Заходи нормалізації параметрів в умовах нагріваючого мікроклімату.

Заходи щодо нормалізації мікроклімату в боротьбі з перегріванням організму спрямовують нате щоб:

• запобігти виділенню у приміщення надмірної кількості тепла й вологи;

• забезпечити перебування працюючих поза зоною надмірних теплоутворень та тепловиділень;

• дотримуватися температури у приміщеннях та інтенсивності інфрачервоного випромінювання в межах нормативних значень;

• створювати умови для швидкого відновлення порушених процесів терморегуляції і нормалізації теплового балансу організму;

Оптимальні та допустимі параметри мікроклімату в робочій зоні виробничих приміщень залежать від категорії важкості робіт і пори року.

Для робочої зони в залежності від категорії робіт і пори року, температура повітря повинна бути в межах від 16 до 25 С°, відносна вологість – 40-60%, швидкість руху повітря – 0.2-0.5 м/с.

Системи захисту від виробничого пилу, парів і газів

Для забезпечення нормальних умов праці в робочій зоні необхідно, щоб повітря даної зони було чистим і придатним для дихання. Тому, якщо на виробництві при виконанні технологічного процесу утворюються пил, газ або пара, то робочі місця слід розташовувати в ізольованих приміщеннях, обладнаних вентиляцією.

Вентиляція – регульований повітрообмін, що забезпечує видалення з приміщення забрудненого повітря і подачі на місце видаленого свіжого повітря.

Види виробничої вентиляції.

За способом переміщення повітря вентиляція поділяється на два види:

• природну;

• механічну.

За способом організації повітрообміну вентиляція може бути:

• місцевою;

• загальнообмінною.

За принципом дії вентиляційне устаткування поділяється на:

1. витяжне (призначене для видалення повітря) у свою чергу воно буває загальним і місцевим;

2. припливне (здійснює подачу повітря) воно буває місцеве (повітряні душові ванни, оазиси, завіси) і загальне.

Якщо система механічної вентиляції призначена як для подачі повітря, так і для його видалення, то вона називається припливно-витяжною.

На виробничих підприємствах часто влаштовують комбіновані системи вентиляції (загальнообмінну з місцевою і т.ін.). Вентиляційні системи мають бути пожежо- й вибухобезпечними , простими у влаштуванні, надійними в експлуатації та економічними.

Кожна вентиляційна система повинна мати паспорт до якого вносяться всі зміни, а також результати технічних випробувань та журнал експлуатації.

Природна вентиляція виробничих приміщень може бути:

• неорганізована;

• організована.

При неорганізованій вентиляції об'єми повітря, що надходять та вилучаються з приміщення, невідомі, а повітрообмін при цьому залежить від температури та сили вітру. Надходження га видалення повітря здійснюється через квартирки, фрамуги і вікна, загальна площа перерізу яких має становити 2 - 4% площі підлоги.

Організована природна вентиляція називається аерацією. Вона здійснюється з допомогою спеціально створених конструктивних елементів промислових будівель - аераційних ліхтарів,при їх відсутності можуть влаштовуватись спеціальні канали або шахти, які функціонують під дією теплового напору.

Перевага природної вентиляції полягає у тому, що величезні об'єми повітря (декілька мільйонів м3/год) подаються і видаляються без вентиляційного устаткування.

Система механічної вентиляції, на відміну від природної, здійснює рух повітря за допомогою вентиляторів, вона дає можливість здійснювати попередню обробку припливного повітря (очистку, зволоження, нагрівання або охолодження) і очистку від пилу, газів і інших домішок витяжного повітря, що видаляється перед викидом його в атмосферу. Серед переваг механічної вентиляції є те, що вона рівномірно працює цілий рік в необхідному об'ємі незалежно від зовнішніх погодно-кліматичних умов, а також дає можливість подавати повітря і видаляти його з будь-якої точки приміщення.

При влаштуванні вентиляції необхідно виконувати вимоги СНиП 2.04.05-91 «Опалення, вентиляція і кондиціонування повітря. Норми проектування». Вентиляційні системи не повинні створювати надмірного шуму і призводити до переохолодження працівників.

Виробниче освітлення

Освітлення це використання світлової енергії сонця і штучних джерел світла для забезпечення зорового сприйняття оточуючого світу, це один з найважливіших чинників, який значною мірою впливає на продуктивність праці, рівень травматизму і професійних захворювань.

Види і системи освітлення

У виробничих приміщеннях використовують 3 види освітлення:

• природне (джерелом його є сонце);

• штучне (джерелом є штучне освітлення);

• суміщене або інтегральне (поєднання природного і штучного).

Природне освітлення поділяється на верхнє, бокове та комбіноване.

Штучне освітлення поділяється на загальне, місцеве та комбіноване.

Штучне загальне освітлення поділяється на загальне рівномірне та загальне локалізоване.

За функціональним призначенням штучне освітлення буває: робоче, чергове, аварійне, евакуаційне та охоронне.

Розрізнюються два види аварійного освітлення:

• для продовження роботи;

• для безпечної евакуації людей.

• Одиниця виміру світлового потоку це люмен (лм).

• Одиниця виміру сили світла це кандела (кд).

• Одиниця виміру освітленості це: люкс (лк).

ЛЕКЦІЯ № 4

ЗАХИСТ ВІД ВИРОБНИЧИХ ШУМІВ, ВІБРАЦІЙ ТА ШКІДЛИВИХ ВИПРОМІНЮВАНЬ

Вібрація - це механічний коливальний рух системи з пружними зв'язками Найпростішою формою вібрації є гармонічне коливання, по синусоїдальному закону. Час протягом якого матеріальне тіло здійснює одне повне коливання, називають періодом коливання. Число повних коливань за одиницю часу називають частотою коливань. За одиницю частоти приймають одне коливання за секунду - герц(Гц).

Максимальне відхилення тіла від положення стійкої рівноваги називається амплітудою(а), яка вимірюється в лінійних одиницях (м або см).

Методи захисту від вібрації розділяються на 3 типи :

1. Технічні ;

2. Організаційні;

3. Лікувально-профілактичні.

До технічних методів захисту відносять усунення вібрацій в джерелі і на шляху поширення. Для зменшення вібрацій на шляху поширення застосовують вібродемпфування, віброгасіння та віброізоляцію. Вібродемпфування – зменшення амплітуди коливань деталей машин шляхом нанесення на них шару пружного матеріалу ( резини, пластику тощо). Віброгасіння досягається збільшенням маси вібруючого агрегату за рахунок встановлення його на жорсткі масивні фундаменти. Віброізоляція зменшує вібраційні коливання за рахунок усу-нення жорстких зв'язків між вібруючим елементом і основою, підлогою, робочою площадкою, сидінням тощо. В якості віброізоляторів застосовують пружини, ресори, прокладки із пружних матеріалів.

До організаційних заходів боротьби із вібрацією відносять раціональне чергування режимів праці і відпочинку. Так, нормативними документами рекомендується час безперервної дії вібрації обмежувати 15-20 хв., влаштовуючи перерви та мікропаузи. Приймаючи до уваги те, що холод посилює дію вібрації, роботу з вібруючим обладнанням проводити в теплих приміщеннях. До роботи з вібруючим обладнанням не допускаються вагітні жінки та працівники молодше 18 років. Не допускається також і понаднормова робота з таким обладнанням.

Із лікувально-профілактичних заходів застосовують виробничу гімнастику, ультрафіолетове опромінення, повітряний обігрів, масаж і теплові ванночки для рук і ніг, прийом вітамінних препаратів.

Із засобів індивідуального захисту застосовують рукавиці, перчатки, спецвзуття з віброзахисними пружними елементами.

Виробничий шум

Шум — це хаотичне сполучення звуків різної частоти та інтенсивності, які знаходяться в межах чутливості органів слуху людини щодо частотного діапазону.

Джерелами шумів є тіла, які коливаються. Вони викликають звукові хвилі, які поширюються у всіх сферах ( твердих, рідких і газоподібних).

Звукові хвилі характеризуються частотою і амплітудою коливань. Чім вища амплітуда коливання, тим більше звуковий тиск і голосніший звук.

Людина може сприймати та аналізувати звуки у широкому діапазоні частот та інтенсивностей. Частотний діапазон звуків, що відчуває людське вухо охоплює область частот від 16-20Гц до 20 кГц.

Акустичні коливання з частотою меншою за 20 Гц називаються інфразвуковими,а вищою за 20 кГц - ультразвуковими. Ці звуки не викликають слухового відчуття, але мають шкідливу біологічну дію на організм людини.

Залежність рівня звуку від його частоти називається спектром шуму. Спектр шуму дає уяву про рівень звуку на відповідних частотах.

Характер спектру, залежно від того на якій частоті максимум звукового тиску, може бути:

• низькочастотним (нижче за 300Гц);

• середньочастотним (300..800Гц);

• високочастотним (понад 800Гц).

Звукові порогові відчуття

Фізичне поняття про звук характеризується такими параметрами, як частота коливань, звуковий тиск і інтенсивність звуку. Частота коливань звуку вимірюється в герцах (Гц).

Область звукового сприйняття обмежується так званими порогами, абсолютна величина яких залежить від частоти коливань звуку.

Верхня межа - це поріг больового відчуття, коли енергія звуку переходить у больове подразнення слухового аналізатора.

Найбільша чутність звуку людиною має місце у діапазоні 800-4000 Гц

Найменша чутність звуку людиною має місце у діапазоні: 20-100 Гц

Для стандартної звукової тональності прийнята частота 1000 Гц.

Всі практично виміряні рівні звукового сприйняття знаходяться при частоті 1000 Гц у діапазоні від 0 (поріг відчуття) до 140 дБ (больовий поріг).

Отже, рівень звукового тиску 140 дБ - поріг переносимості рівня звуків. Звукові відчуття оцінюються за порогом дискомфорту (поява відчуття лоскотання, дотику, слабкого болю у вусі).

Методи боротьби із підвищеним рівнем шуму:

• зниження шуму в джерелі , застосування шумобезпечної техніки;

• застосування звукопоглинання ( пористо-волокнисті матеріали, пухкі матеріали з палою щільністю – мінеральна вата,бетонно-керамзитові блоки );

• застосування звукоізоляції – ізолювання шумних зон перегородками, кожухами, загорожами ( одношаровими, двошаровими, із повітряним проміжком), акустичними екранами;

• застосування різноманітних глушників шуму, які розташовують в повітро- і газопроводах.

• використання індивідуальних захисних засобів – протишумних навушників і вкладишів, резинових рукавиць.

Контроль рівня шуму на робочих місцях згідно вимог ДСН 3.3.6.037-99 повинен здійснюватися не рідше одного разу на рік

Ультразвук та інфразвук

Ультразвуком називають механічні коливання пружного середовища з частотою, що перевищує верхню границю чутливості-20кГц.

Ультразвук має єдину природу зі звуком ті однакові фізико- гігієнічні характеристики, а відтак оцінюється за частотою коливань та інтенсивністю. Одиницею вимірювання інтенсивності ультразвуку є Ватт на квадратний сантиметр (Вт/см2)

На відміну від шуму ультра - та інфразвук, які теж вважаються звуковими коливаннями, виходять за межі чутливості органів слуху людини за таким параметром, як частотний діапазон

У гігієнічній практиці інтенсивність ультразвуку(рівень ультразвукового тиску) оцінюється у відносних одиницях -дБ.

Ультразвук підпорядковується тим же закономірностям, що й звукові хвилі, але через свою високу частоту він має деякі особливості:

• мала довжина хвилі(менше 1,5см) дає можливість отримувати скерований сфокусований пучок великої енергії;

• ультразвукові хвилі здатні створювати чітку акустичну тінь бо розміри екранів завжди будуть їм відповідати або більшими за довжину хвиль;

• проходячи через межу розділу двох середовищ, ультразвукові хвилі можуть відбиватись, переломлюватись або поглинатись;

• високочастотний ультразвук практично не розповсюджується у повітрі, бо звукова хвиля розповсюджуючись у середовищі, втрачає енергію пропорційну квадрату частоти коливань.

Джерелами виробничого ультразвуку є генератори ультразвукових коливань, що використовуються для технологічних потреб, у медицині і наукових дослідженнях, а також виробниче обладнання, що має у спектрі шуму високочастотні складові.

Ультразвук має переважно локальну дію на організм, оскільки передається при безпосередньому контакті з ультразвуковим інструментом, деталями, що обробляться або середовищами, де збуджуються ультразвукові коливання.

Тривала систематична дія ультразвуку, що поширюється повітряним шляхом, викликає зміни у нервовій, серцево-судинній і ендокринній системі, слуховому, больовому і вестибулярному аналізаторах, а також у процесах терморегуляції.

Малі дози - рівень звуку 80-90 дБ дають стимулюючий ефект - мікромасаж, прискорення обмінних процесів . Великі дози - рівень звуку - 120дБ і більше - дають уражаючий ефект.

Інфразвуком називають акустичні коливання з частотою нижче 20Гц.

Цей частотний діапазон лежить нижче слухового порогу. Слуховий аналізатор людини не спроможний сприймати коливання таких частот.

Інфразвук за фізичними характеристиками має однакову природу зі звуком він мало поглинається повітрям, тому може поширюватись на великі відстані.

Інфразвук характеризується інфразвуковим тиском, інтенсивністю, що вимірюються у децибелах.

У виробничих умовах інфразвук утворюється при роботі компресорів, турбін, дизельних двигунів, промислових вентиляторів та інших великогабаритних машин, що здійснюють обертові та зворотно-поступальні рухи, а також турбулентні процеси, що виникають під час руху великих потоків газів або рідин.

Внаслідок тривалої дії низькочастотних коливань у працюючих спостерігається слабкість, зниження працездатності, з'являється роздратування і погіршення сну. Особливої уваги заслуговує дія інфразвуку на емоційну сферу людини, на її працездатність і втомлюваність, а у деяких осіб навіть спостерігається порушення психіки.

Інфразвук із рівнем звукового тиску до 150 дБ знаходиться в межах витривалості людини тільки при короткочасній дії, а з рівнем понад 150 дБ зовсім не переноситься людиною.

Особливо несприятливу дію чинить інфразвук з частотою коливань від 2 до 15 Гц внаслідок виникнення резонансних явищ в організмі. Найнебезпечнішим для людини є інфразвук з частотою 8 Гц, оскільки він може збігатися з ритмами біотоків мозку.

Іонізуюче випромінювання

Іонізуючим випромінюванням (радіацією) — називається будь - яке випромінювання, яке прямо чи побічно викликає іонізацію середовища.

При взаємодії іонізуючого випромінювання з речовиною, воно поділяється на декілька видів.

Альфа-випромінювання являють собою потік позитивно заряджених атомів гелію, що рухаються зі швидкістю 20000 км/с. Цей вид випромінювання спостерігається переважно у природних радіоактивних елементах (радій, торій, уран та ін.).

Бета-випромінювання - це потік електронів або позитронів, які виникають при радіоактивному розпаді.

Гама-випромінювання - високочастотне електромагнітне випромінювання, яке вільно проходить через тіло людини та інші середовища без помітного послаблення енергії зі швидкістю світла. Проникаюча здатність гама-випромінювання дуже висока і знаходиться у прямій залежності від енергії.

Санітарно-гігієнічні вимоги передбачають такі заходи:

• радіаційне планування та оздоблення приміщень. Стіни, стеля та підлога не повинні сорбувати радіоактивні речовини, мають легко піддаватися дезактивації та вологій очистці. Методи дезактивації вибирають залежно від характеру та рівня радіаційного забруднення;

• облаштування ефективної припливно-витяжної вентиляції для вловлювання радіаційного пилу і очищення повітря виробничих приміщень;

• обладнання санпропускників із системою дозиметричного контролю; надання дозиметричних наряд-дозволів для проведення робіт у складних радіаційних умовах;

• відповідне зберігання та транспортування радіоактивних речовин, відходів з великим періодом напіврозпаду, організація екологічної ізоляції;

• забезпечення працюючих засобами 313 до яких належить спецодяг повсякденного та короткочасного користування, 313 органів дихання; ізолюючі костюми; спецвзуття; засоби захисту рук, очей, обличчя, органів слуху;

• проведення попередніх та періодичних медичних оглядів згідно наказу МОЗ від 21.05.07 р. № 246.

Лазерне випромінювання

Лазер або оптичний квантовий генератор — це генератор електромагнітного випромінювання оптичного діапазону, який ґрунтується на використанні примусового (стимульованого) випромінювання.

Класифікація лазерів

Відповідно до «Санітарних норм і правил улаштування класифікації лазерів» покладена ступінь їх небезпечного випромінювання для обслуговуючого персоналу. За цією класифікацією лазери поділяються на 4 класи:

• клас І (безпечні) - вихідне випромінювання безпечне для очей; клас II (малонебезпечні) - небезпечне для очей пряме, дзеркальне відбиття випромінювання;

• клас III (середньонебезпечні) - небезпечне для очей пряме, дзеркальне, а також дифузно відбите випромінювання на відстані 10 см від відбиваючої поверхні і для шкіри пряме і дзеркально відбите випромінювання;

• клас IV (високонебезпечне) - небезпечне для шкіри дифузно відбите випромінювання на відстані 10 см від відбиваючої поверхні.

• Дія лазерного випромінювання на організм людини

Дія лазерів на організм залежить від параметрів випромінювання (потужності) і енергії опромінення на одиницю поверхні, довжини хвилі, тривалості імпульсу, частоти імпульсів, часу опромінення, площини поверхні, що опромінюється), локалізації впливу і анато- мо-фізіологічних особливостей об'єкта, що опромінюється.

ЛЕКЦІЯ № 5