23. Інтимно-особистісні мотиви у ліриці Лесі Українки

Л.У. в листі до О.Маковея зазнач., що не слід вваж. кожну поезію за сторінку автобіограф., бо часто в таких поезіях займен. я вжив.тільки для більшої виразності. Вона пише в ті дні,коли «на серці негода». В інтим.лір.переплетені мот.кохання й вірності з драмат. мот. гостр.душев.пережив., а іноді туги й розпуки. Л.У.незвужув.предмет інти.лір.до зображ.тільки особист.настроїв. Пише до Франка «я шукаю завжди в творах поета не автобіограф.,а чогось такого,що не його одного обходило б». Ряд поезій,повяз. Зі стос.з С.Мержин.:«Твої листи завжди пахнуть зівял.троянд.»,»Ти не хтів мене взять».»Все-всепок.,до тебе полинуть»,»Хотіла я теб.мов плющ обняти»»Калина».Ці поезії єднає почуття ссамовідданості,прагнен.врятув.дорогу люд або загин.разом з нею.Створ.алегор.образ плюща,що обіймає і захищ.віднегоди.Тема кохан.набув.етичної краси у змалюв.морал.чист.,почут.жертовності у стос.2 люд.Вірші кохан. Л.У.непризнач.до друк. Після тривал. зберіг.в родин.Косачів, вони вперше надрук. в 1947р. Лірика вияв.жіночність і грацію,глибок. драматизм і трагедійн. Особистіс.мот. поез-елег.»До мого фортеп.»,коли вона відмов.від форт.-одна з1-х жертв, «Дав.казка»,»Стояла я і слух.вес.»-відчут.боліщаст,муки і радості.

24.Утвердженя ролі художнього слова як зброї в поезії Лесі Українки

Леся Українка розуміла своє покликання як служіння народові. Розуміла й діяла, не відступаючи від переконань — попри всі удари долі, розчарування, відчай. Її художні твори засвідчили це відповідальне ставлення поетеси до художнього слова. Яскраво і переконливо роль поезії розкрита в поемі "Давня казка".

Головний герой твору — молодий поет, усім серцем відданий народові. Він вільно живе і створює свої пісні для простих людей. Слово поета має незвичайну силу — воно здатне будити душі людей і надихати їх на подвиги, привести їх до перемоги над ворогом.

І ще одну роль може виконувати поезія — вчити людей, пробуджувати в них прагнення до волі, до справедливості. Пісні героя "Давньої казки" розкривали правду про панів і мужиків і закликали простий люд до зброї, до захисту своїх прав, Леся Українка ствердила вірність поета інтересам народу, готовність служити йому до кінця.

Вірш "Слово, чому ти не твердая криця" втілює цю ж думку, але по-іншому. Цей твір — монолог авторки, звернений до своєї поезії. У ньому звучить прагнення зробити слово разючою зброєю, здатною зняти "вражу голову з плеч". Поетеса не приховує своєї слабкості фізичної:

Зброє моя, послужи воякам

краще, ніж служиш ти хворим рукам.

Але як же вона вірить у силу поетичного слова, готового повести "месників дужих" до бою, додати їм відваги й рішучості!

вірш "Поет під час облоги". Тут також наголошується на силі поетичного слова, на його здатності впливати на людей, у потрібний час піднімати настрій, заспокоювати або вести у бій.

Поет не боїться від ворога смерті,

бо вільная пісня не може умерти.

Свої думки про роль поета і поезії Леся Українка втілила у художніх творах, а правдивість цих думок була підтверджена творчою долею спадщини поетеси.