8. Гуманістична спрямованість ранніх оповідань м. Коцюб., їх художня своєрідність.

Ранні твори Коцюбинського («Андрій Соловійко», «21-го грудня, на Введеніє», «Дядько та тітка» та інші), в яких автор закликає до гуманності, вбачає порятунок для селян в освіті. В «Андрієві Соловійкові» Коцюб насамперед прагнув вказати шляхи поліпшення долі бідняків. Ця ідейна настанова й визначала зміст твору, еволюцію образу головного персонажа. Історія хлопчика-сироти, а потім парубка Андрія розгортається на безрадісному тлі селянських бідувань. Наруга, знущання, яких зазнає Андрій у своїх «вихователів» спричиняють його злодійство, як своєрідну відплату за незаслужені кривди. Та гуманне ставлення, освіта змінюють юнака: під впливом студента Жука Андрія повертається в село вчителем, щоб своєю працею поліпшити життя злидарів.

На той час Коцюбин. Нелегально працював нар. Учителем, давав приватні лекції і тісно спілкувався з простим народом. Його вражало нар. Життя, безпросвітність, випадковісь , Коцюб.розуміє, що гине нація, народ, селянство, духовність. І він у своїй свідомості окреслює символ лампадки, яка має освітити безпросвітну темряву народного життя. Такою лампадкою мали бути учителі.

Інші твори цього часу – «21-го грудня, на Введеніє», «Дядько та тітка» - є по суті невеличкими етюдами, де автор говорить про необхідність уваги до нещасних людей, про потребу «просвіти», «науки» для народу.

9. Новаторство Коцюбинського в зображенні життя нац. Меншин Росії. Художня майстерність письменника.

Визначальна риса творчості письменника – зосередження уваги на психологічних колізіях. Після 1901 року провідним жанром малої прози Коцюбинського стала соціально-психологічна новела. «Особливість стилю Коцюбинського, - і це має безпосередній стосунок до його імпресіонізму, - полягає в тому, що він, як правило, не змальовує раціональну сферу психіки людини. Психічний світ персонажів в Коцюбинського постає насамперед у зовсім іншому вимірі – емоційно-чуттєвому» .

Головною рисою новел М. Коцюбинського є показ почуттів і переживань героїв переважно шляхом цілеспрямованого добору певних фактів, деталей пейзажу, портрета, інтер’єра. Специфіка психологізму Коцюбинського ще й в тому, що внутрішній світ зображується через суб’єктивні переживання героя. «Психічний стан героя М. Коцюбинський відтворює як постійну складову в структурі характеру, той фон, на якому виявляються психічні процеси і властивості особистості» .

Психологізм і ліризм як найсуттєвіші ознаки новели нового типу у творчості письменника несли на собі відблиск неповторного внутрішнього світу самого автора, його витонченої внутрішньої організації, що позначилось на жанрових особливостях новелістики письменника. «Психологічне в його творах стало не тільки важливим засобом зображення соціального, а й визначило характерні художні прийоми. Неабияку роль тут відіграли також інтерес письменника до наукових знань з психології, ряд обставин особистого життя, нахил до самоспостереження» .

Сформована художньо-психологічна концепція Михайла Коцюбинського – уявлення про переживання людини як про безперервний психічний процес, який виявляє її соціальну поведінку, - відрізнялась од тих уявлень про людину, які склалися в попередників письменника. «Якщо письменники старшого покоління прагнули змалювати ті чи інші суспільні порядки, ілюструючи їх тими чи іншими типами, або показати, як певний характер розвивається серед такого чи іншого оточення, то письменники молодшої генерації ставлять собі вже іншу мету. Для них головне – людська душа, її стан у тих чи інших обставинах» .

Психічний стан героя Михайло Коцюбинський відтворює як постійну складову в структурі характеру. Письменник виробляв і свої засоби зображення душевного стану. «Одним з найпоширеніших є окреслення на початку твору того замкненого художнього простору, який дає вже певну настроєву тональність, одразу вводить читача в атмосферу переживань персонажа. Контраст світлотіні в експозиційному інтер’єрі нерідко символізує протистояння життя і смерті, - категорій навколо яких обертаються думки ліричного героя» .

Кожна деталь пейзажу набирає яскраво символічного забарвлення, вона зображена під кутом зору сприйняття героя. Для Коцюбинського характерна персоніфікація природи, яка подається завжди у вічних змінах, в русі, у розвитку, нерозривному контакті з переживаннями людини. Все це зумовлює глибокий ліризм творів письменника. Пов’язання щирого ліризму з психологічним аналізом – одна з особливостей його стилю. Описи природи у Коцюбинського вражають своєю мальовничістю, гармонійністю, багатством і оригінальністю художніх засобів.

.10. Герої твору «Дорогою ціною» (1901) прагнуть здобути волю, жертвуючи власним життям. За допомогою цього оповідання Коцюбинський нагадує про одвічні традиції боротьби народу за волю. Волелюбні устремління народу розкриваються в образах Остапа, Соломії та Івана Котигорошка. з непереборним прагненням до волі Соломія залишає рідне село, переборює усі труднощі небезпечної подорожі, рятує Остапа від загибелі в плавнях і безстрашно кидається відбивати його від турків, жертвуючи власним життям. Вперше в українській прозі виникає образ мужньої жінки-втікачки, яку лише смерть може зупинити на шляху до мети.

Виховані на волелюбних традиціях Остап і Соломія органічно не зносять гніту, Він не раз з обуренням говорив людям, що «пора висунути шию з панського ярма», а, підрісши, свій протест виявляв через втечу. Воля або смерть – на це йдуть Остап і його кохана. І хоч твір закінчується трагічно (на дні Дунаю знаходить свою могилу Соломія, в неволю повертають Остапа), але від усіх його сторінок віє впевненістю в перемозі над рабством.

Оповідання має чимало елементів пригодницького твору. Напруження дії підтримується повною небезпек дорогою, їх перебуванням в екзотичному середовищі циган, причетних до крадіжок і вбивства. Несподіваною виявляється й кінцівка твору. Соломія та Іван Котигорошко намагаються відбити полоненого Остапа від турецької варти, але гинуть. живим залишається тільки Остап, який, здавалося б, був в абсолютно безвихідному становищі. Крім теми протесту проти кріпаччини, неволі, у творі є ще тема кохання. Письменник створює героїчний образ української жінки – сміливої, мужньої, кохаючої. Боротьба Соломії за своє кохання до Остапа – це її жіночий вияв свободолюбства, прагнення вирватися із неволі моральної.

Рельєфно змальовані персонажі, одухотворено піднесені образи і тон оповіді, емоційно напружений сюжет, чудові персоніфіковані пейзажі надають творові романтично-героїчного звучання. Автор персоніфікує, психологізує оточення і через нього розкриває внутрішній стан героїв. Оповідання сповнене динаміки, внутрішньої експресії. Уміло використовується ритмомелодика чітко індивідуалізованої мови персонажів, темп якої співзвучний настроям, переживанням, подіям, що змальовуються.

Героїка народної боротьби – центральна тема твору.

Надзвичайної майстерності досягає письменник, використовуючи пейзаж для відтворення переживань героїв. Природа створює ту незвичайну романтичну атмосферу, яка не тільки передає почуття героїв, а й стає узагальненим образом трагічності, минущості й вічності життя і кохання.

11. Тема революції 1905-1907 рр. В творчості Коцюбинського відображена у таких новелах як:“Сміх”, “Він іде!”, “Невідомий”, “В дорозі”, “Persona grata”, “Подарунок на іменини”, “Коні не винні” Fata morgana». «Сміх йдеться про тривожні часи наступу реакції, д-сть чорносотенних погромів, спрямованих проти повстанців. адвокат Чубинський довідується про те, що відбувалося на вулицях міста, від знайомих, які прибігли до нього. погромники ще не встигли вдертися до його будинку. Чубинський — це демократично настроєний інтелігент, а не революціонер, що чітко усвідомлює мету і розуміє майбутнє. «Сміх» наймички Варвари, яка, бачить у Чубинському «пана»,змушує його побігти до кухні. І тут він побачив «те, біля чого щодня проходив, як той сліпий. Він відчув невідповідність між тим, що говорив на зборах, змальовуючи «протилежність інтересів тих, хто дає роботу, і тих, хто мусить її брати». до випадку з Варварою він не усвідомлював належним чином, яка глибока прірва відділяє народ від привілейованих станів. Інтелігент заплутався, на шляху революції він прозрів. Простий народ бачив у образах таких інтелігентів,як Чубинського панів, тому порозуміння між ними не було, і всі ті мітинги були даремними. Про ді-сть чорносотенних полків йдеться і в новелі Він іде. Герой етюду «Невідомий» — член терористичної організації, він немає імені, невідомий. Зробивши героєм твору терориста. Етюд побудовано у формі відтворення потоку свідомості засудженого на страту. Звідси — фрагментарність розповіді, уривчастість фрази, емоційна наснаженість мови. Замкнений у товщу сірих холодних стін, відгороджений від життя тюремними мурами, приречений на смерть революціонер не думає про передчасний кінець, не хоче слухати сіру і вогку тюремну тишу. Перед його очима пливе бурхлива річка життя. І нікому цього не відняти, адже ж «ввесь пишний світ, всі барви, весь рух життя» в ньому самому, в його голові і серці.Тут і думи про товаришів по боротьбі, і болючий спогад про матір. І, звичайно, думки про нього— ненависного всім, з гнітючим восковим профілем і білою бородою, якого мусила знайти і якого знайшла невблаганна помста героя.Невідомий – це революціонер-терорист, це колишній народник, який розчарувався в царській допомозі, тож стали виникати терористичні організ. «Народна воля», «Чорний Переділ». «В дорозі». Революціонер Кирило прибуває на явку, де має одержати листа з черговим завданням. Та лист довго не надходить і це вимушене інтермецо раптом збуджує в його душі почуття. Зустрічає дівчину, подекуди закохується. Ось і лист прийшов, кинув його у карман і забув. Коли був сам у кімнаті чує слово зрадник, це його друге я. Як він забув про обов’язок. Але раптом чує і 2-е Я «я маю право двадцяти літ…». Роздвоєність особистості Герой йде до колишніх друзів революціонерів питати поради. Але недавні революціонери перетворились на справжнісіньких міщан, байдужих до всього, крім власного спокою та благополуччя. Праця революціонерів на грядці, де «виднілись тільки їх круглі зади... як емблема спокою»,— ці реалії міщанського животіння викликають у Кирила почуття огиди й протесту. Тепер він знає, що мусить робити.