51. Основні періоди творчості в. Стефаника та особливості творчого стилю письменника.

І. Коломийський – ранні поезії в прозі (1880-1897) (“Амбіції”, “Чарівник”, “Ользі присвячую”, “У воздухах плавають ліси”, “Городчик до бога ридав”, “Вночі” та ін).

ІІ. 1897-1990 завершується смертю матері; основні збірки новел: «Синя книжечка» (1899), «Камінний хрест» (1900), «Дорога» (1901): «Моє слово» та «Суд».

ІІІ. 1916-1926 рр. У 1916 р. Вперше, по невеликій перерві, з*явилася новела за часів І Св. війни «Діточа пригода», 1926 р збірка «Земля», яка вийшла у Львові.

В. Стефаник утвердив в українській літературі жанр соціально-психологічної новели. Головне для новеліста - людська душа, її стан. І. Франко писав, що Стефаник "...дуже добре знає життя і душу сільського люду... найнапруженіші моменти він уміє передати так переконливо і правдоподібно, що не повірити в це неможливо..." Новели Стефаника сповнені людського страждання, трагізму, горя. Стефаник започаткував в українській літературі експресіонізм, цей стиль передбачає зображення внутрішнього через зовнішнє, зацікавлення глибинними психологічними процесами. Черпаючи тематичний матеріал з добре знаного йому села, Стефаник не бачив суті своєї творчості в описах селянського побуту чи порушенні соціальних питань. Для нього головним в показі «мужицької розпуки» були не побутові й не політичні, а універсальні аспекти людського життя. Побут покутського села і його типи послужили Стефанику для художньої конкретизації показу людини в межовій ситуації, трагедію якої щоразу переживав сам автор як свою власну («І все, що я писав, мене боліло»). Звідси цілком новий в українській літературі жанр малої новели, вільний від народницької ідеалізації села, характеристичний зведенням до мінімуму описовості («образ без рамки», за словами самого Стефаника), крайнім лаконізмом розповіді, драматизм якої посилений перевагою діалогу і монологу над розповіддю, специфічно експресіоністичною образністю тощо. Тим самим пояснюється й уживання покутського діалекту, який засобом «учуднення» передавав живі, як саме життя, образи трагічної дійсності, які неможливо було б відтворити літературною мовою.

Стефаник – майтер художньої деталі, він писав одразу начисто. Він пише : « Писав горіючи і кров зі сльозами лилась!»Його тесть К. Гоморак казав: «Василю, не пиши так, бо вмреш».

52. Селянський світ у зображенні в. Стафаника. Проблематика, художня своєрідність творів.

Стефаник у своїх творах практично ніколи не зображував ні міста, ні інтелігентського середовища, а лише село й людину села, відчуваючи її природність, щирість, інтелігентність – усе те, чого не бачив у місті. Захист мужицького світу, його болів та інтересів став домінантною і визначальною рисою його творчості.

Черпаючи тематичний матеріал з добре знаного йому села, Стефаник не бачив суті своєї творчості в описах селянського побуту чи порушенні соціальних питань. Для нього головним в показі «мужицької розпуки» були не побутові й не політичні, а універсальні аспекти людського життя. Побут покутського села і його типи послужили Стефанику для художньої конкретизації показу людини в межовій ситуації, трагедію якої щоразу переживав сам автор як свою власну.

Майже всі твори Стефаника присвячені темі важкого життя галицького селянства, що жахало своєю безвихіддю. Письменник добре знав усі проблеми селян, бо і сам походив зі селянської родини, він захищав інтереси свого народу не тільки на літературній ниві, але й як народний обранець до австрійського парламенту.

Причин для смутку в покутських селян було чимало: зубожіння призводило до того, що багато хто з них був змушений продавати хату та останній шмат землі ("Синя книжечка"), шукати щастя за кордоном ("Камінний хрест"); селянських синів забирали до австрійської армії, де над ними знущалися так, що багатьох доводили до самогубства ("Виводили з села", "Стратився"); а дехто був уже не в змозі бачити, як пухнуть від голоду власні діти та йшов на злочин ("Новина").

Проблематика: І. Пролетаризація селянства, руйнування селянських господ, під засиллям нових капіталістичних відносин. Поширення капіталізму, тиск його на селянські господарства, діяльність руських банків, які пускали народ жебрати. «Синя книжечка», «Май», «З міста ідучи», «Вістуни» - відбиток містики, чогось надприродного.

ІІ. Деморалізація селянства: люди йшли на злочин через безвихідь, постійні сварки, люди втрачали людяність.Стефаник у своїх збірках порушує не стільки громадянську проблематику, як морально-етичну : бачив людей, стосунки між ними, розумів, що людина людині вовк, ворог.

ІІІ. Проблема дітей та батьків : «Осінь», «Свят вечір», «Озимина», «Діти», «Лесева фамілія».

ІV. Проблема батьків та дітей : «Катруся», «Кленові листочки», «Лан», «Новина».

V. Проблема рекрутчини: «Виводили з села», «Стратився»

VІ. Мотив соціального протесту : «Засідання», «Лист», «Суд», «Палій»

VII. Мотив І св. Війни : «Діточа пригода», «Марія», «Сини», «Дід Гриць», «Мамин син», «Пістунка», «Вона – земля».