділянках значно потовщується, набуває складчастості. Спостерігається свербіж, іноді дуже сильний. При глибокій формі хвороби характерні різко виражені запальні явища різних ділянок шкіри, які часто зливаються, поширюються, охоплюють значні поверхні. Спостерігаються гнійний фолікуліт, абсцеси, формування товстих кірок з засохлого гною, сильний свербіж. Загоювання таких осередків триває 2 міс. і більше, нерідко закінчується утворенням рубців. Хворі телята худнуть, значно відстають у розвитку, часто уражуються секундарною мікрофлорою. Атипова форма виявляється утворенням на шкірі голови та інших ділянках тіла характерних трихофітійних осередків округлої форми без ознак запалення. Після злущування кірочок оголюється гладенька поверхня шкіри, на якій упродовж 7-14 діб виростає волосся. У телят-молочників шкіра часто уражується в ділянці губ і лицевої частини голови. Внаслідок утворення товстих кірочок морда здається вимазаною в тісті ‒ «тістова морда». Відмічається болючість ураженої шкіри, свербіж. Телята повільно ростуть, худнуть, а в разі відсутності лікування можуть загинути [35].

Діагноз встановлюють на підставі характерних клінічних ознак хвороби та мікроскопії ураженого волосся й кірочок. Виділення збудника на живильних середовищах проводять лише в неординарних випадках. Мікроскопічне дослідження здійснюють безпосередньо в неблагополучному господарстві або в зональній лабораторії, куди зскрібки з ураженої шкіри та волосся, а також кірочки й лусочки, відібрані з країв ураженої ділянки, яка не піддавалась лікуванню, надсилають у пробірках з пробками або у невеликих целофанових пакетах. Під час дослідження кірочки обережно розщеплюють препарувальною голкою. Ізольоване волосся й кірочки переносять на предметне скло в краплю 10%-го розчину їдкого калі, обережно підігрівають над полум’ям спиртівки. Після добавляння краплі 50%-го водного розчину гліцерину препарат досліджують під мікроскопом. У разі позитивних результатів виявляють прямі гіфи міцелію гіллястого грибка трихофітона, які розміщені правильними рядами по всій довжині волосин, або у вигляді ланцюжків із округлих спор, розташованих як зовні, так і всередині волосин [22].

Науковці запропонували для мікроскопії використовувати розчин Пінця, який містить в собі хлорал гідрату 10,0, гліцерину 5,0 води 5 мл і 2% спиртового розчину оцтового свинцю 2,5 мл. Для вивчення патологічного матеріалу лусочки і шерсть розміщують на предметному склі, заливають розчином Пінця і підігрівають 2-3 секунди над полум’ям спиртівки. Таким чином руйнується структура шерсті і спори гриба. В подальшому дослідженні такі препарати можна фарбувати по Граму, Гімзи та іншими методами [28].

Виділення чистої культури збудника є дуже важким процесом, тому що в лусочках багато сторонніх мікроорганізмів. Тому для відбору патматеріалу можна використовувати ртутно-кварцеву лампу ПРК-4 з фільтром Вуда, так звана «Лампа Вуда». Інші дослідники пропонують ушкоджену шерсть відбирати за допомогою лупи або малого збільшення мікроскопу. Перед посівом відібраний матеріал на протязі 20 хвилин витримують у розчинах антибіотиків (пеніциліну і стрептоміцину по 100 ОД на 1 мл розчину).

Також використовували для попередньої обробки патматеріалу 2% формалін, 2% антиформін, спирт, хлороформ, 2% карболову кислоту, сулему (1:1000). Відібрані для посіву лусочки або шерсть занурюють на 1-2 хвилини в один з цих розчинів, промивають у дистильованій воді і переносять на живильне середовище. З метою виділення чистої культури використовують щільні живильні середовища, такі як Сабуро, сусло-агар з додаванням антибіотиків. З цією метою до середовища додають 0,01% розчин таких фарб, як генціанвіолет, метилвіолет, фуксин. Для диференціації дерматоміцетів використовують середовище з амінокислотами а також середовище Сабуро з 2-3% дріжджового лізату. На дріжджовому лізаті краще ростуть гриби роду Trichophyton [22].

Для встановлення діагнозу на мікроспорію використовується спосіб так званої люмінесцентної діагностики. Цей спосіб, оснований на властивостях волосся, ураженого грибками з роду Microsporum, давати якраво-зеленувате світіння. При опроміненні певними ультрафіолетовими променями, виникає можливість швидко знайти по характерному зеленуватому сяйві навіть поодинокі уражені шерстинки, зовсім непомітні при клінічному огляді [14].

Для біопроби використовують морських свинок, пацюків, мишей. Ураження починають з’являтися на 6-7 добу. Позитивні результати одержують не постійно. У зв’язку з цим цей метод має поки обмежене застосування.

Патогенні гриби потрапляючи в організм, в першу чергу стикаються з факторами неспецифічного захисту організму: шкірні і слизові бар’єри ферментні системи (лізоцим і пропердин), протеолітичні ферменти шлунку та кишечнику, фізіологічні фактори, неспецифічні гуморальні фактори, запалення і фагоцитоз [21].

Дерматоміцети, до яких відноситься збудник трихофітії, паразитують на поверхні шкіри, тобто клітини грибів не вступають у прямий контакт з тваринними клітинами-носіями. Вони викликають специфічну імунну відповідь у вигляді сенсибілізації шкіри і утворення антитіл. Після перехворювання на трихофітію у тварин формується тривалий напружений імунітет [30].

Для специфічної профілактики трихофітії у великої рогатої худоби застосовують вакцини ТФ-130К, ЛТФ-130 і ТФ-130; овець ‒ ТРИХОВІС; коней ‒ СП-1; хутрових звірів і кролів ‒ вакцину МЕНТАВАК. Вакцини вводять внутрішньом’язово, дворазово, в одне й те саме місце, з інтервалом 10-14 діб (крім вакцини МЕНТАВАК). Імунітет у щеплених телят настає на 21-30-ту добу після другого введення вакцини і зберігається не менш як 7 років. У кролів і хутрових звірів ‒ через 20-30 діб і зберігається не менш як 3 роки [33].

Усіх хворих на трихофітію тварин ізолюють і лікують вакцинами, які вводять внутрішньом’язово, дворазово, з інтервалом 10-14 діб у дозах: ліофілізовану вакцину ЛТФ-130 для профілактики та лікування великої рогатої худоби від трихофітії (стригучого лишаю): телятам до 4 міс. ‒ 10 мл, від 4 до 8 міс. ‒ 15 мл, віком понад 8 міс. ‒ 20 мл; концентровану живу суху вакцину ТФ-130К для профілактики й лікування трихофітії (стригучого лишаю) великої рогатої худоби: телятам від 1 до 5 міс. ‒ 2 мл, молодняку віком понад 5 міс. і дорослим тваринам ‒ 4 мл; вакцину СП-1: лошатам від 3 міс. до 1 року ‒ 2 мл, молодняку віком понад 1 рік і дорослим тваринам ‒ 4 мл. Вакцину МЕНТАВАК для профілактики та лікування трихофітії хутрових звірів і кролів вводять з інтервалом 7-10 діб, цуценятам лисиць і песців віком від 1 до 4 міс. ‒ 2 мл, молодняку віком понад 4 міс. і дорослим тваринам ‒ 3 мл. Кролям вакцину МЕНТАВАК вводять у дозі 1 мл для лікування всіх вікових груп. Тваринам зі значними ураженнями через 10 діб після другої ін’єкції вакцину вводять утретє в тих самих лікувальних дозах. Лікувальний ефект після введення вакцин настає через 15-30 діб після другої ін’єкції і виявляється стоншенням та відторгненням трихофітійних кірок. Для прискорення відторгнення кірок уражені ділянки змазують вазеліном або риб’ячим жиром. Дрібним тваринам з кормом, перорально, призначають антибіотик гризеофульвін у дозі 40 мг/кг маси на добу впродовж 30-50 діб. Шкірні ураження обробляють 10%-ю саліциловою маззю, 10%-м саліциловим спиртом, 20%-м розчином мідного купоросу в нашатирному спирті, застосовують такі фунгіцидні речовини, як хлорид йоду (однохлористий йод), трихоцетин, РОСК, СК-9, мазь «Ям» та ін. Лікувальні обробки проводять на спеціально відведеному для цього місці, яке щоразу дезінфікують; уражене грибком волосся й кірки спалюють [4, 33].

До загальнопрофілактичних заходів належать: дотримання ветеринарно-санітарних правил на фермах; недопущення контактів громадської худоби з тваринами приватного сектора; створення нормальних умов утримання і експлуатації; забезпечення повноцінними раціонами, збалансованими за всіма основними поживними речовинами, проведення відповідно до плану профілактичних дезінфекцій, дезінсекцій і дератизацій. При вигоні на пасовище, переведенні в літні табори, на стійлове утримання все поголів'я ВРХ, особливо телят поточного року народження, піддають клінічному огляду, а завезену у господарство худобу – 30-денному карантинові. Для специфічної профілактики з місячного віку здійснюють вакцинацію телят в господарствах як суспільної так і приватної власності [37].

При встановленні у хворої худоби діагнозу трихофітії рішенням адміністрації району дане господарство оголошують неблагополучним, встановлюють в ньому обмеження, згідно з якими в ці господарства забороняється ввезення здорових тварин, їх перегрупування і вивезення в інші господарства. Усіх хворих тварин, що мають клінічні ознаки захворювання ізолюють, ставлять на прив'язь і лікують, використовуючи будь-яку з трьох наявних вакцин: ТФ-130, ТФ-130К або ЛТФ-130. Препарати вводяться з інтервалом в 10-14 діб дворазово або триразово у подвійній дозі порівняно з профілактичною.

Якщо використовують вакцини ЛТФ-130, її розводять з розрахунку 5 мл розчинника на одну дозу. Місце введення вистригають і дезінфікують 70% етиловим спиртом або 0,5% розчином карболової кислоти. Вакцину вводять наступним чином: телятам до 4 місяців ‒ 10 мл, телятам від 4 до 8 місяців ‒ 15 мл, тварин старше 8 місяців ‒ 20 мл Через 10-15 днів після другої ін'єкції на місці введення утворюється кірочка діаметром 20 мм, відторгнення якої відбувається через 20-25 днів. Тваринам з фолікулярною формою і сильним ступенем ураження через 10 днів після другої ін'єкції вакцину вводять третій раз в тих же дозах. У тварин, що знаходяться в інкубаційному періоді, введення вакцини прискорює прояв клінічних ознак хвороби, іноді виникають множинні вогнища поверхневого характеру. Таким тваринам достатньо ввести одноразово лікувальну дозу препарату [16, 33].

В господарстві, неблагополучному щодо трихофітії, всіх тварин піддають клінічному огляду через кожні 10 днів. Хворих і підозрілих ізолюють і імунізують лікувальними дозами протитрихофітійних вакцин. Після кожного випадку виділення хворих тварин місце його знаходження дезінфікують.

При вимушеному забої вакцинованих тварин в перші 10 днів після імунізації м'ясо використовують на загальних підставах після висічення місця ін'єкції. Через 10 днів після вакцинації забій тварин і використання м'яса дозволяється без обмежень. Молоко від щеплених корів також можна використовувати.

Щодня в приміщеннях, де перебувають хворі тварини, проводять механічну очистку, гній і залишки корму піддають знезараженню на території гноєсховища.

Після задовільного механічного очищення тваринницьких приміщень і вигулів для тварин проводять поточну дезінфекцію кожні 10 днів, використовуючи розчини фунгіцидної концентрації:

• 4%-ний розчин гідроокису натрію;

• лужний розчин формальдегіду, що містить 2% формальдегіду і 1% гідроокису натрію;

• 4%-ний розчин парасода або фоспара.

Норма витрати дезрозчину в типових приміщеннях ‒ 1 л/м² при експозиції три години. При дезінфекції грунту витрата розчину ‒ 5-10 л/м². Після дезінфекції приміщення миють гарячою водою і висушують, за необхідності здійснюють дератизацію та дезінсекцію.

Здійснюючи заключну дезінфекцію рекомендується використовувати лужний розчин формальдегіду, а після тригодинної експозиції провести побілку перегородок, стін та ін. 20% суспензією свіжогашеного вапна. Особи, які працюють з худобою хворою на трихофітію, повинні бути проінструктовані з техніки особистої безпеки, забезпечені спецодягом, миючими засобами і необхідним інвентарем по догляду за тваринами. Спецодяг щодня після роботи дезінфікують у пароформаліновій камері. Господарство оголошують благополучним через 2 місяці після останнього випадку виявлення клінічно хворих тварин [13, 17].