42. Повісті «Людина» і «Царівна». Проблематика, художня своєрідність.

«Людина» порушується проблема емансипації жінки. Батьків Олени лякає, що вона читає книжки, і ганьбить їхню честь. Бути рівноправною з чоловіком, працювати для добра свого народу, бути людиною –це бажання Олени. Всупереч перешкодам Олена йде обраним шляхом. Проте заради порятунку родини вона зважується на самопожертву. Олена – тип нової жінки в укр. літ, вперше створено образ інтелігентки, яка бореться за імʼя і становище людини, але гине.

«Царівна» проблеми: вперше ставиться питання духовного розкріпачення жінки у звʼязку з визволенням усього народу від соціального гніту, подається широка картина життя провінційної буржуазії, акцентується на проблемі зародження демократичної інтелігенції і поруш проблеми повʼяз з долею окремої особистості в її стосунках з обивательським середовищем. Професор гімназії Лорден ворог поступових ідей. Ідеалом Наталки був свобідний чоловік з розумом (Василь Орядин). Тяжко переживає моральне падіння коханого. Відмовляє Орядину, бо не хоче буденного щастя, і щоб він для неї змарнував свою силу. Натомість вона щасливо вийшла заміж та стала письменницею. Кобилянська і Царівна схожі: 1) ніцшеанки, 2) феміністки, 3) патріотки, 4) схильні до нарцисизму. І хоч як прагне Наталка бути ціллю для себе, вона чується царівною лише тоді, коли є царевич, здатний оцінити її чесноти.

43. Повість «Земля» - один з вершинних творів о. Кобилянської. Образ землі у повісті.

Письменниці вдалося проникнути в укр. душу, осягнути її глибини, зробити аналітичний зріз усіх прошарків буковинського села. Глибше осмислюючи сутність народного світогляду Кобилянська показує роль праці не тільки як вимушену необхідність, а як внутрішню потребу люд, що забезпечує повноту морального і духовного буття її.

Головним героєм повісті є земля. Письменниця надає їй риси живої істоти. Івоніка сам говорить за неї як про живу істоту, якої деколи боїться, бо вона вимагає жертви. Земля - сила і любов, ненависть і прокляття. Вона ділить селян на бідних і багатих. від землі залежить і особисте щастя людей (Парасинка, Анна).

О.Кобилянська поглиблює ідею про те, що селянин перебуває під владою землі. виділяє два різновиди такої влади – духовний і матеріальний.

Щоб жити з землі, успішно господарювати на ній, селянин має прийняти її закони. Найголовніші з них: любов як життєва настанова; необхідність керуватися і знаннями, і вірою; життя – найвища краса і самоцінність; сумлінна праця – священний моральний обов'язок, єдиний засіб і виправдання буття людини. Саме за цими законами живуть Івоніка та Михайло, тобто вони перебувають під духовною владою землі. Одначе рівновага між двома владами землі в душі хлібороба часом порушує­ться, тоді зиск стає головною його метою. Така настанова приносить у світ дисгар­монію (Докія нівечить життя своїй доньці, видавши заміж за багато­го нелюба; Марійка через свою скнарість ми­мохіть стає однією з причин трагедії Михайла й Анни; спричиняється до лиха і Рахіра, пра­гнучи поживитися федорчуківською землею). Ще страхітливіша духовна катастрофа на­стає тоді, коли людина цілком зрікається влади землі над собою, пориває з нею зв'язок. Тоді вона пориває і з мораллю, губить совість (здатність розрізняти добро і зло), витісняє Бога зі своєї душі. Такою людиною виступає у повісті Сава. Значить, не жадоба землі – причина бра­товбивства, а, на­впаки, зречення влади землі. На погрозу поз­бавити його спадку Сава якось відповідає: "Чи я жадаю від вас землі?.. Я не жадаю від вас ані крихітки землі! Держіться вашої землі, а я зроб­лю, що мені схочеться!» Отже, не земля, а як­раз оте «щось», що «приказало» Саві вбити зайця, підштовхнуло його і до братовбивства.

Епілогові сцени повісти разюче засвідчують духовну смерть братовбивці. Пристрасний потяг до Рахіри минув, бо тепер (після закон­ного одруження) це вже не гріх, не долання заборони; батьки, люди загалом відсахнулися від нього. А голов­не – сам він «не має спо­кою» , «ходить, як залуджений», тобто відчуває смерть своєї душі, а відтак безцільність свого існування.