11. Завдання та функції служби охорони праці на підприємстві

Створення служби охорони праці на підприємствах будь-якої форми власності передбачено Законом України «Про охорону праці» і є обов'язком роботодавця, якщо кількість найманих працівників складає 50 і більше осіб. Діє така служба на підставі Типового положення, затвердженого Державним комітетом України з нагляду за охороною праці (Наказ від 15.11.2004 р. № 255). Підпорядковується служба охорони праці безпосередньо роботодавцю. На підставі Типового положення з урахуванням специфіки виробництва, видів діяльності, кількості працівників, умов праці та інших факторів роботодавець розробляє Положення про службу охорони праці відповідного підприємств

На підприємстві з кількістю працівників менше 50 створення цілої служби не є обов'язковим і доцільним. Її функції можуть виконувати за сумісництвом особи, які мають відповідну підготовку та освіту — фахівці або інженери з охорони праці.

В організаціях з кількістю працівників менше 20 для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися фахівці на договірній основі. При цьому він повинен мати стаж роботи не менше 3 років і пройти навчання з охорони праці.

Керівники та спеціалісти служби охорони праці за своєю посадою і заробітною платою прирівнюються до керівників і спеціалістів основних виробничо-технічних служб.

12 Відшкодування шкоди працівників підприємства в разі втрати працездатності.

1. Власник підприємства, установи і організації (надалі - підприємство) або уповноважений ним орган (надалі - власник) несе матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків (надалі - ушкодження здоров'я), а також за моральну шкоду, заподіяну потерпілому власником фізичного чи психічного впливу небезпечних або шкідливих умов праці.

Власник звільняється від відшкодування шкоди, якщо доведе, що шкода заподіяна не з його вини, а умови праці не є причиною моральної шкоди.

2. Доказом вини власника можуть бути:

акт про нещасний випадок на виробництві або акт про професійне захворювання;

висновок службових осіб (органів), які здійснюють контроль і нагляд за охороною праці та дотриманням законодавства про працю, або профспілкового органу щодо причин ушкодження здоров'я;

медичний висновок про професійне захворювання;

вирок або рішення суду, постанова прокурора, висновок органів дізнання або попереднього слідства;

рішення про притягнення винних осіб до адміністративної або дисциплінарної відповідальності;

рішення органів соціального страхування про відшкодування власником витрат на допомогу працівникові в разі тимчасової

непрацездатності у зв'язку з ушкодженням здоров'я;

показання свідків та інші докази.

3. Відшкодування шкоди членові екіпажу повітряного судна, а в разі його смерті - членам сім'ї здійснюється відповідно до

Повітряного кодексу України ( 3167-12 ).

4. Відшкодування шкоди, заподіяної працівнику ушкодженням

здоров'я (надалі - потерпілому) складається з:

виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності;

виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам сім'ї та утриманцям померлого); компенсації витрат на медичну та соціальну допомогу (посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо).

За наявності факту моральної шкоди потерпілому відшкодовується моральна шкода.

5. Ступінь втрати працездатності визначається медико- соціальною експертною комісією (МСЕК) у відсотках до професійної працездатності, яку мав потерпілий до ушкодження здоров'я. МСЕК установлює обмеження рівня життєдіяльності потерпілого, причину, час настання та групу інвалідності у зв'язку з ушкодженням здоров'я, а також визначає необхідні види медичної та соціальної допомоги.

При пред'явленні акта про нещасний випадок МСЕК проводить огляд потерпілих за направленням: лікувально-профілактичного закладу, власника, профспілкового органу підприємства. Крім цього, огляд провадиться за направленням органів слідства, прокуратури.

13.Гарантії прав працівників на охорону праці, пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці.. дповідно до Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу, не нижчу від визначеної законом (ст. 43).

Згідно зі статтею 7 Закону України „Про охорону праціˮ, умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, робота машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров’я, або для людей, які його оточують, і навколишнього середовища. Факт наявності такої ситуації підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства за участі представника профспілки і уповноваженого трудового колективу, а в разі виникнення конфлікту – відповідним органом державного нагляду з охорони праці з участю представника профспілки.